Нова книга Юрія Шипа — камертон синівських почуттів

У прадавній приказці «Як поведешся – того й наберешся» звучить резон: тому, хто хоче бути шанованим людьми, повинен і їх шанувати.

Така фабула випливає і з цієї книги письменника Юрія Шипа. Вона – своєрідний камертон синівського ставлення до ближнього загалом і до своїх краян зокрема. Шляхетні авторові почуття відлунюють бумерангом з боку його земляків.

Про це ще в 1997 році публіцист Василь Панькович у передмові «Джерело здорової води» (в книзі Юрія Шипа «Журба над криницею») писав: «...Так було, так є, так буде. Люди приходити й відходити будуть, а криниця їхнього родоводу в імені Божому даватиме райську снагу паросткам краси тієї гідності, що витікає з Вічного незамуленого нурту бентежних струмків поетового слова, над яким ніколи не заходить сонце людяності». Людяності й честі Шипової Турянської долини та всього рідного краю, України, всіх людей доброї волі – прапороносців миру та любові. Заради цього він творчо живе, благаючи Господа у вірші «Друже мій, не зрадь!»:

Мій нерозлучний друг – перо. // Я Богу дякую за нього //

Та молюся: аби добро // Творило в Імені Святого… //

Допоки серце і душа // Живуть у грудях нерозлучно – //

Його не бралася іржа // І, як сурма, звучало гучно.

Авторські світоглядні постулати літературної харизми Юрія Шипа таки засвідчує щира вдячність та любов до нього читачів. А відлунює вона в кінцевому розділі цієї книги «Бумеранг любові».

Загалом стиль різножанрових творів (поезія, гумор, сатира та публіцистика) Юрія Васильовича наскрізно пройнятий мудрим духовним змістом. Водночас у ньому піддається нищівному осуду гріховне та потворне в суспільному та особистому людському житті дотепними засобами гумору та сатири. Щодо цієї незаперечної сентенції, дослідники літературних надбань письменника – одностайні. Аргументом для такого висновку є бібліографічні довідники про нього з багатьма ілюстраціями – «Дорога співця» (Ужгород: Патент, 2004 – 178 с.), «Щедра борозна» (Ужгород: Патент, 2008 – 368 с.), «Зліт на крилах літ» (Ужгород: Патент, 2018 – 384 с.), літературний портрет (автор Михайло Ряшко) «Життя і слово Юрія Шипа» (Ужгород: Патент, 2011 – 256 с.) та чимало публікацій у періодичних виданнях (альманахах, журналах, газетах тощо).

У них наголошено, що Юрій Шип з особливою пошаною в ліричних творах та піснях опоетизовує історію, долю та менталітет своїх краян. Як уже згадувалося, своєрідним камертоном його синівських почуттів є і книга «Моя любов мої краяни». В ній виражено радощі й смутки серця та душі щирого патріота рідної землі, на якій народився, ріс і залишається з нею нерозлучним усе життя. Де б не був у людській круговерті, він думками, словами й ділами з праотчим краєм, його неповторною природою, проблемами й турботами своїх земляків. Апелюючи до читачів у мініатюрі «На житейській дорозі», пише:

     Три обов’язки в людини // Кожної святі:

     Батьківщина, честь родини // Й гідність у житті.

Своє ставлення до предківського й сучасного родоводу автор висловлює зворушливими художніми засобами, барвистим, лаконічним поетичним синтаксисом, тропами та фігурами в частинах і тематичних циклах. Вони становлять різноманітні за жанрами, формою та змістом художні й публіцистичні твори: вірші, пісні, нариси та статті.

Пише Юрій Шип щиро, не зарозуміло, а по-народному просто й зрозуміло, вдало використовуючи фольклорні форми, вирази, повтори та діалекти своїх краян. У більшості з них домінують гуманістичні патріотичні мотиви, що виражають глибинну суть назви книги «Моя любов мої краяни».

     Моя там колиска, // Де’ня народила //

     Мати і де миска, // Що мене кормила... //

     Рід наш християнський // В свому серцю маю,

     За свій край Карпатський // Ліпшого не знаю… –

пише він в одному з віршів.

Чим глибше вникаю в зміст і осмислюю твори цієї книги, тим більше проймаюся думкою мислителя Джорджа Орвелла, що «патріотизм – то належність до певного місця і певного способу життя, котрі людина вважає найріднішими в світі». Водночас відстоюючи свою честь, гідність та любов, передусім до праотчої землі, автор видання відмежований від бажання накидати їх силоміць іншим людям.

На скрижалях серця його ліричного героя у проявах і виявах:

     Континенти, нації, // Всі частини світу, //

     Факти й констатації // Про Вітчизну рідну.

То ж складається враження, що ця книжка – зворушлива світлина долі, історії, менталітету, реального способу життя не тільки аборигенів Західного Підкарпаття у багатогранних проявах та виявах засобами художньої правди, але й безпосереднього розсудку наших краян. Особливо притаманне це прикінцевому благосному розділу «Карпатські паростки надії», що лагідно і ніжно виражає світоглядні переконання ліричного героя в репризах про долю дитинства «з пікантними прянощами». Він дає можливість, крім іншого, ще й вдумливо прилучитися художніми засобами до ширення гуманістичної просвіти.

Окремі розділи книги поглиблюють знання і кругозір про побут, звичаї, традиції, духовні цінності наших тубільців. В них призма суспільно-політичних та історичних подій та явищ у нашому унікальному середовищі з його екологічними та людськими потенціалами й проблемами (в авторських інтерпретаціях).

Загалом різноформатні вірші, пісні, публіцистику та документалістику цілісно в цьому виданні об’єднують епічні та ліричні медитації. З них постають навколишній світ Карпат у його красі та розмаїтості, взаємини, характери та поведінка людей в різні часи в різних обставинах життя. Думки й почуття персонажів, що викликані тими чи іншими проявами з глибин віків до сущих днів, пройняті сакральним питанням «Для чого живемо?»:

Таємниця надзвичайна: // «Для чого ми на світі цьому?»,

А відповідь проста й звичайна: // «Усім добро творити в ньому!»

Авторова любов до свого в книзі не егоїстична, а широкосяжна, зігріта доброю волею миролюбної людини. Вона відзеркалює родинну сутність християнського родоводу, що спричинює глибше пізнання рідного народу в його духовному та світському побуті й звичаях. Це почуття трансформується в художню тканину творів через діалоги, монологи, екскурси в минуле та майбутнє праотчого краю та прийдешніх його поколінь. Калейдоскопічний тут, як говорили колись у таких випадках давні латиняни «Curriculum vital» (опис життя) з позицій реального, історичного та художнього відтворення навколишньої дійсності: життя природи й тубільців Карпат.

На сторінках книги поряд з поетичними творами є чимало достовірних повноформатних нарисів і зарисовок про конкретних людей.
У них документальні факти майстерно вдягнуті в художні шати (в розділах «Наші люди з честю всюди» та «Заслужені присвяти»).

Гуманістична парадигма християнської моралі проглядається тут від вступного до заключного рядка, хоч домінує в розділі «Енцикліка побожної душі». Її герой – шанувальник правди і недруг обману, друг добра і ворог зла. У катрені «Хто Господу близький» він запевняє:

     Людина Богу дорогб, // Котра про край свій дбає,

     Справедливості слуга // Та чисту совість має.

Окремі вірші та пісні в розділових циклах нагадують крилатий вираз Джоната Свіфта, що «Ми достатньо релігійні аби ненавидіти, але недостатньо релігійні, щоби любити один одного». Ця незаперечна істина особливо характерна для наших часів духовного занепаду, деградації та стогнації моралі. Сучасні умови глобалізації, гендерної політики, повсюдної секуляризації суспільної свідомості та розумової діяльності спричинюють ненависть, війни, помсти, чвари на всіх континентах нашої планети, в тому числі й України та в нашому краю...

Контрастує з такими явищами зміст багатьох творів книжки. Скажімо, в мініатюрі «Щодня» резонно й дотепно автор закликає:

На яку б не став ти ногу, // На здорову чи на хрому, //

Де ти є – там дякуй Богу, // В серці з Ним живи та в Ньому.

Із книги випливає загальний висновок, що тільки розсудок, любов до ближнього і до всього живого здатні врятувати світ від катастрофи. Саме такі ментальні чати й закодовані в духовному генофонді Карпат, якими зумовлено моральний обов’язок справжнього патріота й пацифіста «служити Богу й людям там, де твій народ». В його помислах, радощах і тривогах, як і належить небайдужому сину праотчої землі: дух поколінь, його сім’я, батьки, діти та внуки, що були, живуть і повинні жити в злагоді й любові на рідній землі.

Така його й фабула до читачів:

     Цікався тим і знай // Хто жив колись і є в Карпатах

     Та книжку цю читай // І їй та ближнім будь за брата.

Такий і мій остаточний підсумок думок та вражень про актуальне щиросердечне доброзичливе та людяне видання «Моя любов мої краяни», що, без будь-якого сумніву й застережень, варте уваги та корисне для дорослих і юних читачів.

От і все, або, як французи кажуть: «вуаля ту», що я хотів наголосити перед останньою крапкою в цій книзі.

Петро Лизанець, доктор філологічних наук, заслужений професор УжНУ, заслужений діяч науки ітехніки України