Лідер партії «Наш край» на Закарпатті розповів про заробітчан, каву та децентралізацію.

Антон Громовий очолює партію «Наш край» на Закарпатті.

Фахівець з юриспруденції, підприємець, викладач і багатодітний батько розповів нам за кавою, як вдається одночасно будувати кар'єру, виховувати двох доньок і сина та з оптимізмом дивитися у майбутнє, повідомив Заголовок.

- Як Ви починаєте свій ранок? Які обов'язкові пункти маєте виконати упродовж дня?

- Ранок починається зі спроб розбудити доньок, щоб вони не запізнилися у школу. Щодня це територія моєї відповідальності. Якщо серйозно, все доволі буденно. Прокидаюсь о 6-ій ранку: душ, зарядка, кава, сніданок, готуємося до роботи. Нічого особливого, як у всіх.

- Не кожен робить зарядку

- Це у мене звичка з молодості, спорт відіграє важливу роль в моєму житті. Після того, як відводжу дітей, починаємо працювати. За обов'язкові пункти відповідає дружина, оскільки у мене троє дітей, так, я багатодітний батько. Велику частину дня забирає опіка над доньками і виховання. Дружина постійної придумує щодня обов'язкові пункти, починаючи від «відвезти-привезти», зробити уроки, перевірити, чи готові до школи. Все решта імпровізація, робота також, у нас час по-іншому не буває. Зранку йдеш на роботу і не знаєш, що тебе чекає.

- Не складно Вам серед такої кількості дівчат: троє доньок і дружина?

- Серед великої кількості людей легше сховатися :) Це добре, мені дуже подобається. І весело, коли приходиш додому, а там—армагеддон. Загалом чоловікам легше у цьому плані, зранку пішов-прийшов, а дружина протягом дня все це переживає.

- Дотримуєтесь певної системи у вихованні?

- Основна система –це особистий приклад і намагання дітям передати ті цінності, які нам передали. І пояснити, що є в житті важливе, а що -- другорядне. Намагаємося дати все, що можемо. Це і поглиблене вивчення іноземних мов, інших предметів, гуртки тощо. Щодо сучасних технологій, то діти давно попереду, старша донька (їй 15 років)- точно. Вона мене вчить, чим користуватися і що є нового. Я себе згадую у 15 років, був великою дитиною.

- Сьогодні у тренді різні тренінги для дорослих, навчання, он-лайн курси

- Вчусь щодня з дітьми, шкільну програму ще раз проходжу :). Вчуся від розумних людей, від ситуацій, які у житті бувають, читаю, але на не маю часу на якісь окремі курси. Сам вже навчаю студентів.

- У Вас є брат, дуже подібний :) Вас не плутають іноді?

- Ми двійнята. Насправді схожі, але не настільки, щоб нас плутати. Не розрізняють тільки ті, хто з нами незнайомий. Ті, хто знають, відразу бачать різницю. Багато було курйозних випадків раніше, коли мали років по 20, тепер ми більше відрізняємося. Я не голюся, а він у мене з бритвою дружить. Це теж той момент, за яким нас можна відокремити. Веселі випадки? Я за нього іспит здавав в університеті, я юрист за фахом, він -- економіст. Юридичну дисципліну він здав на відмінно, потім хтось розказав викладачу, була ситуація цікава, але тим не менше. Були випадки, коли дівчата плутали. :) Якщо не знають, що нас двоє, тоді так. Тепер це все у минулому.

- Ви у школі зрозуміли, що хочете стати юристом?

- Це було дійсно зі школи, давнє бачення з дитинства. Я знав, що стану юристом, готувався. Можливості були дуже обмежені, але вдалося поступити на юридичний на безкоштовний. Був страшний супротив, 1997 рік. Грошей не було взагалі. У мене мама музикант, вчитель музики, батько – художник. Але це було моє і дотепер -- моє. Хоча трохи відійшов від юриспруденції, оскільки займаюся бізнесом , але у житті воно дуже допомагає. Це моє покликання. Також викладаю в університеті, але це більше хобі. Освіта у нас не отримує те, що має отримувати.

- У вас творча сім'я, виявляється. Якісь здібності передалися?

- Співаю, граю на гітарі, фортепіано. Це заслуга мами, примусила свого часу. Малюю, у дитинстві виходило непогано, батько навіть хотів, щоб я теж став художником. Але дивлячись у 90-их, як ми живемо… Переважно митці стають відомими після смерті. Не дуже надихала ця перспектива.

- Які три речі Вам потрібні для щастя?

- Не буду оригінальний у цьому. Приносить задоволення бачити здорову родину та можливість реалізовувати себе. Відчуття реалізованості для чоловіка -- це важливий елемент у житті. Коли я можу досягти того, чого хочу, я щасливий. І третє, мабуть, позитивні емоції у житті. Яскраві позитивні враження, це те, чим ми живемо, це те, що залишається у спогадах, це те, про що ми будемо згадувати колись.

- А які Ваші найяскравіші спогади?

- Три точно можу згадати. Коли народилося троє моїх дітей, це не можна передати словами. Коли береш вперше на руки маленьку дитину --це дійсно момент щастя у повному розумінні цього слова.

І ще. Коли в 17 років вступив в УжНУ на юридичний факультет. Із 210 заявок було 30 безкоштовних місць. Коли я побачив себе у списку тих 30-ти, я був щасливий у той момент. Яскраве враження.

- Ви упродовж 4 років були на держслужбі (заступником голови ОДА та Міндоходів в Закарпатській області), зараз очолюєте партію. Це дауншифтинг чи навпаки позитивні кар'єрні зміни?

- Саме поняття дауншифтинг досить двояке: з одного боку - це падіння вниз, з іншого - це відмова від кар'єрних амбіцій для отримання власного задоволення. Робота на державній службі для мене була виключно досвідом, я туди потрапив випадково, пішов також. Я прийшов на державну службу самодостатнім, попрацював в адвокатурі, мав власний бізнес. Тому для мене ці 4 роки були цікаві. Я побачив, як існує життя з іншого боку, отримав хороший досвід, зв'язки по цілій Україні. Я на сьогодні маю можливість спілкуватися із багатьма цікавими людьми не тільки в Закарпатті. І найголовніше: маю можливість, знаючи як працює система держуправління, аналізувати і робити висновки щодо тих чи інших управлінських рішень, які на сьогодні приймаються нашими урядовцями і як воно відбувається. У майбутньому це стане в нагоді.

Щодо політики, то це більш ширше поняття, ніж державна служба, і дає більше можливостей. Оскільки я веду активне суспільне життя, не можу бути осторонь тих суспільних процесів, які відбуваються. У майбутньому будь-який політичний проект має на меті прийти до влади. Поки ще у мене є бажання зробити щось корисне, відчуваю можу бути корисним для громади, для нашої країни. Всі ми хочемо одного: жити у процвітаючій успішній країні. Тільки активна позиція всіх нас і мене у тому числі може допомогти у цьому.

- Ви керівник політсили «Наш край» на Закарпатті. Що найважче, як вважаєте, у керівництві партією?

- Труднощів багато. Найважче взяти на себе відповідальність за людей, які тобі повірили, з тобою пішли, які розділяють з тобою погляди. Це найважче у будь-якому проекті, політика не є виключенням. Велике розчарування на сьогодні у політиках існує. Найскладніше зараз переконувати не виборця, бо виборець почує нас і підтримає, а людей, які мають авторитет, починаючи із найменшого села. Переконати, що наші дії дадуть реальну можливість на щось впливати і щось позитивно змінювати. Останні роки, інститут депутатства, на жаль, знівельований. Депутати здебільшого діють несамостійно, одна-дві людини регулюють всі процеси. Ми бачимо це і на прикладі Ужгорода, і на прикладі Закарпатської області, і на прикладі цілої держави. А це неприпустимо і наше переконання: депутат-- це людина, яка представляє громаду, єдиний шлях успішного розвитку будь-якої громади -це домовляння з урахуванням інтересів усіх без винятку людей, які проживають на території.

- На виборах в окремих ОТГ кандидати від «Нашого краю» стали депутатами. Що було найскладнішим для перемоги?

- Ми обов'язково беремо участь у виборах, які відбуваються в об'єднаних територіальних громадах. Є певний відсоток довіри до нас, маємо представництво у всіх громадах. Поки що цей відсоток не є достатнім для того, щоб повноцінно впливати на процеси, але ми ведемо перемовини з іншими політичними силами, щоб консолідувати зусилля і досягати позитивних результатів на користь громад. Проте є і багато непорозумінь . Адже це зовсім нові процеси. Кількість депутатів, які розуміють для чого вони туди прийшли і що вони можуть корисного зробити, менша від тієї кількості депутатів, які просто туди пройшли, бо це їм здається статусним і дає надії на якесь збагачення.

Тим не менше, ми вносимо певні ініціативи, намагаємося бути постійно у курсі того, що відбувається у громадах. Треба більше часу щоб наші люди, які мають представницькі мандати, отримали необхідні знання, щоб вони могли ефективно виконувати свої функції. Держава мала б більше часу приділяти навчанню цих людей. Думаю, на законодавчому рівні треба внести певні корективи. Щоб приходили дійсно ті, які можуть і мають можливість усвідомлювати наслідки своїх дій. Щоб це не було вмотивовано якоюсь політичною доцільністю чи приватними інтересами. Тому участь у виборах беремо. Довіра у людей є, бачимо що є суспільний запит на зміни. Будемо виправдовувати надії людей, які нас підтримують, коли матимемо можливість повноцінно брати відповідальність за те, що відбувається. Тому уже зараз намагаємося розширяти політичний вплив.

- Децентралізаційна реформа на Вашу думку, це позитивне явище для країни чи навпаки?

- Ідея дуже хороша сама по собі, досвід усіх успішних країн показує, що влада має йти знизу верх. У нас на сьогодні, на жаль, все навпаки. Всі кінцеві рішення приймаються зверху, починаючи з бюджету. Нема ніде у розвинених країнах такого, щоб центральний законодавчий орган приймав бюджет і доводив до регіонів. Потреба формується знизу уверх, це основний й інструмент, який дає можливість громадам відчувати себе незалежними.

На жаль, суспільство можливо не готове, можливо наші владні інститути ще не готові. За два роки в області утворено мінімальний відсоток ОТГ, 5 громад. Ці процеси бойкотуються, глобально ніхто не розуміє потребу в цьому. Бояться втратити свої посади. Хоч ідея з децентралізацією хороша, виконання поки на «3-». Цей процес незворотній, рано чи пізно ми пройдемо цей шлях і тоді на місцях люди отримають реальні ефективні інструменти для розвитку. І держава теж у цілому виграє.

- Що б Ви сказали Богу, якби зустріли його?

- Думаю, що таке трапиться. Але, якби це було зараз, єдине що міг сказати, -- дякую! За те, що у мене є, за чудових дітей, за сім'ю, за можливість себе реалізовувати у житті. Є багато за що подякувати. Ми щодня його просимо, коли нам погано, сумно, тяжко, просимо і забуваємо, коли легко, добре, коли відчуваємо себе щасливими. Проте нам там дадуть гідну оцінку, там не домовиться ніхто, будуть судити по наших діях.

- З ким би Ви хотіли поспілкуватися за кавою із відомих осіб, сучасних або з минулого часу?

- Мене завжди вражали, я захоплювався людьми, які мали харизму, які вірили в те, що роблять. Йшли до кінця, навіть якщо у той проміжок часу всі їхні ідеї не отримували підтримки суспільства. Люди, які йшли проти системи, в різних сферах, як у політиці, владних структурах тощо. Наприклад, Колумб, який довів, що земля кругла. Понад 500 тому він вірив у те, у чому ми тепер не сумніваємося. Авраам Лінкольн, який зламав всі стереотипи побудови тогочасного американського суспільства і вивів його на новий виток. Він дав можливість США бути саме тією країною, якою вона є. Тому що започаткував багато речей, які не сприймалися тогочасним суспільством, зокрема, відмову від рабства. Ілон Маск людина, яка живе в іншому вимірі, випереджає нас на років 100. Його турбують ті поняття, над якими на сьогодні 99% суспільства не задумується. Цікаво почути про досвід, знання, думки таких людей.

- Який день із свого життя Ви хотіли б повторити?

- Багато таких днів було, складно виділити якийсь.. Можемо повернутися до головної цінності у моєму житті -- троє дітей, я б повторив тричі принаймні точно. Багато було таких хороших моментів у житті. Але все повторювати нецікаво, день бабака виходить.

- Час від часу з'являлася інформація про різні Ваші призначення: то головою ОДА, то у Міндоходів тощо. Чуткам довіряєте? Яка поширена коли-небудь інформація про Вас, справдилася, а бо навпаки зіпсувала Вам настрій чи розвеселила?

- Є таке прислів'я: у великому міст можна багато побачити, у маленькому --почути. Чуткам не довіряю, завжди опираюся на факти у житті. Але у більшості випадків чутки на чомусь базуються. Можливо на неправильній інтерпретації тієї чи іншої інформації. Скажемо так: час покаже, не будемо загадувати наперед, не будемо спростовуватися і підтверджувати, це невдячна справа. Останні дві інформації, які гуляли в інтернеті, мене розвеселили. Шквал дзвінків, хтось питав, хтось вітав, хтось просто цікавився. На сьогодні вакансій немає на тих посадах і поки не на часі.

- Що може підняти Вам настрій?

- Будь-що, навіть хороша кава, хороша погода, зустріч у колі друзів, хороше тренування, посмішка дітей. Усе те, що приносить задоволення. Спілкування, наприклад.

- Якби Ви жили не в Україні, то яку б країну обрали?

- Це була б стара Європа. Дві країни, які мені дуже подобаються,-- Італія та Греція. Вибрав би якусь з них, якби склалась така ситуація. Це країни з тисячолітньою величною історією, самобутньою культурою, хороший клімат, географічне розташування чудове.

- Тенденції останніх років—тисячі українців виїжджають з України закордон. Чи варто їх затримувати? Щоб Ви їм порадили?

- Людей не можна звинувачувати і щось їм радити, люди шукають там, де краще, Ім жити, виховувати дітей. Я б порадив не людям, які виїжджають, а тим, хто сьогодні керує. Більшість повернеться, бо дім їхній – Україна. Як тільки держава зможе створити умови, щоб ці люди відчували себе захищеними, мали фінансову стабільність, можливість заробляти. І над цим треба працювати у першу чергу, бо це основне. Люди мають жити і працювати вдома, на економіку України, а не на економіки інших країн. Від цього ми нічого не виграємо. Вважаю, що це явище тимчасове. Якщо буде економічний ріст, а він буде обов'язково буде, це питання часу, вони всі повернуться.

- Ви любите каву, самі готуєте? Маєте якийсь секретний рецепт?

- Каву люблю, складно це назвати готуванням-натиснути на кнопку на кавоварці зранку :) Але каву люблю хорошу, п'ю її 5-6 чашок у день. Секретів не маю з цього приводу. Це у нас сімейне і на Закарпатті це вже культ, хороший культ.

Ірина Бреза, спеціально для Zaholovok.com.ua. Фото Олександра Брези.