Виноградарство і виноробство у Виноградові: від античних легенд до природних умов Чорної гори (ФОТО).

Нещодавно світ побачила книга закарпатського краєзнавця, виноградівця Івана Біланчука «Виноградів – моє місто».

Направду, книга цікава і захоплює з вже з перших розділів. А ще – вона унікальна. Ця унікальність проявляється в тому, що автору вдалося зібрати на 620-ти сторінках історію міста починаючи з 1262 року і до наших днів. До нього цього не робив ніхто.

«Виноградів – моє місто» містить багато історичних даних, вже забутих фактів та світлин, зібраних в архівах області та поданих не фахівцем-істориком, а, в першу чергу, патріотом Виноградова, краєзнавцем Іваном Біланчуком.

Голос Карпат продовжує знайомити читачів із найцікавішими, на думку автора, розділами історико-краєзнавчого нарису «Виноградів – моє місто». Сьогодні Вашій увазі друга частина «Виноградарство і виноробство», яку можна знайти на 47-51 сторінках книги.

Як свідчать назви міста Нодьсиллевш, Севлюш, Виноградів отримали вони їх в зв’язку з традиційним вирощуванням винограду і його переробки. Виноградарство упродовж багатьох віків є однією з найефективніших галузей сільськогосподарського виробництва в місті. Сприятливі кліматичні умови дозволяють вирощувати цінні сорти винограду для виробництва високоякісних виноматеріалів, марочних, столових, десертних вин та споживання культури у свіжому вигляді.

Стосовно витоків виноградарства та виноробства на Закарпатті, в т. ч. і у Виноградові, доречно згадати легенду, в якій говориться про те, що коли Бог роздавав землю людям, собі залишив маленькі клаптики землі - Закарпаття та Болгарію. Але ненаситна людина, якій завжди всього мало, випросила собі і ці розкішні землі, пообіцявши Всевишньому, що за цей розкішний дар будуть вирощувати виноград. Наталія Гриценко в своїй чудесній книжці «Виноробство - частина закарпатської душі» приводить свій вірш на цю тему:

Колись собі залишив Бог
Карпат прекрасний край,
Але прийшла людина
І сказала: «Боже дай»

Віддай мені Карпати,
Віддячу я тобі
Я виноград буду сажати
На схилі пагорбів

Коли прийде винобрання,
Добуду сік я з винограду,
І в кожну чарочку вина
Я часточку душі покладу

В ній буде дяка і хвала,
Це в душі відчує кожен,
За те, що доля нам дала
І Ти нам дав. Спасибі Боже!

Що стосується Закарпаття, де виноград, за даними дослідників, вирощували з даніх-давен (вже більше 2000 років), першими освоїли цю культуру кельти (I-II ст. до н. е.). Про це свідчить знайдений під час розкопок кельтський графін із написом. Після кельтів вирощування винограду продовжили римляни. Це теж підтверджується при розкопках.

Це підкріплює і той факт, що майже всі європейські народи вживали латинське слово «vinum» для назви вина. З цього слова походить французьке «vin», англійське «wine», німецьке «wein», у всіх слов’янських мовах цей напій визначається похідними словами від цієї назви, в тому числі і українською «вино».

У місцевого населення побутує легенда про виникнення виноградарства і виноробства у краї. Ось як вона звучить. У давні часи, коли на Олімпі жили грецькі боги і управляв ними старий громовержець Зевс, багато клопотів йому і іншим богам доставляв молодий Вакх, випивоха і гульвіса. Умовляння не допомогали, тому Зевс, щоб відучити Вакха від вина, вирішив послати його в місця, де люди не займаються виноградарством. Він зупинив свій вибір на передгір’ї, де річка виривається із гірської частини Карпат на рівнину. Саме тут Тиса омиває Чорну Гору. Тут, крім густої шипшини і терену, нічого не росло. Засланий за Карпати Вакх, прихопив із собою лозу і, не втрачаючи часу, став навчати місцевих жителів виноградарству і виноробству. Наші предки легко освоїли секрети виготовлення вина, які не забуті і до наших днів.

Вивчаючи назви вин на різних мовах можна спростувати теорію деяких угорських вчених, що слов’яни появилися на Закарпатті лише після приходу племен угорців. Якщо б це було дійсно так, то ми б називали вино по їхньому – «bor», а виноград – «szőlő».

Після навали в Закарпаття орд Батия, виноградники були майже повністю знищені. У 1254 році угорський король Бела IV для заселення спустошеної місцевості запросив німецьких та італійських виноградарів. Він надав колоністам і населенню краю право закладати виноградники, виготовляти і продавати вино, звільнивши їх на 10 років від податків і церковної десятини.

Документів, які б розкривали середньовічний стан розвитку виноградарства краю, на жаль, залишилося небагато. За деякими даними на кожній горі, в тому числі і на Чорній Горі біля міста, де вирощувався виноград створювали товариство виноградарів, яке обирало свого старосту і секретаря, а також мало власну печатку. Без дозволу такого товариства, що проводило майнову оцінку і видавало відповідний документ, власник винограднику не міг самовільно продати свою земельну ділянку.

Були обумовлені і інші особливості. Наприклад, дозволялося у винограднику садити тільки сливові та персикові дерева. При спадкуванні не дозволялося ділити виноградник, він переходив до старшого сина. Віджимки, дріжджові осади, гребені продавалися за певну плату власнику землі. Якщо орендар сам переганяв цей вторинний матеріал на спирт - призначалася кара - три роки підряд він безкоштовно віддавав господарю землі вторинні продукти виноробства.

Після продажу хорошого вина заборонялося продавати гірше по якості. Вино дозволялося продавати на дому (у власному будинку виноградаря) але йобадям (кріпакам) це дозволялося робити лише з Михайля (21 листопада) до Юря (6 травня). Якщо урожай був низький, заборонялося вивозити вино з міста.

Виноградарство у місті має свої особливості. Насамперед тому, що Чорна Гора захищала і захищає місто від холодних північних і північно-східних вітрів, створюючи своєрідний мікроклімат, особливо на західних і південних схилах гори. Завдяки цьому у Севлюші на 2-3 тижні раніше заквітають плодоовочеві дерева і як наслідок раніше і плодоносять, ніж в сусідніх населених пунктах, не говорячи вже про інші райони. А це у свою чергу велика перевага в ціні при реалізації вирощеної продукції, що завжди стимулювало розвиток тих галузей, які приносять найбільше користі. Це в повній мірі стосувалося і виноградарства.

Але наші кмітливі предки, не тільки вдало використовували милість природи, вони пішли набагато далі. У часи, коли людям ще нічого не було відомо про технологію вирощування в закритому грунті, вони вдалися до оригінального способу вирощування таких сортів винограду, який дозрівав лише в південних широтах на рівні Франції, Італії та Іспанії.

Як же це їм вдалося? Насамперед, за рахунок застосування кам'яних стінок (кивфалів), які вимуровувалися по технології сухої кладки паралельними горизонтальними рядами опоясували схили гори так, щоб сонячні промені зранку до самого заходу сонця щедро віддавало своє тепло. Що давало застосування цього дуже працезатратного методу?

По-перше, утворювалися тераси, які мали плоску поверхню, яку зручно обробляти та при великих дощах і зливах зберігається плодоносний пласт грунту.

По-друге, і найголовніше, каміння цілий день акумулювало тепло, яке остиваючи вночі віддавало його в оточуючий простір, підтримуючи на схилах гори набагато вищу температуру, ніж біля підніжжя. Спостережливі виноградарі дослідним шляхом встановили і верхню оптимальну висоту, на якій доцільно вирощувати виноград на Чорній Горі.

Не знаючи поняття температурної інверсії наші мудрі предки дослідним шляхом використали її, а саме приземну температурну інверсію, яка полягає в підвищенні температури повітря із збільшенням висоти в деяких шарах замість звичайного пониження. Середня норма зниження 1 градус С на кожні 160 м. Але при певних метеоумовах спостерігається зворотна картина. Це стан приземного шару повітря, при якому температура поверхні грунту менша за температуру повітря. Це дало можливість підняти вищий рівень, де можна ефективно вирощувати виноград. Це 350-380 метрів. Цей висотний рівень найнижчим був напроти вулиці Герцена і підвищувався в південному напрямі до ділянок біля будинку для престарілих. Чому саме на такій висоті? Виявилося, що вище цієї лінії частіше бувають приморозки і температура різко знижується. Це вдається помітити, якщо пізньою осінню підніматися на вершину гори. Спочатку людина почувається комфортно, а потім перетнувши визначену нашими предками висоту - попадає в холодну зону.

Другими важливим чинником був грунт вулканічного походження, який у своєму складі має дрібні кам’янисті вкраплення андезитів і ліпаритів, які вдень накопичували сонячну енергію, а вночі випромінювали тепло, рівномірно віддаючи його (створювали сприятливу грунтову суміш).

Цілком придатним для вирощування винограду виявився і клімат у місті, який як уже було сказано пом’якшувався завдяки впливу Чорної Гори. У цілому клімат на території міста помірно континентальний, відносно м’який і вологий, а останні десятиріччя тяготіє до субтропічного. Тут переважають західні і південно західні вітри, які приносять із Атлантиди вологе повітря, завдяки чому випадає відносно велика кількість опадів (640 -750 мл). Майже дві третини їх припадає на період вегетації винограду. Нищівні для виноградної рослини понижені температури (-26 градусів) тут повторюються в середньому раз на 10 років (останні десятиріччя таких морозів взагалі не фіксували).

Потреба в теплі у європейських сортів винограду є визначальною. Виноград не виявляє ознак росту при температурі нижче +8. Велике значення для виноградної рослини має сума активних температур +10 і вище. Нижчим критерієм виживання та доцільності вирощування виноградної лози вважають суму активних температур 2500 градусів з тривалістю вегетативного періоду 150 безморозних днів, маючи на увазі сорти ранніх та дуже ранніх строків дозрівання.

На теплих схилах Чорної Гори від 150 до 380м над рівнем моря (сума активних температур збільшується на 220 градусів), цукристість ягід на 2-4 ступені, а також збільшується абсолютний мінімум температури порівняно з підніжжям схилів та рівнинних місць, а також тривалість безморозного періоду.

За багаторічними спостереженнями метеостанції в селі Тросник Виноградівського району середньорічна температура повітря коливається від плюс 9,3 до 10 градусів, сума активних температур +10 градусів і вище змінюється в межах 3065 - 3270 градусів, тривалість безморозного періоду 177-210 днів.

За 120 років майже не змінився. Але кількість опадів катастрофічно зменшується, майже в два з половиною рази. Можливо, 2015 рік виявився одним із «найсухіших» в останньому десятиріччі, але і в інші роки зберігається тенденція до різкого зменшення випадання опадів на 60-70 відсотків. З цього потрібно робити висновки.

Завдяки природним умовам, використанню теплоакумулюючих властивостей грунту вулканічного походження та кам’яних підпірних стінок на Чорній Горі вдалося налагодити промислове вирощування таких сортів, що потребують сумарної температури набагато вищої за 2500 градусів.

Крім того, виноград світлолюбива культура, тому світло, як і температура, є важливим енергетичним фактором його життєдіяльності. Урожай винограду і його якість залежить від тривалості, інтенсивності та спектральних характеристик освітлення. Кількість отриманого рослиною світла вимірюється годинами сонячного сяяння за період фотосинтезуючої діяльності листків винограду (травень – вересень), і вважається оптимальним від 1250 до 1600 годин. Наші мудрі предки не знаючи тонкощів біохімії дослідним шляхом дійшли до потрібних висновків, зорієнтуваши ряди висадженх кущів винограду найоптимальнішим чином та не допускаючи їх затінення, забезпечили їм освітлення протягом усього світлового дня.

Поєднання цих сприятливих факторів і надзвичайна працелюбність наших предків дозволили їм домогтися надзвичайно високих результатів у вирощуванні цієї культури. Як наслідок, у 1947 році загальна площа виноградників на Чорній Горі складала 720 га, ще 60 га було підготовлене до посадки.

Тих, кому історія Виноградова від Івана Біланчука припала до душі, інформуємо, що придбати «Виноградів – моє місто» можна в магазині «Екзотика» по вулиці Миру, супермаркетах «Гранд» по вулицях Станційна та Копанська. Також книжку можна замовити онлайн, звернувшись до адміністратора ФБ-пабліка «ВИНОГРАДІВ СЬОГОДНІ - місцеві події, дискусії, ракурси (Валіція)» Віктора Чернікова.

Нагадаємо, раніше Голос Карпат публікував розділ з першої частини книжки «Коли був заснований Севлюш?», який можна знайти на 10-20 сторінках.

Читайте також:

Поділитись:: Facebook; Twitter(X); Whatsapp; Telegram; Viber