Старий Новий рік на Закарпатті: звичаї і традиції.

За тиждень після коляди, напередодні Нового Року (за старим стилем) — Щедрий Вечір. Це — залишок стародавнього, імовірно, дохристиянського звичаю. За...

За тиждень після коляди, напередодні Нового Року (за старим стилем) — Щедрий Вечір. Це — залишок стародавнього, імовірно, дохристиянського звичаю.
За християнським календарем — це день преподобної Меланії. В народній традиції обидва свята об'єднались, і тепер маємо Щедрий Вечір або свято Меланки.

Внаслідок розбіжності, яка існує між Григоріанським (світським) та Юліанським (церковним православним) календарем, українці святкують Новий рік двічі в році: офіційне святкування Нового року припадає на 1 січня, а 14 січня, яке залишилося в народній традиції важливою складовою прадавнього календарного обрядового циклу українців, сьогодні носить назву Старого Нового року.

У надвечір'я Нового року (тепер — 13 січня) у церквах відбуваються урочисті Богослужіння на закінчення Старого року, щоб наприкінці року подякувати Богові за вже отримані ласки і попросити нових на наступний рік. Як і на Свят-вечір, цього дня готують святкову вечерю, яку в народі величають Щедрою, тому що страви цього вечора не є пісними: тут на столі і кутя, і ковбаси, і холодець, і шинка…

Наддніпрянська Україна і Гуцульщина святкують Щедрий Вечір як значне свято різдвяного циклу з добре розвиненою обрядовістю. Галицьке Поділля не святкує, бо Щедрий Вечір у галичан — напередодні Водохреща, тоді як на Наддніпрянщині це — «Голодна кутя», Богоявленне надвечір'я.

В Україні на Щедрий Вечір батько ховається від дітей за пирогами — символом щедрости, багатства!

Парубоча «Меланка»

За «Меланку» вбирається парубок, що вміє «штуки викидати» — добре жартує.

«Меланка» має свій «почот», сама не ходить! Почот не абиякий: орач з чепігами від плуга, сівач з сівнею через плечі, дід з гарапником, ведмідь, коза, журавель, циган, циганка і чорт з ріжками.

Все це — в кожухах догори вовною, в машкарах, лахмітті, підмальоване білою глиною, замащене сажею, з клоччя зроблені бороди, вуса, патли… Одним словом — хто як зумів!

Ватага рухається селом з жартами, вигуком, сміхом. «Циганка» пристає ворожити, «циган» — коні міняти, «ведмідь» танцює, «коза» грає на скрипку, а «журавель» — найвищий парубок у селі — вибиває в бубон.

Діти юрбами бігають за парубочою «Меланкою», та й старі не раз вибігають на вулицю, щоб подивитись на веселу компанію…

До кожної хати ватага не заходить — йде туди, де збираються дівчата. Дозвіл щедрувати парубки випрошують піснею під вікном.
Коли щедрівка скінчилась, хлопці скидають машкариі на запрошення дівчат сідають до столу.

Дівоча «Меланка»

Водять «Меланку» й дівчата. Дівоча «Меланка» має поважніший характер. Дівчата вибирають найкращу з-поміж себе і одягають її «молодою» — вінок, стрічки, багато намиста. Друга з дівчат убирається за молодого, що зветься Василем — жупан, шапка, шаравари, чоботи. Вся дівоча ватага іменується дружками.
Дівчата з «Василем» та «Меланкою» до хати не заходять — щедрують під вікном. народні пісні, як ось: «Ой, поріс чебер під нечуй-вітром...»

Чародійна ніч...

Серед нашого народу існує поетичне повір'я, що новорічна ніч для віруючих людей «розкриває небо, і вони можуть просити у святих все, що їм забагнеться: перетворення води на вино, каменя — на хліб, глини — на мід».

На Гуцульщині в цю ніч ґаздиня бере опівночі на голову чоловічу шапку і з хлібом та коновкою виходить до води. Там вона тричі занурює хліб у воду і примовляє: «Не хліб ся купає в воді, але я — в здоров'ї і силі!» Набираючи води в коновку, вона примовляє: «Я не беру воду, але мід і вино!...» Повертається ґаздиня до хати, всі сплять — ніхто нічого не чує. Вона навшпиньках, без найменшого шелесту підходить до своїх дітей і торкається їх голів мокрим хлібом, примовляючи: «Абисьте були такі величні, як святий Василь величний».

У коновку ґаздиня кидає кілька срібних монет. Ранком на Новий Рік вся родина вмивається тою водою, і це «принесе щастя на гроші через увесь рік!»

Новорічна ніч на Гуцульщині — свято печі.

«Цілий рік вона робить службу, а на Василя йде в танець — вона ся віддає!» — так кажуть гуцули про ніч. Ранком на «Меланки» ґаздині старанно змащують піч глиною — «аби не кляла, що немащена!»… Ніхто тої ночі не спить на печі, не сідає — «бо тяжко їй танцювати...» Звечора на піч кладуть овес — «аби мала чим коня годувати, бо вона їде до міста на ґерць».

магічними діями, чарами. Все це — намагання розгадати своє майбутнє і забезпечити щастя й добробут на наступний рік.

О. ВОРОПАЙ. «Звичаї нашого народу»
Tyachiv

Читайте також:

Поділитись:: Facebook; Twitter(X); Whatsapp; Telegram; Viber