У жовтні цього року мистецька громадськість відзначає саме цю дату. Це була неординарна особистість: народний художник України, перший в області лауреат...
Якщо брати до уваги винятково значну роль митця у розвитку образотворчого мистецтва, його активну участь у громадському житті краю та й України загалом, то диву даєшся, чому й досі не вирішено питання про увіковічення його пам’яті.
Найболючішою проблемою залишається облаштування меморіального будинку-музею народного художника УРСР В.І.Свиди. Боляче спостерігати, як у несприятливих умовах знаходиться до сотні унікальних художніх творів майстра, яким загрожує пошкодження та нищення, які знайшли своє пристанище у будинку та у дворі, де працював скульптор. Час робить своє. Роботам, виготовленим у дереві, потрібна певна температура, захищеність від прямих сонячних променів, вологості. На жаль, всі ці несприятливі компоненти тут присутні.
Боляче думати, чому саме Свида не удостоївся честі мати в пам’ять про свою невтомну працю і талант від Бога один куточок Ужгорода у тихому провулку за готелем «Ужгород». Адже інші митці нашого краю мають їх, і слава Господу! Мабуть, так уже закладено долею.
Він був напрочуд скромною, лагідною людиною, яка ніколи не вимагала для себе привілеїв. І пам’ять про нього така ж.
Але, як сказав свого часу народний будитель нашого краю Олександр Духнович, люди діляться на три рівні: одні помирають задовго до своєї фізичної смерті, другі — разом з нею, треті живуть довго після неї.
Василь Свида належить до останніх — живе у своїх роботах і довго житиме, бо у них народний побут піднятий на історичний рівень. Він був простим сільським хлопцем, що, зрештою, і давало йому можливість висловлювати у своїх роботах народну ментальність. Жанрові сценки, ніби ілюстрації з історії краю. Перелічити їх важко: «На межі», «Під дощем», «Торгівці медівниками», «Опришки», «Народні месники», «Ліквідація неписьменності», «З вечорниць», «…А коні воду п’ють».
Не будемо вдаватись до їх переліку, бо це не дасть уяви читачеві про надважку працю при створенні кожної з них. Від зародження ідеї, викладеної в її численних ескізах, починаючи зі жмені глини, розім’ятої в руках, до закінчення витвору в надтвердому дереві. У домашній майстерні скульптора збереглися окремі ескізи, які, як золоту скарбницю, слід зберегти. За ними можна простежити, як народжувалась ідея, як реалізовувалась у виробі в натуральній величині, а згодом переводилася в дерево. Майже всі задуми або ідеї в кінцевому підсумку мали саме такий вигляд, який автор собі уявляв.
Не можна не дивуватись, як з дерева вирізьблені багатофігурні роботи, де не просто постаті, а фото того чи іншого персонажа: «Знову в рідній хаті», «Моя сім’я», «Моя родина», «Ю.Пітра в полі», «Художники у гостях у Ерделі», «Іван Ольбрахт» («У Колочаві)», «Степан Вайда», «Микола Шугай», «Герої Монреалю», «Лист Герою Ганні Ладані», «Й.Бокшай та Р.Кент на етюдах», «Русин В.П. — командир партизанського загону».
Окремо хочеться висловитись про монументальну роботу, що була завершена у 1982 році. Це скульптурна композиція «В сім’ї єдиній», за яку В.Свида отримав Шевченківську премію. Майже 5 років пішло на її виготовлення. Так довго скульптор не працював над жодною роботою.
Уже не кажучи про те, що в той час Свида декілька років хворів, а праця вимагала чималих фізичних сил. Тут понад сто фігур, серед яких історичні особи Іван Локота, Микола Сидоряк, Іван Туряниця, Іван Ваш, Петро Варга.
Робота складається з п’яти частин, адже суцільної глиби таких розмірів у природі знайти неможливо. Відшукували велетнів-кряжів старих черешень, яблунь, горіхів у навколишніх садах та лісах брати Свиди з рідного Пацканьова, серед яких і найстарший Михайло, мій батько. Секрет таланту Василя Івановича — в умінні відсікати все зайве від дерев’яних чурбанів. Із-під його різця виходили високохудожні твори: скульптурні портрети і композиції, рельєфи, найтонші орнаменти. Останні притаманні всім його роботам, без них нема скатерок, сорочок, фартушків на роботах скульптора.
Неможливо оминути окремої теми у творчості Свиди — теми материнства: «Мати-годувальниця» (1946 р.), «До школи» (1949 р.), «Над колискою» (1957 р.) і (1982 р.), «Поцілунок матері», «Схожий на батька», «Мати з дітьми», «Мати годує немовля», «Хай завжди буде сонце», «Мати», «Мати з дитиною». У всіх роботах цієї тематики безмежна любов матерів до своїх діток та високе почуття відданості їм. Вчувається туга автора за розлуку з родиною та рідним краєм упродовж кількох років із 1937 до 1945, коли йому довелося поневірятись у пошуках роботи за фахом у тодішній Чехословаччині.
Близька до згаданої теми за зворушливістю та ліризмом й інша, але дорога автору — тема найсвятішого людського почуття — кохання. Це роботи «Коли мама сплять» (1975 р.), «Поцілунок» (1973 р.), «Поцілунок на пні» (1973 р.), «…А коні воду п’ють» (1969 р.), «З вечорниць» (1968 р.), «Під парасолькою» (1962 р.), «Латишка» (1980 р.), «Освідчення», «Весілля. Наряджають молоду», «Наздогнав», «Гірко» та багато інших, усіх не перелічиш, а зрештою, це й не так важливо. Роботи митця треба бачити, до того ж не просто стороннім, холодним поглядом, а задумуючись над тим, яка титанічна праця вкладена у кожну з них, як продумані й передані всі деталі одягу, побуту і, найголовніше, серця й теплоти героїв.
Талант Свиди був багатогранним, бо, як кажуть, якщо є талант, то не один. Він різьбив скриньки, скрині, тарілки. Замолоду вишивав сорочки, кілька з них зберігаються в сімейній колекції. Похований в одній із них.
Мав стрико хист і до малювання, хоч тяга до дерева, до різьби взяла верх у його творчості. Про живописця красномовно говорить така, здавалось би, незначна деталь: зберігається в домашній колекції невеличкий портрет Тараса Шевченка, виконаний у 1934 році молодим Свидою. Ця робота супроджувала його все життя. Символічно склалась доля: через 50 років митець отримує саме Шевченківську премію.
Долі цих знаменитостей теж у чомусь схожі. Вони — з глибин народу, прості хлопці, вистраждали і розвили свої таланти, незважаючи на неймовірні випробування, що супроводжували їх упродовж життя. Уславили у своїх творіннях собі подібних — простий люд з його складностями буття.
Твори В.Свиди експонувалися не тільки на обласних, республіканських та всесоюзних виставках, де завжди користувалися успіхом. Виставлялися і за кордоном: у Польщі, Франції, Болгарії, Угорщині, Німеччині. Вони закуплені багатьма музеями Європи, де знайшли своїх поціновувачів.
Нам залишається зберігати у своїй пам’яті цю творчу особистість. Боляче, що його вже нема серед живих, радісно, що він був серед нас і уславив нас.
Марія ПАНЬКО, газета «Новини Закарпаття»
Читайте також:
- Поділитись:
- Twitter(X)
- Telegram
- Viber