Його знала вся Європа, але не знали в Україні: історія маловідомого силача із Закарпаття /ФОТО, ВІДЕО.

Про стронгмена з Берегівщини мало хто знає в області звідки він родом натомість він відомий в Австралії, Чехії, Угорщині та Словаччині.

Коли на Закарпатті говорять про людину надзвичайної сили, то зазвичай згадують про Івана Фірцака на прізвисько "Кротон", відомого також як Іван Сила. Про цього богатиря, родом із села Білки на Іршавщині, написано книжки та знято художній фільм. Утім Закарпатський край мав ще одного стронґмена, менш популярного та забутого, але його також називали найсильнішою людиною планети! Парадокс, та про цього спортсмена більше знають в Австралії, Чехії, Угорщині та Словаччині, аніж на Закарпатті, де він народився 29 березня 1910 року. Йдеться про Еміла Корошенка — реслера на прізвисько "Кілер", із села Косино, що на Берегівщині.

Історію маловідомого силача оприлюднили на онлайн-платформі "Локальна історія".

Найсильніший юнак у місті

Народився силач 1910 року в угорській сім’ї і при народженні отримав ім’я Елемер Кьорошкені. Емілом Корошенком він став на початку 1930-х років, коли потрапив до чехословацької армії. Тобто чехи переінакшили непросте для них у вимові угорське прізвище. До слова, Еміл однаково добре знав і угорську, і українську мови. Як Еміл Корошенко він став відомим у світі та послуговувався цим ім’ям усе життя.

Велика сила хлопця проявилася ще під час навчання на бляхаря у Берегові. Тоді його захопленням було згинати монети зубами, ними ж він діставав із дощок цвяхи, які перед тим легко забивав кулаком. Уже в зеніті слави Еміл Корошенко згадував в інтерв’ю французькому журналу Images за 1942 рік таке: "Я був найсильнішим юнаком у місті. Але товариші не хотіли сприймати мою силу всерйоз. Хоча я щедро бив їх кілька разів на день, не міг отримати визнання серед своїх людей. Одного чудового дня в нашому краї відбувся ярмарок. Там борець, одягнений у короткі шорти з тигрової шкіри, кинув виклик усім чоловікам в районі. Я погодився помірятися з ним силою. Через кілька хвилин він торкнувся землі обома плечима. Лише тоді мої друзі вперше аплодували мені. Трохи розчарований, переможений борець запропонував мені 500 крон, якщо я погоджусь позмагатися з великим бурим ведмедем, якого вони возили у причепі-клітці. Але власник звіра категорично відмовився від такої угоди".

Перша слава прийшла до Корошенка під час військової служби та після демобілізації. На молодого силача звернув увагу чемпіон Чехії із вільної боротьби Йозеф Вавра. З його допомогою закарпатцю вдалося потрапити на великий ринг. У 1936 році Еміл вдало виступив у Цюриху, де відбувався Чемпіонат Європи з вільного стилю боротьби. Кар’єра спортсмена лише починалася, але стрімко йшла вгору. Уже 1938 року Корошенка як одного з найсильніших борців Європи запросив на елітні змагання з боротьби в Бомбеї борець Великий Гама — чемпіон Британської Індії з боротьби кушті, якого вважали одним із найсильніших людей планети. А наступного року Еміл Корошенко вже змагався на рингах у Великій Британії.

Війна й відірвані вуха

Тимчасом світ охопила Друга світова війна, не оминула вона й закарпатця. У своїй книжці про Корошенка дослідник Пал Токач написав: "Від 1939 року закордоном почали формувати антифашистські військові добровольчі загони, до яких входили і громадяни Чехословаччини, що перебували за межами краю. Еміл Корошенко вступив до чехословацької армії в Палестині після поєдинку. 21 вересня 1940 року на Близькому Сході було створено 11-й чехословацький військовий підрозділ, який налічував понад 400 вояків. Штаб батальйону і польовий шпиталь розташовані в Єрусалимі".

У війську Корошенко постійно потрапляв у різні пригоди, якими згодом смакували журналісти. Один такий випадок стався у місті Александрія. Арабський таксист відвіз військового у зворотному напрямку, зупинив нібито поламане авто посеред вулиці й намагався пограбувати, вдаривши чимось важким по плечу. Тоді Корошенко схопив араба за вуха. Чим закінчилася історія, стало відомо за кілька годин після того, як спортсмен повернувся до табору. Його руки були закривавлені, і всі подумали, що вояка поранено. Утім коли Еміл розтулив долоні, то там лежали відірвані вуха того таксиста. Ці "докази нападу" на нього Корошенко передав місцевій поліції.

Історії про Корошенка й "відірвані вуха араба" в тогочасній пресі розповідали багато разів. Щоправда, у кожній містились різні деталі. Так силач обростав легендами.

Французькі журналісти у згаданому журналі Images за 1942 рік розпитували борця, звідки в нього взялася така сила. На що Корошенко без іронії заявив, що його сила залежить від їжі: "Я ні від кого не приховую те, що харчуюся без жодних економій. Їм багато овочів та фруктів. М’яса небагато. Повірте, це невеликий рідкісний стейк, який підтримує мої м’язи. Однак мені щодня потрібні шість-сім літрів молока. Також я п’ю трохи пива і зовсім не курю".

Відомо, що 1942 року Корошенко разом із батальйоном побував не тільки в Александрії, а й у Каїрі, де також тривали бої з німецькими військами. Згодом його перевели у Ґлазґо. У 1943 році чехословацьку бригаду готували до боїв у Європі. Тимчасом Емілу вдавалося виступати й на рингу. Дослідники відшукали відомості про три матчі Корошенка у квітні 1944 року: із реслерами на прізвиська "Золотий туз", "Анаконда" та "Чик Найт".

У 2021 році вийшла ще одна стаття про нашого героя — "Непереможний "Killer": про силача Еміла Корошенка із Закарпаття складали легенди". Її автор Андрій Клоц стверджував, що про популярність Корошенка свідчать і фотографії, зроблені у 1940-х роках. "На одній із них Корошенко показує свій коронний номер — згинає між зубами монетку, — написав Клоц. — На іншій світлині капрал Еміл стоїть з піднятим над головою мотоциклом Flying Flea. Таку "Летючу блоху" спеціально розробили англійці для десантних потреб — транспортний засіб можна було скинути на парашуті з літака. Важив цей мотоцикл усього 56 кілограмів, однак міг здолати до 240 км зі швидкістю до 65 кілометрів на годину. Фото Корошенка з "Летючою блохою" було дуже популярним. Цю світлину й досі публікують у багатьох виданнях, де йдеться про Другу світову війну. Чехословацький підрозділ, у якому воював Еміл, приєднався до сил союзників 28 жовтня 1944 року. Закарпатець був учасником війни до її закінчення — коли в травні 1945 року в Дюнкерку німецький гарнізон здався чехословацьким воїнам".

"Смертельний" поєдинок "Кілера"

У 2017 році дослідник Пал Токач видав книжку "Koroscsenkó Emil". У 2022 вийшла розширена книжка автора "A “bélyi” Koroscsenkó" — "“Бєлський” Корошенко". У дослідженнях йдеться, що після закінчення війни Еміл дуже хотів повернутися додому, на Закарпаття. Там жили його рідні, друзі й найдорожча людина — мати. Однак усе виявилося не так просто. У 1945 році між Чехословаччиною і СРСР було укладено угоду про вихід Закарпаття зі складу Чехословаччини і приєднання до радянської України. Для Еміла ці події були не надто прийнятними. Ймовірно, спортсмен не хотів опинитися у пастці, за "залізною завісою", тож, прямуючи потягом додому, зійшов на останній станції перед Закарпаттям. Ця залізнична станція була у словацькому селі Бєл. Цікаво те, що у цьому селі жила угорка Морішка Чубак — його шкільне кохання ще з ужгородської школи. Тож, можливо, Еміл Корошенко обрав маленьке село Бєл зовсім не випадково.

У селі силача прийняли як свого. У барі він показував вправи та фокуси із цвяхами і справив неабияке враження на місцевих. Невдовзі збудував подіум із пивних бочок, обв’язав його грубою мотузкою і влаштовував показові виступи. Також запрошував інших борців брати участь у турнірах. Приїжджав і давній друг спортсмена — чемпіон Чехії Йозеф Вавра.

Якось у Бєлі сталися неприємності в Морішкового батька — через пожежу згоріла фермерська садиба, а також і його шинок, де тимчасово мешкав Еміл. Чоловік допоміг фінансово відбудувати втрачене, а ще долучився до тестевого бізнесу: почав готувати в шинку закарпатські голубці. Загалом усе йшло до весілля з коханою, але Лютнева революція в Чехословаччині 1948 року внесла корективи. У результаті державного заколоту владу отримала Комуністична партія Чехословаччини. Новозбудований шинок було націоналізовано на користь держави — приватна власність опинилася поза законом. Ймовірно, тоді у спортсмена з’явилася мрія — емігрувати разом із Марією до далекої Австралії, подалі від комуністів та війн, ближче до розкішної природи й нових можливостей.

Переломна подія у спортивній кар’єрі Корошенка сталася 20 травня 1949 року, коли він востаннє вийшов на ринг у Європі — в Австрії, де проти нього виступав професійний борець та актор австрієць Аді Бербер. Поєдинок став для українця легендарним. Відомо, що під час бою Еміл ненавмисне зламав суперникові шию. Щоправда, відбувався не справжній бій, а радше реслинг — популярна, часто зрежисована театралізована спортивна боротьба, яка поєднувала елементи атлетизму та бойових мистецтв. Однак саме ця травма, як стверджують дослідники, пізніше стала причиною передчасної смерти Аді Бербера. Поєдинок називали "смертельним", а Еміл після нього отримав прізвиська "Кілер", "Геркулес" та "Залізна людина", що лише збільшило відвідуваність на його наступних виступах. Цікаво, що в тогочасній пресі публікували новину та світлини про переможний виступ силача, якого називали українцем на ім’я Іван.

"Чемпіон світу на рингу, ангел-охоронець у родині, вірна рука в дружбі"

Пишучи про деталі особистого життя Корошенка, Андрій Клоц згадує, що 1949 року Емілу таки вдалося виїхати до Австралії, куди до нього лише через п’ять років приїхала дружина Марія. Пара оселилася в Сіднеї, невдовзі відкрили ресторанчик Latin Cafe, який швидко став популярним. Серед фірмових страв у Еміла були котлети з картопляним салатом, деруни та суп із яловичини. А ще вареники та пельмені, які ніде більше в місті не готували.

У новій країні Корошенко й далі займався своєю улюбленою справою — боротьбою та реслингом. І навіть представляв Австралію на міжнародних змаганнях із боксу. Дебютував у Сіднеї 1949 року на стадіоні Лейхардта, перемігши американця Лео Дженсена. Міжнародну популярність здобув, змагаючись в Індії, Сінгапурі та Австралії.

У 1950 році в Сінгапурі поєдинок Корошенка зібрав багато людей на стадіоні "Великий світ". Проти Еміла виступав Еміль Чая на прізвисько "Кінг-Конг" — чемпіон Азії у важкій вазі. Чая був вихідцем з Угорщини, професійну кар’єру розпочав 1937 року, а прізвисько отримав за участь у фільмі "Кінг-Конг", який знімали в Індії. Як йдеться у тогочасній пресі, Еміль Чая, якому не було рівних, не міг впоратися зі спритним Корошенком, тож просто викинув його за межі рингу, що було порушенням правил. Так закарпатець отримав великий срібний кубок переможця, про що свідчить архівна фотографія.

Еміл займався професійною боротьбою практично до смерти. Востаннє вийшов на ринг у січні 1968 року проти австралійського реслера Чарлі Контелліса. У березні 1969 року виступив уже як суддя. І через два місяці, 21 травня 1969 року, раптово помер. Йому було 59 років.

Похований Корошенко на кладовищі Роквуд у Сіднеї разом із дружиною, сином і тещею. На його могилі — фото з кубком переможця і напис: "Чемпіон світу на рингу, ангел-охоронець у родині, вірна рука в дружбі. Морішка".

Нагадаємо, раніше ми писали, що про закарпатського богатиря Івана Фірцака-Кротона в американській та чеській пресі.

Хочете бути в курсі найактуальніших подій з регіону і не тільки? Підписуйтесь на Telegram канал «Голос Карпат» і щодня першими отримуйте свіжу інформацію!

Читайте також:

Поділитись:: Facebook; Twitter(X); Whatsapp; Telegram; Viber