Два рекорди парламентських виборів на Закарпатті .

Закарпаття встановило 21 липня мінімум два рекорди – кількісний і якісний (персональний).

Перший був давно прогнозованим – низька явка. Другий же став несподіванкою для багатьох: якщо в ряді інших областей повністю оновили депутатський корпус, то у нас у чотирьох з шести округах виявили довіру старим досвідченим депутатам. З одного боку, чимало закарпатців проігнорувало вибори. З іншого боку, отриманий результат – далеко не найгірший з усіх можливих.

Явка 41,16 % має свої об’єктивні і суб’єктивні причини. Серед перших – те, що за експертним оцінками близько 300 тисяч закарпатців (а може і більше) зараз на заробітках, їх фізично немає в області. Те, що за них ніхто не вкидав бюлетені, це додаткове свідчення чесності даних виборів. Проте і ті, хто був удома, часто не знав за кого голосувати, так і не зміг визначитися. Голосувати навмання вони не стали, більшість просто не пішло на дільниці. За бюлетенями прийшли переважно ті, хто твердо визначився.

Тому серце сповнюється тихою гордістю за краян-земляків. За партійним списком закарпатці проголосували точнісінько так, як по всій Україні. Зате мажоритарні вибори у нас відбулися цілком по-закарпатськи. Коли в інших регіонах масово вибирали котів у мішку, то тут у шести округах продовжили повноваження аж чотирьом старим депутатам. Кожний із них далеко не святий, до кожного є чимало цілком обґрунтованих претензій, тому за інших обставин цей вибір міг би видатися не таким вже і мудрим. Проте на фоні тієї ірраціональної істерії, яка охопила решту України, закарпатський консерватизм виглядає хоча би зрозумілим. Ай зато! Це ж один з улюблених наших вигуків, яким у нас пояснюють практично усе. Десь стара влада так дістала геть усіх, що вони готові голосувати за невідь кого, аби лиш нового. Натомість на Закарпатті знають, що нове може бути ще гіршим, ніж старе. Тому по закарпатських округах пройшов лиш один “слуга народу”. Закарпатці голосують лише за тих, кого бодай трохи знають. Те, що нова команда зарозуміло так і не представила своїх кандидатів широкому виборцеві – це її проблема. В результаті отримала те, що заслужила.

В.Балога, Р.Горват, В.Лунченко, В.Петьовка – ці четверо дуже не схожі один на одного, але про кожного із них у краян давно вже склалася своя думка. Принаймні, від кожного знаєш чого чекати. Кожний з них був не тільки у містах і селищах свого округу, але дістався і до найменшого села.

Найбільш несподіваним виявився Виноградівський 73-й округ. У чому реальна заслуга нової президентської команди – вона адекватно відреагувала на нахабне втручання офіційного Будапешта у вибори на Закарпатті. Старій плювали у лице, а вона казала, що то божа роса. Закарпатські українці з цілковитою симпатією ставляться до місцевих наших мадярів, з якими живемо пліч-о-пліч. Було б абсолютно нормально, якби один з шести закарпатських мажоритарників був вихідцем з цього середовища. Але ж не за такого брутального втручання Будапешта у внутрішні справи України! Фактично сусідня держава власною надмірною активністю перекреслила шанси своїм одноплемінникам на Закарпатті: всяка дія породжує протидію. В.Поляк став депутатом до певної міри завдяки сприятливого для нього збігу обставин, але переможців не судять.

Свалявський 70-й округ, що об’єднує п’ять з половиною верховинських районів, за визначенням найменш прогнозований. Тут обрали відносно нове обличчя, але все-таки з управлінським досвідом – бодай на місцевому рівні. М.Лаба (єдиний закарпатський переможець від “Слуги народук”) був сільським головою Невицького. Найближчим його конкурентом був І.Дрогобецький, що керував і курортною Поляною, і цілим районом, і новоствореною об’єднаною територіальною громадою. Ще у трійці лідерів – В.Щур з досвідом голови Міжгірської райради. Тобто тут люди чітко висловилювалися за лідера, добре знайомого з місцевою специфікою, який на ділі довів, що здатний вирішувати наявні проблеми – принаймні, не підходити до коня ззаду, а до корови спереду.

Закарпатський електорат дозволив собі мати власну думку, яка наразі розійшлася з настроями решти українського електорату. Ну не зовсім уже радикально, але за приказкою “І Богові свічка, і чортові кочерга”.