Томаш Масарик: яке значення мав перший президент Чехословаччини для розвитку Закарпаття

Великі перетворення у житті нашого краю, насамперед Ужгорода, стали можливими завдяки постійній увазі президента Масарика та уряду Чехословаччини.

Видатний політичний діяч, перший президент Чехословаччини Томаш Масарик був батьком перетворень у Подкарпатській Русі, пише видання "Prozak".

Томаш Масарик — чехословацький державний і політичний діяч, перший президент (1918—1935 pp.) Чехословацької Республіки — народився 7 березня 1850 року в містечку Лани (Чехія). Освіту здобув у Віденському і Лейпцизькому університетах. Від 1876 року — доктор філософії Празького університету. Перебував у еміграції, очолював чеський рух опору, висунув ідею створення незалежної Чехословацької держави. Саме йому належить ідея приєднання Подкарпатського краю до складу Чехословаччини. Помер Масарик 14 вересня 1937 року.

Бачення державної та політичної діяльності чехословацького президента Томаша Масарика було би неповним без визначення його ставлення до Подкарпатської Русі. Масарик виявив своє мудре й далекоглядне розуміння міжнародних політичних питань, національних, духовних, економічних та культурних проблем у регіоні, які тут можна було би розв’язати, мабуть, як у науковій лабораторії. За умови, якби вони за тисячолітнього перебування в рамках Угорщини не були такими складними.

До кінця Першої світової війни Президент Чехословаччини не переймався проблемами Подкарпатської Русі. Він активно виступав на захист слов’янських народів у Віденському парламенті. Мале Подкарпаття, яке на початку Першої світової війни зайняли на півночі російські війська, за своїми природними характеристиками, економічним та культурним розвитком належало до Центральної Європи. Питання Подкарпаття поступово перетворилося на питання центральноєвропейське, коли в 1918 році шукалися аргументи щодо його подальшого перебування поза територією Угорщини.

Масарик зауважував: «Союзники не бажали б для себе, щоб росіяни дісталися південного боку Карпат... Програш росіян надавав можливість приєднати Подкарпаття до нашої республіки. Але спочатку це було єдине богоугодне бажання. Водночас у Росії, а зокрема в Україні, в переговорах зі мною лідери не заперечили проти приєднання Підкарпатської Русі до нас».

Згодом результати цих переговорів дали про себе знати. З ініціативи Масарика на Подкарпатську Русь прибули перші потяги з продовольчими товарами, почали нормально працювати важливі адміністративні органи. Усі проблеми розв’язувалися не лише в канцелярії президента республіки, а й у владних органах. Наприклад, у галузі охорони здоров’я та харчування активно й успішно працювала донька Масарика пані Алісе.

Про зацікавлення Президента Чехословаччини Подкарпатським краєм у ті роки свідчить також його увага до блакитно-жовтого прапора та гімну. При вирішенні питань державно-правового становища краю президент на перше місце ставив надання повної незалежності його народу в складі Чехословаччини.

З перших днів входження Подкарпатського краю до складу ЧСР не без участі президента уряд республіки розгорнув широку будівельну програму на кредити, отримані в Англії. Зокрема, будувалися адміністративні, культурно-освітні заклади, об’єкти охорони здоров’я, промисловості, водно-меліоративного та лісового господарства, прокладалися шляхи сполучення, розвивалися банківська система і туризм, активізувалося спортивне життя.

Коли Ужгород було визначено столицею краю, постало питання будівництва тут значної кількості адміністративних споруд. Першими звели будівлі Крайового уряду (нині будівля облдержадміністрації та облради), жандармського управління (тепер медфак УжНУ), Земського уряду (Апеляційний суд області), поліцейського уряду (СБУ), окружного суду (Обласна рада профспілок і товариство «Знання»), філіалу Народного банку Чехословаччини (управління НБУ), народного здоров’я (санбак-лабораторія), податкового і фінансового урядів (військова прокуратура і гарнізонний готель), міського суду (управління МВС). Побудували також чеську школу ім. Масарика (нині ЗОШ № 3). Забудова здавна болотяної місцевості стала можливою тільки після регуляції русла річки Ужа. Тому виросли два нові мікрорайони — Малий і Великий Галагов. А генеральний проект забудови Галагова здійснив у 1920-ті роки професор архітектури А. Лібнтер. Тільки на спорудження Малого Галагова було витрачено 150 млн. крон. Один лише будинок крайового уряду обійшовся у суму 20 млн. крон. Проект цього комплексу, як і проект народного банку, розробив чеський архітектор А. Крупка. Тут, у Галагові, у тридцяті роки минулого століття спорудили також сім будинків на 108 квартир, а пізніше ще двадцять — на 289 квартир. Згодом на розі нинішніх вулиць Довженка і Бращайків розмістилася резиденція віце-губернатора, далі земського Президента Подкарпатської Русі А. Розсипала.

На набережній Масарика та вздовж Великого і Малого Галагова було споруджено близько 20 котеджів. Нині тут набережна Незалежності. Завершило цей великий проект будівництво транспортного мосту. Роботи вартували 8 млн. крон. Розпочалися вони в 1934 році, а в 1937-му міст урочисто відкрили.

На вулиці Антона Швегли (колишній голова уряду ЧСР), яка нині має назву Ф. Ракоці, у 1925—1927 роках була збудована наймодерніша на той час у Чехословаччині в’язниця. Функціонує вона й досі. З’явилися також житлові будинки для військовиків. А 1932 року було споруджено поштамт.

У цей же період здійснювалося будівництво і шкільних закладів. На ці роботи витратили 41 млн. 399 тис. крон. Першою в 1932 році на кошти республіки збудували нову і досить модерну ремісничу школу, яка готувала фахівців робітничих спеціальностей для промисловості Подкарпатської Русі (колишнє ПТУ № 6). А 1929 року здали в експлуатацію аеропорт, розпочали електрифікацію краю. І вже до 1932-го в Ужгороді запрацювала нова теплова електростанція. Того ж року було завершено будівництво міської водопровідної мережі. На ці роботи витратили 9 млн. крон. Поряд із цим, аби поліпшити санітарний стан міста, у середині 30-х років чеський уряд розпорядився прокласти колектор, що вбирав води малого Ужа.

Такі великі перетворення у житті нашого краю, насамперед Ужгорода, стали можливими завдяки постійній увазі президента Масарика та уряду Чехословаччини.

Сьогодні можна не раз почути, що не варто леліяти міфи про Масарика. Проте зроблене ним не можна заперечити чи піддати сумніву, тому будь-які подібні зауваження не можуть применшити його ролі й місця в історії Подкарпатської Русі.

Ще при житті Масарика йому був зведений пам’ятник в Ужгороді — 28 жовтня 1928 року, коли в Чехословаччині широко відзначали десятирічний ювілей республіки. Постав він у центрі колишньої Орлиної площі, на тому місці, де нині пам’ятник Ш. Петефі. Це була робота скульптора Олени Мондич. На жаль, той пам’ятник не зберігся. На початку 70-х років, за вказівкою комуністичної влади Чехословаччини, його переплавили на сталеплавильному комбінаті в м. Простейові.

Але на цьому історія пам’ятника Масарику в Ужгороді не закінчилася. Майже 10 років знадобилося для формування сучасної громадської думки, щоб колишній перший Президент Чехословаччини повернувся до нашого міста. 26 березня 2002 року в одному з мальовничих куточків Ужгорода, у скверику на набережній Незалежності, відкрили новий пам’ятник Томашу Масарикові. А 2013 року цей сквер відреставрували і назвали його іменем. На урочистостях був присутній гетьман краю Височини Чеської Республіки Іржі Бегоунек, який подякував ужгородцям за повагу до чеської історії.

Юрій Туряниця, краєзнавець

Нагадаємо, про русинів та русинську мову говорив закарпатець Михайло Лижечко.