Роберт та Ольга Тіводори розповіли про виноградівську кухню, Креденц та свою творчість.

Рівно тиждень минув із часу презентації неординарної кулінарної книги «Фіномшаги по-севлюшськи». Неабияких зусиль для її створення доклало творче сімейство...

Рівно тиждень минув із часу презентації неординарної кулінарної книги «Фіномшаги по-севлюшськи». Неабияких зусиль для її створення доклало творче сімейство Тіводорів, котрих жителі Виноградівщини добре знають як організаторів та ідейних натхненників арт-пікніку «Креденц», котрий вже зовсім скоро проходитиме у Виноградові. Нове Закарпаття вирішило дізнатися більше про їх творчість, свіжовидану книгу та майбутній арт-пікнік.

— Олю, як виникла ідея створити таку чудову кулінарну книгу?
Виноградівці Роберт та Ольга Тіводори разом у творчості та сімейному житті

— (Оля) Те, що на світ з-під моєї руки з’явилася ця книга – випадковість, адже я не є письменником. Мене більше можна назвати художником, ілюстратором чи починаючим дизайнером. У «Фіномшага» є передісторія. Декілька років тому на світ з’явилася невеличка брошурка «Народна кухня Виноградівщини». Тоді Святослав Гал та Михайло Нодь вирішили зібрати народні рецепти Виноградівщини в одній невеличкій книжечці. Як на мене, то це була дуже класна ідея! Така книжка вже давно повинна була бути, адже наша кухня славиться не тільки в межах краю. Коли я побачила цю брошурку, то мені, як художнику, захотілося, щоб там були ще і якісь ілюстрації. Оскільки раніше я ілюструвала здебільшого гумористичні видання, то мені захотілося додати туди ще й нотку гумору, адже наші закарпатські фіглі надзвичайно колоритні і вони здатні чудово доповнити подібне видання. Тоді, у мене з’явилася мрія. Дуже захотілося, щоб мені дозволили зробити таку книжку, але на мій смак. Напевно, мої думки і мрії матеріалізувалися, адже незабаром ми дізналися, що на меті є перевидання цієї книжки, і я зголосилася розробити для неї дизайн. Поки все готувалося і малювалося, то ідея дещо інтерпретувалася, і на світ з’явилася зовсім нова книга.

— Де можна придбати «Фіномшаги по-севлюшськи»?

Культура/Розваги: 2

— (Оля) Не дивлячись на те, що пройшов лише тиждень, книжка вже досить широко розповсюдилася по Закарпаттю. Її можна придбати у кіосках продажу преси майже у всіх районних центрах області.

— Чи виправдовує ця книга покладені на неї надії?

— Напевно, ще не так багато часу пройшло, щоб із впевненістю говорити про її популярність…

— (Роберт) … але людям подобається. Всі, кому ми дарували книгу, в захваті від її самобутності, адже вони написана справді по-нашому!

— Можливо, її скоро цитувати почнуть? До речі, хто писав жарти до ілюстрацій?

— (Оля) Жарти – це мої творіння! В дечому мені допомагав Михайло Чухран, адже він був літературним редактором видання. Оскільки я не письменник, мені потрібна була людина, котра відкоригує текст. І він справді мені допоміг.

— А як Роберт допомагав?

— (Оля) Напевно, він допомагав найбільше. Дуже часто творчі люди задають собі питання: «А для чого це все? Кому це буде потрібно?» Коли таке питання виникає, дуже важливою є підтримка близької людини, котра запевнить тебе у тому, що ти все робиш правильно, і стимулюватиме тебе продовжувати роботу. Саме такою людиною для мене був Робі! Якби не він, то книжка точно не вийшла б друком, адже багато моїх проектів готові, але так і не показані загалу. Робі виступив ще й менеджером книги. Він взяв на себе дуже велику частину організаційної роботи, і цим мені дуже допоміг.
Виноградівці Роберт та Ольга Тіводори разом у творчості та сімейному житті (ФОТО)

— Всім відомо, що ви є не тільки творчим тандемом, а ще й сімейною парою. Роберте, існує багато міфів про те, що двом творчим людям важко співіснувати в побуті. Чи не виникає у вас вдома багато протиріч?

— (Роберт) Як на мене, то у нас із Олькою чудовий симбіоз! Вона часто дає мені поради. Я знайшов той шматочок пазлу, якого мені не вистачало в житті. Думаю, щов Олі те ж саме. Ми дуже вдало взаємодоповнюємо одне одного.

— (Оля) Я думаю, що коли двоє творчих людей живуть разом, то вони є насамперед друзями. Ми дуже часто ділимося ідеями і отримуємо корисні поради від партнера.

— Роберте, можливо Олю у Виноградові знають не так давно, але тебе у рідному місті знають майже всі. Декілька років тому існував популярний місцевий гурт «CordON». Куди він подівся, чому припинив своє існування?

Культура/Розваги: 3

— (Роберт) «CordON» зжерла «битовуха»! Хтось – одружився, комусь стало нецікаво, і він зупинився. Ми рухалися вгору, дійшли до певного рівня, і я відчув, що хочу рости далі, а комусь стало нецікаво, і він вже не хотів іти з нами. Мені здається, що це і є істинна причина того, що все розчинилося в буденності. У нас не було творчої кризи. Ми і далі грали свою музику. У нас просто були розбіжності у поглядах на те, яким це все повинно бути.

— Із завершенням існування гурту «CordON» твій творчий шлях не припинився. Чим зараз займаєшся?

— (Роберт) Після «CordON» я їздив у Чоп. Там ми створили проект «CORPUSCULE». Рік ми там займалися, але потім людина, котра створила проект, переїхала жити в Київ. Після того я повернувся до Виноградова і почав шукати молодих хлопців, котрі теж займаються музикою. Так вийшло, що я знайшов трьох молодих хлопців, моїх однодумців, до нас приєднався колишній гітарист із «CordON» Якоб Любомир, і ми почали грати разом. Вже майже півтора року ми працюємо над проектом «LIR». Ми вже почали виступати на концертах, і я відчуваю прогрес. Тепер наша музика дещо відрізняється від тої, яку ми грали раніше, вона стала більш «лайтовою», але елементи важкості в ній є. У піснях ми торкаємося соціальних та побутових проблем.

— Твою творчість обгорнуло також і легким віянням ніжності і кохання…

— (Роберт) Те, про що ти зараз говориш – мій сольний проект. Я співаю свої пісні під акустичну гітару. Ці пісні не підходять ні під філософію гурту, ні під його формат. Вони більш ліричні, співаю також про наше рідне місто Севлюш. Тексти пишу і народною мовою, тою, якою розмовляємо вдома. Присутні в них елементи гумору і людям це подобається! Слухаючи ці пісні, вони починають посміхатися. І це, як на мене, чудово!

— Ваша сімейна творчість не обмежується тільки дизайном книг та написанням пісень. У вас є спільний проект – арт-пікнік «Креденц», котрий щороку проходить у Виноградові. Звідки взялася ідея створення такого арт-пікніку?

— (Роберт) Спочатку, то не був «Креденц». Почалося все із арт-пікніка молодіжної організації «Ідея», головою якої я є. Ми проводили цей захід на закинутому цегельному заводі. Саме там ми і познайомилися із Олькою!

— Така ідея знайшла своє продовження? Виставки і далі проводяться в закинутих будівлях.

— Так! По-перше, такі будівлі нікому не потрібні! Не потрібно випрошувати дозволи, чи брати їх в оренду. По-друге – є такі стріт-артери, котрі малюють на стінах. І саме такі напівзруйновані будівлі якнайкраще підходять для їх творінь. Після цегельного заводу була колишня фабрика із виготовлення меблів, далі – колишній цементний завод. Тепер ми рухаємося далі – до Хуста (Сміється, авт.). Цього року ми теж будемо робити «Креденц» в урочищі Виннички. Поблизу пляжу, котрий облюбували виноградівці, є закинута база відпочинку. Там у досить непоганому стані будиночки, де і розташуються виставкові зали. Відпочити учасникам арт-пікніку теж буде де! Тиса, пляж, бограч…. Цьогорічний «Креденц» обіцяє бути цікавим і по-сімейному затишним. Саме створення неформального спілкування між молодими митцями і є основною метою проведення цього заходу. Ми навмисно не перетворюємо «Креденц» на фестиваль, адже тоді зникне та неповторна атмосфера, котра панує на неформальному арт-пікніку.

— Ну що ж, думаю що ми поговорили про все, що хотіли. Дякую вам обом за приємну розмову.

Від себе хочеться додати, що розмова вийшла дійсно цікавою та приємною. Ця сімейна пара і справді вдало доповнює одне одного. Хочеться побажати їм творчих успіхів та справжнього сімейного щастя!

Читайте також:

Поділитись:: Facebook; Twitter(X); Whatsapp; Telegram; Viber