1. Новини Закарпаття
  2. >
  3. Вся область
  4. >

Втрачений Ужгород: історія палацу Вайди та прибуткового дому Вайнберґера (ФОТО)

18.10.2019 22:25 Культура

В ужгородській рекламі першої половини ХХ століття часто зустрічалися в якості локації незрозумілі нині «палац Вайди» і «пасаж Вайди».

Лише місцеві старожили ще можуть показати, де саме знаходився цей загадковий палац із пасажем, бо його будівля нині через свій стан вже зовсім не схожа на палац, а пасаж кілька років тому перетворили на магазин. Якщо ви ще не здогадалися, то йдеться про симпатичний будиночок у самому центрі міста – на вулиці Волошина,1, пише "Про Захід".

Його зображення часто можна побачити на старовинних листівках із видами Ужгорода, бо цей будинок побудували на перетині дуже важливих і завжди багатолюдних транспортних шляхів – вулиці Сечені (пізніше – Корятовича), де чи не кожного дня працював ринок, і вулиці Маломостової (угорською – Kis hid utca, нині – початок вулиці Волошина). Якщо нині ви поглянете на цей будинок, то й тепер по формі даху побачите, що він насправді не цілісний, а складається з двох частин: невеличкої кутової будівлі, а далі – трохи вищої. Ось ця кутова частинка є найстарішою, її звів ще в кінці XIX століття підприємець на ім’я Ізідор Вайнберґер.

Цей чоловік приїхав до Ужгорода зі своїм молодшим братом Філіпом із нині словацького міста Сніна. Нащадки не знають, чому брати вирішили переїхати, можливо, сподівалися знайти тут більші можливості для розвитку власних справ. Тодішній австро-угорський Унґвар був прихильним до молодих хлопців: поки Філіп працював на державній службі, його брат Ізідор будував успішний бізнес, вкладаючи гроші у різні сфери. Він скуповував ліси, мав частку в лісопильні, володів виноградниками, торгував вином, якийсь час був керівником (можливо, й власником чи одним із власників) місцевого «Fillérbank»-у. Газети міжвоєнного часу згадують Ізідора Вайнберґера і як багаторічного голову місцевої єврейської громади, що свідчить про високий соціальний статус цього підприємця. Був він і меценатом, зокрема нащадки чули, що Ізідор став одним із тих, чия щедра пожертва дозволила єврейській громаді звести в місті розкішну синагогу (нині – будівля філармонії).

Вже в Унґварі Ізідор Вайнберґер одружився з Ліною Шьонфельд. У червні 1891 року в пари народився син, котрого назвали Емілом на честь батька Ліни. Десь у ті часи й був збудований для молодої сім’ї будинок, який пізніше назвуть палацом Вайди. Бо саме це прізвище обрав собі молодий Еміл Вайнберґер для того, аби мати змогу зробити військову кар’єру. У кінці ХІХ- на початку ХХ століть зміни прізвищ у нас були дуже розповсюдженим явищем. Вважалося, що з угорським прізвищем легше влаштуватися на державну службу, отримати військове звання тощо. Мабуть, це під час навчання у торговій школі угорського міста Дебрецена та в університеті німецького Гайдельберга відчув і Еміл, бо щойно почалася Перша світова війна, він змінив прізвище.

Еміл Вайда, фото з книжки «A Felvidék és Kárpátalja hadtörténete 1914-1918»

Першу світову Еміл Вайда пройшов від початку до кінця, у званні лейтенанта служив на російському та італійському фронтах, за даними книжки «A Felvidék és Kárpátalja hadtörténete 1914-1918» отримавши кілька високих нагород: Золотий Хрест, бронзову медаль витязя та німецький Залізний Хрест, який вручали лише за особливі подвиги на полі бою. Ці нагороди давали Емілу право на високу пожиттєву військову пенсію, однак він і без неї був людиною доволі заможною.

Повернувшись із війни, Еміл Вайда почав допомагати у справах батькові, а у 1923-му заснував власний бізнес, відкривши так звану технічну канцелярію. Він займався продажем автомобілів, був офіційним представником на Підкарпатській Русі таких відомих фірм, як «Ford», «Harley-Davidson» та «Vacuum Oil Company». У газетах міжвоєнного часу є багато реклами технічної канцелярії Еміла Вайди, де вказано, що на Маломостецькій, 4 можна придбати найновіші моделі американських «Ford»-ів та «Lincoln»-ів, мотоцикли «Harley-Davidson», вироби заводу «Fiat», мотори і господарські машини американської фірми «Massey-Harris», а ще бензин та вироби з нафти.

Де ж усе це знаходилося? От тут і згадаємо загадковий пасаж Вайди. Коли до кутового будинку Вайнберґерів добудували другу частину, в ній зовсім недарма спроектували пасаж, тобто прохід у внутрішній двір. На старих листівках видно, що до початку 1930-х років за палацом Вайди з боку базарної площі Корятовича розташовувався простий одноповерховий довгий будинок. Він також належав Вайнберґерам. В цій будівлі працювали різноманітні торгівельні заклади, а у закритому дворику в гаражах і просто надворі стояли автомобілі й трактори, які продавав Еміл Вайда. Звісно, їх не було багато, як у сучасному автосалоні, однак бажаючі придбати автомобіль могли оглянути кілька моделей, порадитися, полистати каталоги, обрати підходяще авто та замовити його навіть з іншого кінця світу. Потрапити до двору спершу можна було лише через пасаж, достатньо широкий для того, аби там могла проїхати техніка.

З часом пасаж Вайди став і зовсім вже жвавим торговим місцем, і сталося це після того, як Ізідор Вайнберґер на початку 30-х зруйнував старий будиночок на Корятовича, замовивши будівельній фірмі відомого місцевого архітектора Бейли Фодора проект модерного прибуткового дому. Бейла Фодор у 1931-му звів прекрасну будівлю, яка й нині є архітектурною окрасою площі Корятовича. Тепер у пасаж Вайди можна було потрапити вже через два широкі в’їзди, на перших поверхах працювали різноманітні торговці, майстерні та ательє, а квартири на другому та третьому поверхах власники здавали в оренду. Там, до речі, багато років потому працювало і відоме фотоательє Зелмановича.

Палац Вайди та будинок Вайнберґера з вулиці…

… та з двору

Родина Ізідора Вайнберґера теж переїхала з палацу Вайди до нового будинку. Там у різних квартирах, за даними списку виборців за 1936 рік, проживали Ізідор з дружиною, його брат Філіп із дружиною, ім’я якої згадане лише однією буквою «S», та Еміл Вайда зі своєю сім’єю. Ще на початку 1920-х Еміл одружився з гарною дівчиною Моргіт Шварц. Моргіт походила з місцевої єврейської сім’ї, була однією з шести дітей, до кінця життя підтримуючи з усіма братами і сестрами дуже теплі й дружні відносини. Разом із братами, сестрами, їхніми сім’ями Вайди гуляли, ходили в гості, відвідували концерти, вели активне культурне і світське життя.

Вайди з рідними та друзями на виноградниках. Еміл – зліва позаду в окулярах

В Еміла та Моргіт народилися троє діток: донька Аґнеш (Аґі), син Іван та маленька Марія (Моріка). Старша Аґі була дуже прогресивною та цілеспрямованою дівчиною. Вона хотіла стати аптекаркою, та навчатися вже не змогла – надворі був 1939 рік, і угорська влада почала перші утиски євреїв. Тоді Аґі придумала, що почне самостійне життя в Палестині. В ті роки серед єврейської європейської молоді був дуже модним рух «повернення» до Палестини (так тоді називали нинішні території Ізраїлю). Аґі теж почала виходжувати дозволи, навіть в одній із інстанцій пожертвувала коштовний перстень зі своєї руки, аби добитися виписки потрібного документу. Врешті у 1939 році їй вдалося виїхати. Хоч і жаль було дівчині розставатися зі своєю родиною, та вона зібрала документи, фотографії, невелику валізу з особистими речами – і назавжди покинула місто, в якому народилася. Дуже ймовірно, що цей крок врятував їй життя, і вже точно врятував пам’ять про сім’ю Еміла Вайди, бо все, що залишилося після них – це ті фото і документи, які встигла вивезти Аґі.

Велика родина Шварців. Крайній з правого боку – Еміл Вайда, біля нього – Моргіт, перед ним сестра Моргіт Флора.

На підлозі сидять Іван та Аґнеш, на руках у дідуся Шварца – Моріка.

Більшість із тих, хто зображений на цьому фото, не вижили в концтаборах.

Дійсно, ані статки, ані соціальний статус, ані проугорські симпатії Вайнберґерів-Вайд не допомогли їм уникнути гетто та концтаборів. Спершу їм, як євреям, відмовили в угорському громадянстві, згодом почали притісняти в бізнесі, а тоді, навесні 1944-го, всіх членів родини забрали до міського гетто. У перший же день селекції Еміл став свідком того, як охоронець гетто за якусь дрібницю убив одного єврея, тож почав проситися, аби його родину відправили звідси першим же ешелоном. Куди вони їдуть – звісно, не знали, гадали, що їх просто тимчасово переселяють. Однак опинилися врешті в Освенцимі.

Старих і малих, хто не годився до роботи, там одразу відділяли від інших. Потрапили у цей потік і 84-річний Ізідор, і його старенька дружина Ліна, і Філіп, і чомусь навіть дружина Еміла Моргіт з молоденькою Морікою. Усіх їх кудись повели, після чого ніхто цих людей більше не бачив. Еміл, який назвав інший рік народження, «змолодивши» себе на 5 років, та його син Іван лише згодом дізналися, що тих, хто не підходив для робіт, вбивали у газових камерах, аби дарма не годувати. Батько і син із Освенцима потрапили до іншого концтабору – австрійського Маутгаузена, який вважається табором із найжахливішими умовами роботи та проживання під час Другої світової війни. Згідно з документами, які надали нащадкам після війни, саме там у лютому 1945-го не стало Еміла. За яких умов він помер, не знав навіть син Іван, якого перевели звідти до сусіднього концтабору в Ебензее.

21-річного Івана Вайду навесні 1945-го звільнили американці. Молодий чоловік важив тоді 30 кілограмів, був такий знесилений, що навіть не міг піднятися з ліжка, аби взяти їжі, яку щедро давали в’язням вражені побаченим американські солдати. Але це, як виявилося, було і на краще, бо чимало в’язнів у ті дні померли якраз від того, що жадібно переїдалися.

Трохи оговтавшись і підлікувавшись, Іван вирішив повертатися додому. Він не знав, що сталося з його рідними і сподівався, що бодай хтось із великої родини теж повернеться до Ужгорода. Та приїхавши сюди, Іван знайшов лише зайняті радянськими армійцями квартири у будинках дідуся і батька. Довести, що це майно належить його родині хлопець не міг, що робити – не знав, тож через деякий час, знайшовши мамину сестру Флору та її доньку Лолу, вирішив разом із ними теж виїхати до Палестини. Зробити це після війни виявилося ще важче, ніж до неї. Два роки довелося прожити Івану та його родичам у спеціальному таборі на Кіпрі, аж поки кораблі звідти не почали пускати до новоствореної держави Ізраїль.

Іван та Моріка Вайди в Ужгороді

Знайшовши сестру Аґі, котра тривалий час не знала, що трапилося з її родиною, Іван почав обживатися у своїй новій домівці. Почавши життя з нуля, він спершу працював на деревообробному підприємстві, а потім до пенсії був співробітником митниці у порту Хайфи. Вже в Ізраїлі Іван Вайда одружився на жінці родом із Будапешта. У них народилися двоє дітей – син Рувен та донька Роніт. Саме Роніт змогла втілити в життя багаторічну мрію свого померлого у 2007 році батька – відвідати Ужгород. Гостею нашого міста вона була зовсім недавно, розказавши, між тим, для нинішніх ужгородців і цю непросту історію.

Роніт Вайда з чоловіком перед будинком свого дідуся, 2019 рік

Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про  Захід»

Читайте на ГК:Ігор Бондаренко відреагував на заяву КМКС (ВІДЕО)
Читайте на ГК:В Ужгороді відбулася «Хода за свободу»: цьогоріч троє закарпатців отримали статус жертви торгівлі людей (ВІДЕО)
Читайте на ГК:"Банда фальшивомонетників": на Закарпатті поліція викрила угруповання, що займалося підробкою та збутом фальшивих грошей (ФОТО, ВІДЕО)
Стрічка