Перечинщина: лемківська хата із Сімерок вабить туристів на території Національного музею народної архітектури та побуту у місті Пирогів (ФОТО).

Це село на Перечинщині відоме туристам не лише мінералкою із природної жили під назвою «Сімерківська», а й унікальним архітектурним надбанням тутешніх лемків

Особливою гордістю мешканців населеного пункту є незрівнянна архітектурна пам’ятка початку ХХ століття – лемківська хата. Наразі хатинка перебуває на території Національного музею народної архітектури та побуту України у місті Пирогів.

За інформацією із офіційних джерел, останній власник Іван Рогулич розповів, що хата частково складена із давнішньої будови, яка належала його дідові. Основний зруб було складено його батьком.

Вік хати, вирізьблений на зрубі всередині житла, – 1909. Під час демонтажу, у одному з вуглів було знайдено монету, що чеканилась ще у 1901 році.

Хата була виявлена у 1978 р. музейною експедицією, яку очолював С.П. Смолінський і встановлена у вищезгаданому музеї 1982 року.

На рідному місці, у Сімерках, розповідають, було 2 хати. Під одним дахом були хлів та стодола (або «пиливня» говіркою). Під іншим дахом розташувалась пивниця.

–Вона була мурована, покрита соломою. З боку стодоли розміщувалася «дривітня» (дривутня). За хатою – посаджений господарями садок: яблуні (білий налив, шуварка, пармінки), 2 сливи (пруньки, венгерка), черешня, «яперка» – шовковиця, кущі порічок, «ваприн» (аґрус). Напроти хати було висаджено городчик (зільник). Тут росли барвінок, чебрик, м'ята, чорнобривці, соломянки – безсмертник, півонії. Зільник був обгороджений. Під хатою із боку сіней в землю був забитий камінь від жорен, – згадує пан Іван із Смерок.

На сухій старій яблуні сушили горшки, за розповідями очевидців, а на каменях – відра.

Від сусіднього обійстя хата І. Рогулича була відгороджена майстерно виплетеним ліщиновим плотом. Сьогодні ж таких не зустрінеш, людей не видно за масивним залізним парканом (Авт.) Для переходу з двору до сусідів в огорожі був зроблений перелаз.

Із ароматних плодів черешні напроти хати господарі у свій час варили смачнючий «леквар». Ця традиція у лемків збереглася і по нині. Без леквара із аличі та бистриць, який аби зварити, постійно помішуючи, слід запастись чи не залізним терпінням, на Закарпатті не обходиться жодна «гостина». Смакує він і туристам.

Окрасою хати, яка вже сьогодні є історичною архітектурною пам’яткою на подвір’ї згаданого музею, далеко за межами району, були мальовані порцелянові тарілки. Їх називали «танжерами» У сучасній говірці, кажуть – «танір».

Були тут і ангели із кукурудзяного бадилля, і образи (їх і сьогодні, за традицією, ставлять у християнських родинах), і глиняні вироби. До слова, гончарство було і є одним із важливих ремесел українських лемків.

Інтер’єр хати є звичним для південної Лемківщини. В сінях уже нинішнього експонату, у музеї в Пирогові, зберігаються жорна, ткацький верстат, бочки і ряд іншого начиння лемків.

То ж, було б добре, кажуть місцеві, аби нинішня молодь не забувала своєї історії, тим паче, унікальних традицій лемків.