Севлюшський замок на Чорній горі. Нові факти та версія походження назви «Канків» (ФОТО).

Нещодавно світ побачив історико-краєзнавчий нарис «Виноградів – моє місто», авторства закарпатського краєзнавця, виноградівця Івана Біланчука.

Ця, без перебільшення, унікальна книга захоплює своїм змістом вже з перших сторінок. Річ тут не лише в непублікованих раніше історичних фактах, архівних довідках та світлинах. Головна її цінність у манері подачі змісту автором. Завдяки йому легко розуміється і сприймається надзвичайно цікава історія Виноградова - давнього Севлюша. Міста, яке вже в далекому минулому мало важливе стратегічне значення та пам'ятає не одну криваву битву за володіння ним.

Голос Карпат продовжує знайомити читачів із найцікавішими, на думку редакції і автора, розділами книги «Виноградів – моє місто». Раніше вже були опубліковані розділи «Коли був заснований Севлюш?» та «Виноградарство і виноробство у Виноградові». Сьогодні Вашій увазі третя частина «Оборонне значення Чорної Гори», яку можна знайти на 88-90 сторінках книги.

Як відомо з історії, в найдавніші часи кожне підвищення, горб, холм, а гору тим більше люди використовували для захисних цілей - адже противнику потрібно було прикласти набагато більше зусиль, щоб захопити розташовані там фортифікаційні споруди. Не стала винятком і Чорна Гора.

Севлюшський замок один із найдавніших на території Закарпаття, розташований на східній околиці міста на невеличкому підвищенні - скельному плато на Чорній Горі, яке домінувало над містом. Гора виходила протилежним схилом до річки Тиси.

Севлюшський замок вартий уваги, бо він не такий як усі у своїй побудові. Укріплення вимурували у формі чотирикутника (розміром 46,9 на 44) з бастіонами, які виступають на кутах - найбільш потужний із них північний. Частоколу, який повинен бути навколо замку в нашому розумінні, тут немає.

Цікаво, що для побудови замків зазвичай вирівнювали площу, щоб будувати на рівному місці. На «Канкові» стіни мають різну висоту і від цього замок став ще більш неприступним.

Крім, безпосередньої замкової споруди, в архітектурний ансамбль входили монастирська капличка, церква з прибудовами і житловими приміщеннями. Весь комплекс будов оточений потужною кам'яною стіною. Між церквою і основними спорудами знаходиться колодязь.

У відношенні ранньої історії замка стверджується, що з кінця Х століття місцевість навколо Севлюша відійшла під владу угорських вождів, а саме поселення разом з укріпленням пізніше стає одним із центрів прикордонної зони Угорського королівства.

Існує декілька версій про замок на Чорній Горі. Почнемо із назви. Дослідники відмічають часте використання в документах ХІІІ-ХІV ст. назву «Севлюшський замок». Але в народі і дотепер його називають «Канков» і не інакше. Так ця назва фігурує і в пізніших письмових згадках. Від чого ж пішла назва нашої фортеці. В солідних тлумачних словниках угорської мови слово «канков» має тільки одне значення - гонорея або банальний трипер. Ймовірно, що цю назву замку спересердя дали ченці-францисканці або воїни гарнізону, які підхопили цю венеричну хворобу, проживаючи в його стінах. Ця назва навіки закріпилася за ним, хоч майже ніхто з городян не здогадуються про його справжній зміст. Правда, що цьому сприяла і друга версія, яка згладжувала, облароджувала найменування фортеці, згідно якої воно пішло від позначення грубої коричневої матерії, з якої виготовлялися ряси монахів-францисканців. Звичайно жодних логічних підтверджень цьому не знайдено, але як засіб інформаційної протидії з боку ідеологів святого ордену можна визнати вдалим.

Тепер про минувшину замка. Звичайно історики вибудували струнку версію, згідно якої спочатку виникло місто, а замок був побудуваний для його захисту.

У 1301 році помер останній король з династії Арпадовичів. Як завжди на його місце було багато претендентів. Переважна частина угорської знаті виступила за 12 річного Вацлава – сина чеського короля Вацлава II. Вацлав молодший правив у Буді під іменем Ладіслава V. Карлу Роберту Анжуйському угорське королівство заповідав папа Боніфацій VII.

У 1307 році король Карло I Роберт передає севлюшський замок магнату Беке Боршо, який з 1308 року розміщує тут постійний гарнізон і проводить повну реконструкцію оборонних споруд «Канкова». У цей час становище у країні змінилося. Молодий король втратив підтримку феодалів і в підсумку Вацлаву ІІ прийшлося відвезти сина під охороною назад у Прагу. Проти прихильників Вацлава-молодшого розпочали переслідування. Доля Беке Боршо ускладнилася тим, що володар замку у Севлюші разом з своїм братом Беке Копос Йокобом напередодні вступили в коаліцію магнатів, які знаходилися в конфронтації з королем нової династії - Карлом Робертом Анжуйським. Після придушення антикоролівського заколоту замок, як центр феодальної сваволі, зруйнували.

З часом король наказує відновити замок і дарує його королеві Марії, а Севлюш проголошує в 1329 році коронним містом. Захищене замком, воно стає важливим торговим центром на «соляному шляху». У ХІV столітті дослідники визначають спорудження біля замку маленької одноярусної каплички.

У 1399 році угорський король Жігмонд (1387-1437) в якості бенефіція (одна із форм земельного утримання, яка відрізнялася від інших форм землеволодіння, тим, що її володар повинен був нести військову службу, або служити при дворі короля) дарує місто Севлюш разом із замком барону Перені за участь у битві під Нікополем у 1396 році. Однак після побудови нового родового палацу в місті Севлюші, барон в кінці ХV століття передає замок монахам-францисканцям, які перетворили його в монастир. На території замкового комплекса на початку ХVІ століття францисканці побудували костьол значних розмірів, в якому пізніше в 1525 році був проведений з'їзд всього духовенства ордену Угорщини.

Через декілька десятиліть, у період реформації, Ференц Перені став протестантом і вигнав із своїх володінь все католицьке духовенство. У ході цих подій (1556 рік) Перені організовує напад на замок-монастир, вбиває більшість монахів і скидує їх тіла разом з мощами святого Яна Капістряна (які зберігалися в «Канкові») у замковий колодязь. Монастир він перетворив у лицарську фортецю, зміцнивши її, зрадив Фердинанда І, перейшовши на бік трансільванського володаря Яноша Жігмонда. Проти Перені послали загін імператорських військ під командуванням Телекеші, який штурмом взяв і зруйнував укріплення в 1557-1558 роках. Перені потрапляє до полону, а Телекеші розділив між воїнами його скарб, біля 400 тисяч злотих. Після цих подій, тобто з 1558 року, замок уже не відбудовувався. Така офіційна версія істориків.

Професійний дослідник тих часів, наш земляк Омелян Гомоляк висунув свою версію історії замка, опираючись на дані небагатьох археологічних розкопок та ретельного вивчення письмових джерел. Так, на його думку, плато, на якому зараз знаходяться руїни замка, було заселено вже в ХІV-ХІІ столітті до н е. Про це свідчать знахідки культури Станово. Зародком міста був саме замок, який належав королю Гейзі ІІ (1141-1162). Король організовує в даному районі окрему адміністративну одиницю комітат (жупу) з центром у замку. Уже в середині ХІІІ століття поселення навколо замка поступово набуває характерні риси міста.

Такий хід подій цілком можливий, бо жодна із версій немає, поки що, достатньо ні археологічних, ні письмових підтверджень.

Зараз у науковому середовищі ведеться полеміка про час заснування замка. Перші конкретні дані про Севлюш містяться в грамотах ХІІІ і ХІV століть. Однак у них немає згадок про замок, а торкалися лише міста і привілеїв для його жителів. Даний факт не дозволяє залучати їх відомості для вирішення проблем, зв'язаних з хронологією замка.

Час створення системи кам'яних укріплень, тобто фактичного виникнення замка, по матеріалах останніх археологічних досліджень визначається рубежем ХІІІ-ХІV століть, що не співпадає з прийнятою історичною ситуацією в Європі, де масове виникнення середньовікових фортець датується ХІІІ століттям.

Даний процес був не випадковим і закономірно пов'язується з періодом після основної хвилі татаро-монгольської навали.

Перебудова фортифікаційних споруд була здійснена в ХVІ столітті, однак життєдіяльність в цитаделі і в цей період не відрізнялася активністю. Можливо, даний акт пояснюється функціонуванням замку не як класичного місця проживання феодалів, а в якості монастиря або тимчасового укриття.

Археологи також не можуть погодитися з думкою про загибель замку в результаті штурма, не знайдено підтверджень в археологічних матеріалах. Можливо, замок був знесений по вказівці Габсбургів.

Першопочаткове заселення урочища датується ХІV-ХІІ століттями до н. е. і пов'язується з носіями культури Станово. Його місцерозташування на узгір'ї дає можливість визначити його, як пункт природньо захищений схилами гір. Пізніше встановлені фортифікаційні споруди давали можливість захищатися від ворогів, яких особливо багато було в перші століття нашої ери. Потім замок мав інше призначення - контролювати сухопутний тракт «соляного шляху», яким вивозили сіль з мараморошських копалень. Свого часу «Канківська споруда» була пристанищем монахів-францисканців. Замок був свідком розбійницьких нападів, татарських агресій, феодальних міжусобиць і розваг графів та баронів.

Тих, кому історія Виноградова від Івана Біланчука припала до душі, інформуємо, що придбати «Виноградів – моє місто» можна в магазині «Екзотика» по вулиці Миру, супермаркетах «Гранд» по вулицях Станційна та Копанська. Також книжку можна замовити онлайн, звернувшись до адміністратора ФБ-пабліка «ВИНОГРАДІВ СЬОГОДНІ - місцеві події, дискусії, ракурси (Валіція)» Віктора Чернікова.

Читайте також:

Поділитись:: Facebook; Twitter(X); Whatsapp; Telegram; Viber