Історики визначать: Закарпаття приєднали чи воз'єднали з Україною, - Бушко.

Журналіст газети «Голос України» мав розмову з народним депутатом України, членом фракції Партії регіонів Іваном Бушком.

Журналіст газети «Голос України» мав розмову з народним депутатом України, членом фракції Партії регіонів Іваном Бушком.

Реалізувати все задумане

— Іване Івановичу, минає перший рік діяльності Верховної Ради нинішнього скликання. Якщо б підбити, так би мовити, проміжні підсумки: що у вашому депутатському активі?

— Раніше я мав досвід депутатської роботи лише в обласній раді, тому хочу зізнатися, що значна частина першого року роботи як у мене, так і у кожного нового депутата Верховної Ради, головним чином йде на те, щоб набратися досвіду. Потрібно добре знатися на робочому процесі Ради, знайти відповідних досвідчених помічників, набути різного роду зв’язків, щоб мати можливість вибивати кошти на свій округ. Загалом, нормальний робочий процес.

Що стосується законотворчої діяльності, то за цей період мною подано п’ять законопроектів і надіслано тридцять дев’ять депутатських запитів. Повірте, просто відсижуватися в Раді я не збираюся, бо постійно відчуваю відповідальність перед своїми виборцями.

— До вашого округу № 73 входять два райцентри, Виноградівський і частина Берегівського та Іршавського районів. Зрозуміло, що громада кожного з цих населених пунктів хоче розвиватися, прагне жити краще, по-сучасному. Як народний депутат, які пріоритети визначили в соціальній сфері?

— З того, що вдалося зробити навіть за цей короткий період, то я домігся відкриття додаткових груп в п'яти дитячих садиках, я також сприяв побудові та запуску першого у Виноградівському районі багатофункціонального спортивного майданчику з поліуретановим покриттям. Крім того, низці шкіл мною були подаровані шкільні дошки, спортивний інвентар, комп'ютери і багато іншого.

До кінця року планую долучитися до організації ще двох додаткових груп у дитячих садках і відкриття нового дитсадка.

Якщо чесно, планував зробити ще більше і сподіваюся, що наступного року ситуація в країні стабілізується і зможу реалізувати все задумане.

— В окрузі – понад 147 тисяч виборців. І вони, ясна річ, звертаються до вас зі своїми проблемами, ініціативами, своїм баченням розв’язання задавнених і щойно посталих питань. Якщо поділити звернення під час прийомів на кілька тематичних розділів, то який буде найскладніший?

— Не буду лукавити: частина жителів, як ви розумієте, традиційно звертається за матеріальною допомогою. Намагаюся допомагати, наскільки можу. Другий серйозний блок звернень — питання розмежування земельних ділянок. Можна зрозуміти людей, для яких у малоземельному Закарпатті кожен метр є важливим. В цьому питанні теж намагаюся допомогти, здебільшого роблю запити, або звернення — залежно від ситуації. А третій блок проблем, з якими йдуть на прийом до мене люди, – пенсії та інші соціальні виплати. Над цими питання також разом з юристами намагаюся працювати досить щільно, бо подеколи дійсно через виключно бюрократичні помилки людина не отримує пенсію чи соціальну допомогу в належному їй об’ємі.

І все ж хочу сказати, що не всі питання, з якими звертаються до мене виборці, носять виключно меркантильний характер. Доволі часто просто приходять звичайні люди, яким болить політична ситуація в країні чи області. Вони просто викладають своє бачення, як вирішити доволі глобальні питання. І я вислуховую їх. Інколи доводиться навіть вести дискусію. Зізнаюся: я радий, що у нас є цілком свідомі громадяни, які переймаються долею краю та країни.

— Ви – голова парламентського підкомітету з питань розвитку туризму, курортів та рекреаційної діяльності. Ця проблематика надто актуальна для Закарпаття й карпатських регіонів загалом. Які тут напрацювання, які перспективи?

— Головний напрямок, яким я зараз активно займаюся, — сільський туризм. Вважаю, що тут існує величезний потенціал для реального покращення життя мешканців сіл, особливо гірського Закарпаття. Якщо коротко, то новий закон дасть можливість кожному мешканцю села надавати туристичні послуги, які не оподатковуватимуться, якщо річний дохід не перевищить сто мінімальних окладів. Тобто мова про те, щоб кожен міг додатково заробити і не мати головного болю з дозвільними і податковими органами. Сподіваюся, що багато селян заживуть краще.

Хочу також додати, що, зважаючи на актуальність туризму для Закарпаття,- щільно працюю з нашою обласною владою в цьому напрямку. Область дійсно не має потужних промислових підприємств і вони нам і не потрібні, бо саме туризм може стати головною бюджетонаповнюючою галуззю. Зараз я ініціював проведення повного моніторингу туристичної галузі Закарпаття. Ми повинні знати, що в нас є, від чого можна відштовхуватися і в якому напрямку далі працювати.

«Історики визначать, що ж насправді відбувалося: возз’єднання чи приєднання»

— Іване Івановичу, на виїзному засіданні комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, яке на початку жовтня тривало на Закарпатті два дні, — у вашому виступі офіційно названо події середини 40-х років минулого століття «приєднанням», а не «возз’єднанням» Закарпаття з Україною…

— Це трохи провокативне питання, але спробую на нього відповісти. Цілком зрозуміло, що термін «воз’єднання» щодо Закарпаття мав виключно ідеологічний підтекст. Навіть сама назва нашої області, Закарпатська, також має ідеологічне навантаження. Історики чудово знають, що наш край називався Підкарпатською Руссю і за свою тисячолітню історію не перебував в жодних територіальних чи політичних об’єднаннях ні з Україною, ні з Росією. Наприкінці війни у 1944 році ідеологи Москви провели широкомасштабний рух «за воз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною», мовляв наш край був відірваний від України, а тепер історично його повертають. Це все ідеологія, яка була зручна на той час комуністичній владі. Однак, думаю, незабаром історики будуть трохи сміливішими і визначать правильний термін щодо того, що ж насправді тоді відбувалося: возз’єднання чи приєднання.

— Ви мабуть перший серед народних депутатів України від Закарпаття активно домагаєтеся визнання й ідентифікування національності «русин»… На ХІІ Світовому конгресі русинів (відбувся 13-14 липня ц.р. в Ужгороді й Сваляві. – Авт.), делегати оплесками проводжали вас із трибуни...

— Це також питання, яке стосується виключно встановлення історичної справедливості. Зовсім недавно я разом з деякими своїми колегами-депутатами від Закарпаття у сесійній залі Верховної Ради України офіційно звернувся з колективним депутатським запитом до голови Державної служби статистики України Олександра Осауленка з приводу ідентифікування національності «русин» у даних перепису населення 2001 року.
Навіть на підставі даних всеукраїнського перепису населення 2001 року на Закарпатті «русинами» визнали себе 10 200 жителів, але національність «русин» так і не закріплена в офіційних документах державного рівня, а згаданих громадян було визначено як субетнос української національності.

Однак жодними нормативно-правовими актами не передбачено для Державного комітету статистики повноважень, пов’язаних з кваліфікацією приналежності особи (групи осіб) до тієї чи іншої національності, а тим більше визнання чи невизнання національності. Тобто, у даному випадку Держстат порушив ст. 19 Основного Закону України, визначивши русинів як субетнос.

Низка міжнародних конвенцій надає русинам право бути визнаними як окрема національність та набути статусу національної меншини. Більше того, така національність існує в багатьох країнах і була офіційно визнана на території нашого краю до встановлення тут Радянської влади, про що свідчать архіви переписів населення. А Закон «Про засади державної мовної політики в Україні» від 8 серпня 2012 р. вперше офіційно визнав існування в Україні русинської мови, надавши можливість ідентифікувати її як регіональну. Отже, русини — етнічна спільність, яка володіє культурною специфікою, власною мовою, побутовими та іншими особливостями, що дозволяють їх ідентифікувати як окремий етнос.

Майбутні покоління мають рости здоровими

— Іване Івановичу, очолюєте у Верховній Раді України міжфракційну депутатську групу «Закарпаття». Розкажіть, яку мету ставите перед цим об’єднанням і на яку перспективу?

— Мета зрозуміла: відстоювати інтереси Закарпаття і кожного його жителя. Перспектива
— найближчі п’ять років точно, а там видно буде… При цьому хочу зазначити, що до нашої групи входять депутати різних політичних поглядів, але це не заважає нам діяти спільно на благо краю. Днями депутати нашої групи зустрічалися з головою Закарпатської облдержадміністрації Олександром Ледидою і ми окреслили ті проблеми, над якими потрібно срільно працювати.

— Усім відомо, що закарпатці, зважаючи на нашу минувшину й ментальність, завжди доброзичливо спілкуються й мирно живуть зі своїми сусідами. Мабуть, вам це також притаманно, виходячи з того факту, що ви член групи з міжпарламентських зв’язків з 21 країною світу. Коли все встигаєте?

— Не зовсім усе встигаю (посміхається. – Ред.) І все ж намагаюся моніторити всі ті позитивні надбання, які наразі є в інших демократичних країнах, щоб адаптувати їх і для нашої країни.

— Головуєте в раді президентів футбольних клубів Закарпаття. Це – почесно, але й… накладно?

— Накладно… Але ж спорт – гарантія того, що майбутні покоління ростимуть здоровими. Нехай це звучить трохи патетично, але це те, над чим потрібно активно працювати, якщо хочемо мати здорову націю.

— І наостанок: що би вам найбільше хотілося зробити за цю каденцію?

— Знову ж таки, не хотілося б, аби це звучало патетично, але я чудово усвідомлюю, що є посланцем Закарпаття у найвищому законодавчому органі України, тому окрім роботи над законами, які повинні покращувати рівень життя всіх громадян держави, прагну бути корисним у першу чергу тим, хто делегував мене в цей орган. Щоб закарпатці були здоровішими, заможнішими і щасливішими. І щоб імідж нашої області в Україні був виключно позитивним.

Василь НИТКА, Газета «Голос України»

Читайте також: