Привиди Ужгородського замку. Як ми зустрічаємо гостей

Отже, місце події – Ужгородський замок і нібито дегустаційний зал, в якому все відбувається, мов у сновидінні або в чудернацькому оповіданні Кафки.

Що б ви сказали, коли перед вашими очима нарізають смачний український сир (а може, й не смачний, і не український) і тут же на ваших очах він зникає. Нема сиру! І притому вам за нього ціну нараховують, хоч його й нема, твоїм смаковим рецепторам здається, що тебе пригостили вином, а насправді (згідно із записом у документі) ти нічого не пив, а заплатив 95 гривень за «екскурсію», ти думаєш, що увійшов у зал для дегустування вина, аж ні – це скоріше науково-дослідницький заклад, музей, функції якого виконує Ужгородський замок. Та й це ще не зовсім так. Насправді це товариство з обмеженою відповідальністю, яке використовує привабливу для туристів назву замку. Мимоволі виникає запитання – що тут справжнє, що віртуальне, чи є тут реальні люди, а чи «привиди» й муляжі, як той чернець у сусідній залі?!

Минулої неділі ми їх, «привидів», побачили. При цьому «поталанило» ще й гостям із Києва, які навідалися сюди вперше. Піднявшись до Ужгородського замку, кияни вирішили трохи відпочити, отож і навідалися в… недегустаційний зал. (Що він все-таки «дегустаційний», наявний документ не підтверджує). За барною стойкою на нас чекало двоє недівчат (а може, й дівчат – документів ми не просили), котрі зустріли нас щирою російською скоромовкою. Причому переходити на державну мову, якою до них звернулися удвічі старші відвідувачі, вперто не хотіли. Що тут скажеш — у замку з привидами чого лиш не буває. Врешті вино й холодну негазовану воду вдалося замовити, і настала черга для закуски до вина – сиру, який одна з «привидів» почала хутко нарізати.

— А сир справжній?

— Настоящій, украінский! – запевнила «привид».

— Та невже? – здивувався столичний гість. – А хто виробник?

— Ета хароший сир – «комо».

— А покажіть, будь ласка, сертифікат, — не здавався знайомий із Києва.

 (За стійкою бару — сцена із «Ревізора»).

— А у нас нєт сира, — раптом знайшлася кмітлива офіціантка. – Ета мой сир, я  купіла єво сєбє дамой!

— Тоді покличте адміністратора.

— Ідіте, ищитє єво… У нас нєту связі с адміністратором, — відповіли дівчата-недівчата.

Чек на придбані напої вони все-таки виписали після нагадування. Правда, мудрували з ним довгенько, і зафіксовані в ньому «ляпи», варті фейлетону. Щоправда, основне питання не до них, а до тих, хто підбирає персонал й забезпечує елементарну відповідність закону та інструкціям. Ужгородський замок відвідують гості з усього світу. Тому заклади, які дбають про власний престиж, ніколи б не допустили ігнорування вимог, неповаги до гостей.  Як кажуть, собі ж дорожче. А власники й «привиди» «Ужгородського замку» поки що думають інакше?

Читайте також:

• Будинок - привид чи полтергейст?: що за історія лякає жителів про одну із будівель у Закарпатській громаді?
• Дев'ять годин планових: де закарпатцям відключать світло вже завтра й чи будуть графіки ще сьогодні?
• Земляна зірка - незвичний гриб: на що полюють закарпатці в морозних лісах? (ФОТОФАКТ)
• Перший і останній штурм: окупант розкрив жахи війни в російській армії