До 100-річчя з дня народження великого скульптора Василя Свиди

Цього року минає 100 років з дня народження Василя Івановича Свиди – визначного представника закарпатської художньої школи живопису, утверджувача її скульптурної традиції, народного художника України, першого в Закарпатті лауреата Державної премії ім. Тараса Шевченка, який довгий час очолював обласну організацію Спілки художників, 30 років віддав викладанню в Ужгородському училищі прикладного мистецтва.

Наша газета свого часу публікувала матеріали про  видатного митця ще за його життя та спогади про нього після відходу у вічність. Сьогодні  хотілося б привернути увагу громадськості до відзначення ювілею на належному місцевому рівні. Розроблений і деталізований план заходів, присвячених цій даті.

Дай Боже, щоб здійснилася б хоч дещиця їх. Це вже й не так важливо, а найприємнішим було б добрим словом возвеличити талант митця. Бо незаперечним є те, що наділений ним був Свида дуже щедро. Не так часто народжуються такі люди. Щоб тільки перерахувати назви робіт різьбяра по дереву, потрібна була б не одна сторінка тексту. А роботи ці  витесані з надтвердих порід дерев різцем скульптора. Скільки треба було мати, крім Божої іскри, ще й  фізичної сили, докласти чимало праці, щоб задумане й осмислене стало витвором мистецтва.

Я надзвичайно горджуся своїм славним земляком і близьким родичем. Часто згадую його висловлення: « Я так і залишився на все життя селянином. Схід сонця зустрічаю на ногах, за своїм станком, як за плугом. Бо інакше, з якою совістю їстиму хліб?»

Про надзвичайну скромність і простоту цієї людини можна багато говорити і не переставати дивуватися. При всій величі його таланту, він мав дуже вразливу натуру, вболівав за долю культури рідного краю, збереження  її витоків у природній красі.

Рідний край люблять не за розкоші. Тому Свида ніколи не забував про рідне село, в якому побачив світ 22 жовтня 1913 року, де пізнав силу материнської любові, вагу людських чеснот. Коли вже став художником, то спогади дитинства та юності відігравали велику роль у його творчості, викликали до життя кращі образи його доробку: «До школи», «Пастух з буйволом», «Вівці, мої вівці», «З поля», « До молодого. Весілля» тощо. Адже саме від земляків черпав митець почуття добра і справедливості, життєво необхідного гумору, що так іскристо проявлялось у його творах: «Сварка на межі», «Кохання. Коли мати сплять», « А коні воду п’ють», « На сповіді», « Схожий на батька».

Скульптор глибоко розумів уклад життя селянина – хлібороба і пастуха, вічного трударя та незмінного пильного охоронця народних звичаїв, переказів, героїчних легенд і пісень – тієї неписаної історії та найживучішої частки народної душі. Та часи помінялися. Сьогоднішній селянин, як і весь світ, зазнав непоправних змін, пов’язаних з науково-технічним прогресом, який приніс, на думку автора цих рядків, набагато більше зла, ніж добра.

Захопившись спогадами,  порушую мною ж дану пораду не зупинятись на переліку назв робіт скульптора, бо вона нічого не говорить тому, хто їх не бачив.

Користуючись нагодою, звертаюсь до керівників освітніх установ з пропозицією провести протягом року, що оголошений Роком Свиди, екскурсії до хати – майстерні художника в Ужгороді. На превеликий жаль, вулиця за готелем «Ужгород» не  носить його ім’я. У майстерні збережено різці, долота, молотки-клепачі, які слугували великому майстру протягом всього його життя у роботі з деревом. Він вважав їх найпридатнішим, найціннішим своїм знаряддям праці.

Відомий Василь Свида і своїм талантом живописця. Бо талант, якщо він є, то є у всьому. Згадаймо Великого Кобзаря, який був не тільки поетом, а й художником. Мало кому відомо, що Свида теж мав талант майстра пензля. У домашньому архіві зберігається портрет Тараса Шевченка, виконаний Василем Івановичем ще у 1934 році. Але доля розпорядилася з талантом Свиди по-своєму: він обирає тверде дерево, яке в його руках майстровитих ставало дивом. Як він міг не любити, як не шанувати дерево? З нього були наші перші колиски, перші бавки, а потім і інструменти у руках. З дерева ложка, стіл і постеля для солодкого спочинку. З дерева і зброя, і дім наш. З дерева і хрест та домовина.

Треба було ж нашому Свиді так любити цей природний матеріал, щоб відтворити в ньому  весь уклад життя та історії рідного краю.

Роботи митця прикрашають музеї світу – тут їм місце. А ті, що залишилися непридбаними у свій час, чекають своєї долі. Дасть Бог, дочекаються.

Твори скульптора мають майже таке саме виховне значення для молоді, як свого часу мали для старшої генерації закарпатців високохудожні спеціальні таблиці для шкіл, виконані Йосипом Бокшаєм. Розкриваючи незрівняну красу рідної землі та значення праці, вони вчили шанувати народну культуру. Особлива значущість спадщини Василя Свиди полягає в тому, що і його роботи мають  дорогоцінну здатність викликати любов та повагу до людини праці з її турботами і радощами, любов до рідної землі та свого народу.

Марія Панько,
“Вісті Ужгородщини”

Читайте також:

• Чому українці не йдуть на фронт? Командир 3-ї штурмової розкриває болючу правду
• Розділити Україну на три частини? Російський план, що викрила українська розвідка
• Вінницький ракетний завод "Porohtar" презентував новий ОТРК "Ліщина" — мем у дії
• У понеділок 45 населених пунктів Закарпаття будуть БЕЗ світла: відома причина відключень