Про це на своїй сторінці у Фейсбуці розповів користувач Юрій Шипович.
(Подаємо мовою оригіналу)
Идея зобрати, ушорити, а потому выпустити вшитко, што было написано русинськыма майстрами пера подовж рока, возникла у нашої редколегії після того, як у 2018 році запер ся белетристичный журнал «Отцюзнина». Ги резултат, тоты, тко писав творы по-нашому, не мали, де печатати ся дале. Два з половков рокы фунгованя «Отцюзнины» вказали, што всокотити од асиміляції русинськый язык мож лем фурт подживлявучи го свіжым, и заставлявучи фунговати, екзистовати. Тому фурт мавуть ся родити нові творы.
Уже першый номер «Алманаха», у котрому были зобрані творы сімнадцятьох днешных русинськых поетув, прозаїкув и драматургув, указав, што нашоє слово не вмирать, а продовжує жити й фунговати. Творы разных видув и жанрув, разных авторув – писателюв, представителюв вшиткых вікових груп, доказали се. Тому «Алманах днешньої русинської поезії» 2019 и быв серенчливым, успішным.
Коли мы зачали роботу над другым номером – 2020 року, то май наперед зачудовали ся тому, што свої художні творы нам надали вже не 17, а 25 авторув, вікові рамкы котрых од 20 до 90 рокув. Се люде вшилякых интересув, освіты, політичных и релігійных позурув. Пятеро з них мавуть учені степені и званя. Они живуть у разных селахи варишах Подкарпатя, у Кийиві, Брно, Празі, Римі й у єден рокаш обєднує їх любов до свої землі, до свого слова.
Доста великоє й жанровоє багатство сьогоручного «Алманаха». Хоть у ньому много творув на фіглярну тему, айбо представлені туй достойно такой другі виды й жанры літературы, котрыма бы ся не поганьбили й май великі ги карпаторусины етнічні групы. Так зайшли в номер и малі прозові формы: новелы, оповіді й бывалщины; поетисні: елегії, сонеты и тд. Разнообразнов є тематика й проблематика як прозовых творув так и поезій.
Богатшый од переднього сесь номер и на товмацтва: туй маєме и фолклорні казкы Юрія Капаца, й казку «по-Білицькы» Петра Береша, стовмачені Иваном Ситарьом «Енеїда» Ивана Котляревського й «Письма ученому сусідови» Антона Чехова.
Редакційна група, котра збирала и ушорьовала «Алманах», хосновала ся «Граматиков русинського языка» Анны Мегелы. У посліднуй редакції «Граматикы», прислуховувучи ся до порад колег, лінгвістув-русиністув Пряшовського універзитета, Анна Михайловна одказали ся од знакув «ÿ», «ȏ». Аргументом было вто, што дані знакы суть суто фонетичныма, и графічно їх позначовати не мусай. Хосновати ся нима мож лем при штудийованю фонетикы. Айбо у оповіді выходця з Верховины Ивана Завадяка одойшли сьме од нормы, бо иншак не вдало ся бы передати верховинськоє «і» на місті етимологічного «о», тому туй лишили сьме «ÿ». Так само в творах многых авторув не справляли сьме хибы у словах «єнно», «динь» и т.д. Подумали сьме, што, після довгых рокув асиміляції, русинськоє слово може «полежати» куртый час у «фонетичнуй кочії». Вшиткому свуй час!
Юрій Шипович, голова «Русинського културологічного клуба»
Нагадаємо,