«Свої кращі картини я написав у Тячеві», - митець і вчитель Шімон Голлоші (ФОТО)

Митець приїхав до Тячева, коли йому було за 40 років.

На той час він досяг чималих успіхів як у мистецтві, так і педагогічній діяльності, адже у 1886 році у Нодьбані (м.Бая-Маре, Румунія) створив мистецьку школу, де молоді митці з різних країн готувалися до вступу в Мюнхенську академію.

Вперше Тячів причарував Шимона Голлоші у 1904 році, коли митець, наче за покликом серця, вирушив до провінційного містечка, яке стало для нього улюбленим місцем проведення літніх пленерів.

Він оселився з дружиною Янкою Штеффен в орендованому будинку по вулиці Садовій, яка зараз носить ім’я Голлоші. Вона була австрійкою, але добре володіла угорською. Дітей у подружжя не було.

Митця, який шукав ідеальне місце для самореалізації, вабило спокійне розмірене життя у Тячеві, його мальовничі околиці, бурхлива Тиса, чарівний Нересен, квітучі дерева, оксамитові поля, колоритні типажі мешканців.

«Коли влітку 1904 року Голлоші з учнями прибув сюди, життя маленької сонної місцевості у Верхньому Потиссі змінилося майже магічно. Поява богемних художників додала йому несподіваної живості», – пише Шандор Ласло в угорському культурному часописі «Нове Дзеркало».

Окрім угорських, у Голлоші було багато іноземних студентів, які провели багато місяців і навіть років у цій місцевості. Серед них – Ервін Бактай, Ласло Холло, Ерне Грабеці, Йозеф Немеш, Освальд Тороцкай та їхні угорські колеги, росіяни В.А.Фаворський, А.П.Могилевський, Б.Н.Терновець, Е.С.Бендель, А.Н.Тихомиров, Й.А.Борель-Кривобокова, О.Е.Браз, українці А.І.Кравченко, Г.І.Нарбут, поляки Йозеф Флорко, Конрад Кжижановський, швейцарці Роберт Шмітц, Сюзанна Швоб, вірменин Арнаяк Акопян.

Митець з учнями жили на правому березі Тиси, а колонія знаходилася на лівому – у Малому Тячеві. Тут, в околицях, під сонцезахисними парасольками вони розкладали свої мольберти. Писали людей, одягнених у традиційний одяг, – жінок і чоловіків, часто циганів, зелені кукурудзяні поля, копиці сіна на луках, мілини на березі Тиси і особливо – величний і таємничий Нересен, чиї пейзажі були різними у різний час доби, залежно від погоди».
Про відкриття мистецької колонії у 1904 році у місті з захопленням повідомляла тогочасна угорська преса. Як-от, часопис «Нові часи»:
«В одному з найдавніших тихих міст Мароморошу – Тячеві – митець Шимон Голлоші та його мюнхенські учні цьогоріч організували мистецьку колонію. Минулого року колонія була в Войдо-Гуньод (м.Гунедоара, Румунія – авт.), але цього року художник звернувся до префектури міста Тячів з проханням завітати зі своєю школою в місто. Тячів, як пишуть історики, – це цікаве місце. З самого початку тут проживали німці – «teutoch», звідки й пішла назва Тячів. Але пізніше це місце перетворилось на корінне угорське поселення. Люди тут сумлінні, доброзичливі. Саме в цей Тячів поспішав Шімон Голлоші. Його план допоміг здійснити окружний констебль Мігаї Габор, який зайнявся цією справою і сприяв голосуванню тячівської громади за благодійний внесок в розмірі 400 корун. Також громада надала належну земельну ділянку для школи. Надзвичайно цікава міжнародна живописна колонія на чолі та під керівництвом іменитого митця працювала все літо у студії на свіжому повітрі, яка знаходилась у чотирьох дерев’яних будиночках на березі Тиси.

Мистецька колонія на березі Тиси

З сьомої години ранку поважні художники та художниці у високих капелюхах приходили до школи, де старі русинські та волоські селяни, єврейські діти та старенькі вже позували, наче моделі. Школа тривала з травня по 1 жовтня. За цей час тут написали дуже багато цікавих та дорогих картин. Широка публіка мала нагоду оцінити ці витвори мистецтва, коли у школу навідались барон Жігмонд Перені молодший з дружиною, які були великими поціновувачами творчості й літератури. З цієї нагоди констебль Мігаї Габор організував феєричне святкування, куди запросив всю інтелігенцію комітату. Автоколона з шістдесяти машин прямувала по берегах Тиси до школи живописців, де Шімон Голлоші зустрічав гостей. На стінах, сплетених із дубового гілля, красувались роботи живописців, які свідчили про високу майстерність художників. Митець вивісив дві свої роботи: одна з них – прекрасний пейзаж, а друга – відома картина «Марш Ракоці».

Не просто вчитель мистецтва, а гуру і Людина

Для своїх учнів Шимон Голлоші був більше, ніж учителем – він був істинним гуру, однак позбавлений марнославства.

Російський художник і мистецтвознавець Олександр Тихомиров, який у роки І світової війни перебував у Тячеві, згадував: «Я вперше приїхав до Тячева в травні 1914 року і навчався там два місяці, а потім був заарештований як цивільний в'язень з усіма моїми російськими колегами… Ми були інтерновані до Дебрецена. У 1916 році мені знову вдалося дістатися до Tячева, за бажанням і гарантією Голлоші. Я працював там у 1917 році, малюючи пейзажі під відкритим небом. Хоча в той час я не зміг заплатити за навчання, Голлоші не тільки не взяв від мене грошей, а й оплатив рахунок моделі...».

У 1910 році Шимон Голлоші писав одному зі своїх друзів: «Тепер я думаю про Тячів. До сих пір там я писав лише пейзажі – скажімо, мені потрібні були кольорові дослідження. Але справжнє багатство треба шукати і знаходити у зовнішності тамтешніх жителів».

Починаючи з 1904-го, упродовж дев’яти років Голлоші приїздив до Тячева на літо, відтак – у 1916-му.

Шімон Голлоші з учнями

У Тячеві Шимон Голлоші написав такі картини: «Яблучний пейзаж» («Almas taj»), «Фермерський двір з підводою» («Parasztudvar szekerrel»), «Весняний настрій» («Tavaszi hangulat»), «Міст через Тису біля Тячева» («Tisza-hid Tecsonel»), «Під садом» («Kertaljan»), «Дівчинка у зеленому капелюсі» («Zoldkalapos kislany»), «Селянська вулиця» («Falusi utca»), «Дерева на березі річки» («Fak a vizparton») та інші. Знову і знову намагався вдосконалювати епічне полотно «Марш Ракоці» («Rakoczi indulo»), над яким працював понад два десятиліття і яке так і не завершив, і «Автопортрет» – як квінтесенцію власного життя і душі, аскетизму і непослідовного генія.
Однією з найбільш повторюваних тем його творчості стала гора Нересен. Він був зачарований її магією.

Дослідник тячівського періоду життя і творчості Шімон Голлоші Тібор Силлеші пише про ці роки:

«У супроводі тячівських учнів та друзів довгими годинами блукав по маленькому містечку, бував на горі Нересен, бродив по берегах Тиси. Майстер був вражений нескінченним плином Тиси, монументальністю лісів з мінливими кольорами, горами, блискучими від снігу, обріями полів, будинками бідних селян, розташованими уздовж запорошених доріг, кущами на березі річки, розквітаючими яблунями, соняшниками, мостом через Тису. Яким був тодішній Тячів? Тут проживали лісоруби, які щодня боролися за виживання – небагатослівні, але великодушні, селяни, які бували в Америці, рибалки, фермери. Голлоші вечорами сидів і розмовляв з Альбертом Романом, Бейлом Мадяром на лавочці біля маленького будинку на початку вулиці або слухав циганську музику, попиваючи вино. Музика була близька йому, адже сам добре грав на віолончелі. Сліган-бачі, який жив по сусідству з Майстром, був завжди поряд і носив за ним художні інструменти, часто радів разом з ним, коли його відвідували музиканти з-за кордону. Вони грали так гарно, що тячівці, які проходили повз, зупинялись і слухали прекрасну музику. Його людська простота і особистий шарм приваблювали тячівців. Янош Газда пам’ятає вусатого, злегка зігнутого Майстра як улюбленця дітей: у завжди порожніх кишенях завжди знаходив пару цукерок, крейцерів при зустрічі з дітьми, посміхався до них, говорив із ними. Бувало, коли митець був у хорошому гуморі, знімав з себе жакет, вивертав його і так одягав на дітлахів, над чим усі весело сміялися. Діти міста дуже прив’язалися до нього і юрбою увивались за ним».
Тібор Силлеші описує і мистецьку колонію, створену Шімоном Голлоші на березі Тиси: «Студії, створені Майстром і його вихованцями, знаходились біля мосту через Тису, посередині величезного лугу під горою Нересен. Тібор Силлеші описує ще один епізод із життя художника:

«Коли він хотів проілюструвати учням предмет «форми і перспективи», то використовував вибілені стіни господарської будівлі як дошку. Звичайно, незабаром стіна була розмальована – як і годиться у колі художників – актами (ню). Тячівці, які поспішали до церкви – особливо жінки – вважали це непристойним, тому обходили будинок і йшли через сусідній сад. Виник величезний скандал, дошку треба було знищити».

Найкращі роботи написав у Тячеві

Перша світова війна зруйнувала спокійне життя митця: йому довелось виїхати із Тячева до Мюнхена. У 1915 році в одному зі своїх листів, написаних у Мюнхені, художник зізнається, що всі свої найкращі роботи написав у місті на Тисі:

«Не маю жодної думки, окрім тієї, що після закінчення цієї жахливої війни я знову перебуватиму в Тячеві», – пише Шимон Голлоші.

«Незабаром, якщо Бог допоможе – ми зможемо поїхати в Тячів. Тут я маю закінчити свій автопортрет. Я не маю уявлення про те, хто цього року прийде зі мною. Можливо, хтось приїде, можливо, нас буде дуже мало», – пише 24 лютого 1917 року в листі з Мюнхену художник.

А у жовтні 1917 року Голлоші, таки повернувшись до улюбленого міста, пише друзям, що живе у скрутних умовах: «Я не можу працювати, тому що ми знаходимося в квартирі без меблів».

У своїх листах художник скаржиться на дороге життя, відчуває стурбованість постійною присутністю військових.

Свої останні дні він живе у найманій квартирі вчителя місцевої горожанської школи по вул. Цвинтарній (нинішня Нересенська). З його листів, написаних у квітні 1918 року, дізнаємось, що у зв’язку з хворобою лікар не дозволяє митцю вставати з ліжка.

3 травня він пише: «Вчора я підвівся після семи тижнів у ліжку. Отримав віолончель. Старий майстер зробив її добре, тільки б я міг її хоснувати. Під час моєї хвороби я зробив більше ескізів моїх старих картин. У перший день, коли я встав, написав цілого Ракоці (незавершена картина «Марш Ракоці» – авт.). Тепер можна трохи відпочити. Наступного тижня можу працювати спокійно».

Однак не судилося, і улюблена віолончель марно чекала, що її власник награватиме на ній, а «Марш Ракоці» так і залишився незавершеним полотном.

Талановитий Майстер помер від пневмонії. 8 травня було прохолодно, і він, незважаючи на лікарську заборону, встав з ліжка, щоби полити квіти. Ввечері цього ж дня помер.

На третій день, похмурої дощової днини, Голлоші поховали на кладовищі у Сиготі Мармароському.

похорон Голлоші

Джерело

Нагадаємо, "свіжий, сушений та консервований": на Перечинщині вирощують тонни часнику, який розходиться по всій Україні (ВІДЕО)