Адвокат Федур назвав причини, чому люстраційні закони - безглуздя.

В розлогому інтерв'ю адвокат Андрій Федур заявив, що головна проблема України – захист власності – не тільки не почала розв’язуватися, а й поглибилася.

В Україні ухвалено резонансні закони – про люстрацію і про заочне засудження осіб, які перебувають у міжнародному розшуку. Перший спрямований на «очищення» нинішньої влади, другий – на застосування санкцій до представників попередньої. Адвокат Андрій Федур, спираючись на свій 25-річний досвід роботи, впевнений: ці закони працюватимуть, проте зовсім не так, як було задумано спочатку. «Але, незважаючи на безглуздість, такі популістські рішення нині мають попит», – констатує він.

При цьому головна проблема України – захист власності – не тільки не почала розв’язуватися, а й поглибилася.

Про нові способи захоплення майна та про те, чому третій Майдан неможливий (і це не дуже хороша новина для влади), Андрій Федур розповів Forbes.

– Як ви ставитеся до останніх законодавчих ініціатив, зокрема закону про люстрацію? Наприклад, чи сприятиме він зменшенню рівня корупції?

– Про люстрацію нині багато говорять – навіть на базарі є великі фахівці в цій галузі. Дозволю собі висловити досить скептичну думку: закон про люстрацію, ухвалений сьогодні в Україні, на мій погляд, не працюватиме. Але цей закон, хоч він не працюватиме за прямим призначенням, усе ж таки використовуватимуть, і доволі ефективно. Його застосовуватимуть для розправи над неугодними, грабежу, можливо – в рамках політичної боротьби.

– Чому ви вважаєте, що задекларованої мети цього закону не буде досягнуто?

– Він не може виконати своїх завдань хоча б тому, що в нас немає закону про люстраторів – про людей, які виконуватимуть цю роботу.

Ми мусимо чітко визначити, хто той вищий авторитет, хто сьогодні не від імені держави, не від імені суду, а керуючись якимись зовсім новими параметрами, вирішує, хто годиться, а хто не годиться. Адже до цих людей передусім має бути сформульовано вимоги, і вони повинні взяти на себе певні зобов'язання.

Як мінімум одна з цих вимог, крім обов'язкових совісті, честі та гідності, – заборона на роботу на держслужбі протягом 15 років після роботи люстратором. Щоб людина, яка проводить люстрацію, розуміла: від її роботи залежить її ж майбутнє і що вона вже не зможе вплинути на результат і ні за яку недоторканність не сховається. Але в нас де-факто зовсім інша ситуація. Головний люстратор України, як я чув, іде в парламент.

Ще один важливий момент – люди, які виконують таку роботу, як мінімум повинні бути моральними авторитетами в суспільстві. Очевидно, що в Україні такі люди є, – безумовним моральним авторитетом може бути, скажімо, Левко Лук'яненко, Мирослав Попович... Так, під їхнім авторитетом могли б проводитися такі речі. Але ризикну припустити, що саме такі люди ніколи не погодяться на цю роль, маючи честь, совість і гідність.

Сьогодні в одному з міст Донбасу складено список заможних людей, у яких на користь «республіки» планують відбирати власність. Але за певну винагороду вас можуть викреслити з цього списку. Мені це дуже нагадує сьогоднішню ситуацію з люстрацією.

– Тобто закон проти корупції може спровокувати ще один виток корупції?

– Так, це очевидно. Будь-який фахівець навіть при побіжному аналізі документа скаже вам, що закон корупційний.

Але, незважаючи на безглуздість, такі популістські рішення нині мають попит.

– Наприклад, закон про заочне засудження?

– Так. Я поділяю тезу, що людина, яка вчинила кримінально каране діяння, мусить понести покарання. Але її вину має бути встановлено компетентним органом, а суд повинен винести рішення, якого ніхто не піддаватиме сумніву.

А в нас людині розповідатимуть: якщо ти не винен, нічого не бійся, приїжджай, ми зараз розберемося, і тебе виправдають. Але де його виправдають – у Печерському суді? А людина, яку публічно оголошено злочинцем, ще до суду фактично позбавлена можливості себе реально захистити. При цьому зовнішні атрибути суду є, але по суті це не суд, який є місцем цивілізованого розв’язання спору.

Тому високий ризик, що цей закон також застосовуватимуть для розправи над неугодними.

У документі прописано запобіжники від свавілля влади – наприклад, норма про обов'язкову участь адвоката. І якщо людина не має адвоката, то захисника йому призначить фактично прокурор. Можна собі уявити, як «захищатиме» такий адвокат, який одержує гроші від держави. Але при цьому зовнішнього антуражу законності дотримано.

Є певна іронія в тому, що серед законів від 16 січня, які викликали резонанс у суспільстві, також був закон про заочне засудження. Але той закон був реакційний і репресивний, а цей тепер, мабуть, демократичний і справедливий до неподобства.

– Партія влади, яка ухвалювала закони 16 січня, приводила в приклад численні схожі норми в європейському законодавстві, це, зокрема, стосується і норми про заочне засудження.

– Так, заочне засудження застосовують у різних країнах, але при цьому серйозно обмежено коло правопорушень, щодо яких такий захід допускається. Ну й найголовніше – у цих країнах працює судова система.

– Але в українському законі теж є обмеження за статтями, щодо яких можна застосувати заочне засудження.

– У цьому переліку ледь не половина статей Кримінального кодексу. Я ні хвилини не сумніваюся, що завтра окремі наші діячі від правоохоронної системи підганятимуть конкретні справи щодо конкретних персон під дію цього закону.

– Як ви вважаєте, один із ваших клієнтів, власник УМХ, підпадає під дію норм закону про заочне засудження?

– Не підпадає. Це абсолютно точно. До нього не може бути застосовано норми заочного засудження. Але те, що завтра його справу можуть спробувати підвести під цей закон, – цілком імовірно.

Держава як спільник

– Ми зустрічалися майже чотири місяці тому й обговорювали проблему власності в Україні. На ваше відчуття, який прогрес?

– Із моменту приходу нової влади минуло зовсім небагато часу, це недавні зміни. Чи змінилося щось за цей час у питаннях захисту власності? Так, безумовно, змінилося.

Але, на мій погляд, змінилося стрімко і катастрофічно до гіршого. Якщо вчора такі дії ще намагалися завуалювати й додати їм хоча б зовнішньої видимості законності, то сьогодні навіть ніхто не завдає собі такого клопоту. Раніше можна було почути формулювання «рейдерське захоплення», «недружнє поглинання», але ніколи в цих процесах не брала участі безпосередньо держава.

Яскравий приклад – ситуація в мого клієнта з Херсонською нафтоперевалкою, яка розпочалася 2 жовтня. Це унікальний випадок грабежу під прикриттям держави.

Що сьогодні відбувається в Херсоні на перевалці? Туди прийшли люди, щоб незаконно забрати чуже, простіше кажучи – вкрасти. Вони прийшли туди не самі – під охороною міліції, спеціального державного охоронного підприємства «Титан». Це, звичайно, зручно – йти відбирати чуже, коли тебе охороняє міліція. Блискучий хід, адже таким грабіжникам навіть не опиратимуться: це трактуватимуть як спротив міліції при виконанні. Останнім теж нічого не пред'явиш – міліціонер, може, й розуміє, що прийшов із грабіжником, але посилається на отриманий наказ.

Той, хто прийшов грабувати, прийшов від імені державного підприємства і посилається на судові рішення.

– Про які саме рішення йдеться?

– За кримінальним провадженням, яке розслідує міліція, було накладено арешт на нафтопродукти і майно приватного підприємства, що працює в Херсоні. Арештовано то й арештовано – триває розслідування, ми можемо сподіватися, що все встане на свої місця. Але тих, хто прийшов грабувати, це не цікавить. Тому в Приморському суді Одеси ухвалюють унікальне рішення про те, що цю арештовану нафту треба віддати державному «Підприємству з забезпечення нафтопродуктами», а воно цю нафту продасть. При тому, що ніхто кримінального провадження не розслідував, справу не передавали до суду і суд нікого не визнав винним.

Проте суд ухвалює рішення, що ці нафтопродукти можна забрати й продати. Але гроші від продажу отримує не той, кому вони реально належать, – їх забирає хтось третій. То що ж це, як не грабіж?

– Але якщо майно перебуває під арештом, хіба воно не захищене апріорі від будь-якого відчуження?

– Звичайно, захищене. Воно було арештоване, і його не можна було продати. Тому й знадобився Приморський суд міста Одеси. Я так розумію, суддя, який підписав це рішення, вже пройшов люстрацію.

Такий розвиток подій легко було передбачити. Кримінальне провадження щодо нафтопродуктів розслідувало головне слідче управління МВС України. А потім його чомусь передають для розслідування в Одесу. Я з'ясовую: що сталося? І дістаю відповідь: справа повернеться в Київ, а в Одесу її передали, оскільки «просто там треба вирішити через суд питання щодо арештованого майна».

Але їх цікавила не тільки нафта, а й виробничі потужності, вартість яких значно вища. Ці потужності належать приватному власникові. За законом, їх відібрати неможливо, та в Україні нині з цим немає жодної проблеми. Якщо ви прийшли грабувати і вам для цього потрібне ще одне судове рішення – ось, будь ласка, суд винесе ухвалу, що законний власник зобов'язаний передати активи нафтоперевалки в оперативне управління держпідприємству.

Ні за Конституцією України, ні за законом про власність чи якимось іншим приватна власність не може бути передана в оперативне управління комусь третьому – це юридичний нонсенс.

– Якщо юридичних підстав для переведення активів немає, тоді як технічно це було реалізовано?

– Просто. Представники цього держпідприємства приїжджають у Херсон, заходять на підприємство, викидають звідти менеджмент і на аркуші формату А4 друкують нову вивіску, яку вішають на двері. Все, тепер це таке-то держпідприємство. Можете судитися – але вас туди ніхто не пустить.

Директор цієї нафтобази з адвокатом іде до міліції й пише заяву про розкрадання. Я був у цьому відділенні два дні потому. Так, заява там є, вона не загубилася і за нею навіть відкрито кримінальне провадження. Але відкрили його за статтею за незаконне проникнення в житло, а не розкрадання. Я допускаю, що резервуари, в яких зберігаються ці нафтопродукти, – це якоюсь мірою їхній будинок, але вони явно не зверталися в міліцію.

Новому підприємству потрібні робітники (своїх же не було ніколи). Вони починають писати листи, які повноважний представник зачитує людям, що прийшли на свою роботу. Зміст такий: раніше ви працювали на приватника, у вас не було жодних гарантій, а тепер ми готові взяти вас на державне підприємство, а це зовсім інша справа. У тексті листа є символічна описка – людям гарантується «своєчасна і повна виплата «загробної» плати». Як кажуть, видно, що жак, – такий на нім знак.

– Як ви вважаєте, хто кінцевий вигодонабувач від переходу активів під контроль держави?

– Грабіж у принципі не може принести вигоди, це кримінально каране діяння. Але є важливий нюанс: грабують за допомогою держпідприємства. Тобто коли почнуть об'єктивно розбиратися, а це неминуче, то постане питання про відшкодування заподіяної шкоди. І наступне питання: а за рахунок кого відшкодовувати? Відшкодовувати доведеться з бюджету, тобто за рахунок платників податків, оскільки пограбувала держава. Особисто я як платник податків не просив державу організовувати цей грабіж і думаю, що ті робітники, які працюють на нафтоперевалці, теж.

Вигоду, хоча й тимчасову, отримають ті структури, які почнуть де-факто від імені держпідприємства контролювати нафтоперевалку. Це колосальний ресурс, особливо для компаній, які вже працюють у цьому секторі, і може означати набуття монопольного становища. Тож мета зрозуміла. Але це не має жодного стосунку до боротьби зі злочинністю.

Ситуація, що склалася в Україні, катастрофічна. До вас приходитимуть і грабуватимуть від імені держави, попередньо оголосивши привселюдно злочинцем. Я думаю, що ті, хто організовував цей грабіж, прекрасно розуміли, що мій клієнт кримінально караних діянь не вчиняв, і його вину не доведуть. Але скористалися моментом і спробували розграбувати майно. При цьому хочу звернути увагу: всі товарно-матеріальні цінності перебувають на балансі ТОВ і належать йому ж. Це не особисте майно мого клієнта, але хто вникатиме в такі деталі?

За таких справ і таких підходів у нас немає перспектив розвитку. Хтось скаже: це нестрашно, грабують якогось молодого бізнесмена, мене це не стосується. Але рано чи пізно це стосується всіх, і тоді вже запізно кричати. Яскравий приклад – ситуація на Донбасі. Коли місцевих жителів прийшли грабувати і вбивати, вже не мало жодного значення, хто за цим стоїть і хто організував. І вони точно не на такий розвиток подій розраховували. Тому справа не в конкретному підприємстві й не в конкретному бізнесмені – катастрофа в тому, що в Україні сьогодні такі тенденції.

– Не погоджуся, що справа не в персоналіях. Хіба в суспільстві нині немає запиту на таку офіційно призначену жертву?

– Можливо, я не скажу нічого унікального, але як тільки в суспільстві з'являється запит на жертву, воно саме стає такою жертвою. Як тільки народ починає жадати крові, він починає проливати власну.

Інша річ, що через те, що відбувалося з нашою країною в ХХ столітті, ставлення до власника сьогодні щонайменше негативне. І якщо якийсь власник зазнає втрат, знайдуться ті, хто цьому аплодує. Таке враження, що вони абсолютні люмпени і взагалі нічим не володіють. Вони не розуміють, що великий бізнесмен, навіть втративши щось, точно не залишиться ні з чим. Але прості люди, втративши своє мале, те невелике, що в них є, втрачають узагалі все. Погляньте на Донбас.

– Як, на ваш погляд, розвиватимуться події щодо цього активу? Є шанс виграти в судовому процесі і чи довгим він буде?

– Гадаю, спочатку – дуже важко, оскільки ті, що прийшли, йтимуть до кінця. Тому схоже, що так, боротьба за ці активи між їхніми законними власниками і тими, хто прийшов грабувати, буде тривалою. І саме тому, що грабіжники прикрилися державою.

– Минулого разу ви говорили, що якщо ця влада не усвідомлює важливості захисту власності, то її вік буде недовгим. Ви й тепер дотримуєтеся такої думки?

– Роль пророка у своїй вітчизні досить дискомфортна й іноді небезпечна. Про ситуацію в країні й нинішню владу скажу так. Сьогодні дедалі частіше говорять про третій Майдані, подають цю ідею під різними ракурсами. Я впевнений, що ніякого третього Майдану не буде. Це був би найкращий вихід для влади. Тому не здивуюся, якщо головними носіями ідеї будуть самі ж її представники.

Але Майдану не буде. Шлях до нинішньої влади пролягає повз Майдан, через Майдан – це в обхід. Туди вже ніхто навіть не заходитиме, не зупинятиметься там і не проситиме: прийдіть і почуйте нас. Не буде такого – вони просто прийдуть і візьмуть владу.

І відомо, коли піде нинішня влада, хоч я й не можу назвати конкретного числа.