Юрій Чорі розчинився у рідному фольклорі.

Звістка про смерть Юрія Чорі приголомшила. Здавалося, цей патріарх закарпатського письменства переживе ще нас усіх.

Принаймні, точно перетне 90-річний рубіж, який вже здолали цілий ряд видатних закарпатців, зробивши це трендом в області. Та не судилося...

Його дисиденство було вродженим, питомим і невитравним. Навіть якби раптом на карті України все-таки з'явилася омріяна ним автономна Підкарпатська Русь, він би швидко пересварився би і з її вождями і критикував би їх так само дошкульно і несамовито, як нинішню нашу владу.

Ми розходилися у політичних поглядах, але лишалися цікавими одне для одного, регулярно обмінювалися свіжими публікаціями. А книжок у Юрія Семеновича виходило - гай-гай! У цьому вони, здається, суперничали з В.Фединишинцем. близько 70 книжок усіх можливих жанрів, форматів і оформлень.

Його шеститомна збірка закарпатських легенд і переказів - найперше, що спадає на думку при згадці його прізвища. Це історія, розказана самим народом - дуже хаотчина, непричесана, але максимально шира, тим і цікава. Кількатомна збірка прислів'їв і приказок, здається, не має дна. Там геть усе,що тільки можна собі уявити. Що не можна - теж там.

У 5-томному "Словнику русинської мови" він перемішав діалектні перлини із загальновживаними українськими словами - можливо, для більшого об'єму. Архаїзми, яких не знайдеш навіть у віршах Мідянки, сусідятьз тим, що чуємо навколо повсякдень.

Аналогічний фразеологічний двотомник просто вражає своєю бароковою кучерявістю: є і там і явно авторські новотвори, і класика жанру, відома за творами наших письменників, і найновіший фольклор і пост-фольклор, записаний з вуст численних знайомих цієї контактної людини.

Книжка з історії закарпатської драматургії народилася з давньої дипломної роботи. Попри всю фрагментарність ця розвідка досі не втратила значення і не раз служила мені путівником у цьому складному лабіринтові.

Його збірка табірної лірики "Чорний ворон, та не птах" стала своєрідним документом епохи. Потім були окремі збірки новаіших поезій і п'єс, роман "Пригоди непутящого", нотатки про швейцарські мандри, навіть понад 800-сторінковий підручник для складання тостів та привітань на всі випадки життя, кілька книжок спогадів і роздумів.

Свого часу Юрко Семенович був невтомним учасником більшості літературних і мистецьких тусовок. Його останній 85-річний ювілей у міській бібліотеці минув сумбурно, яскраво і, як завжди, натхненно. Ювіляр був сповнений сил і завзяття, звично критикував все і вся, ділився творчими планами.

Життя скінчилося, починається вічність. Юрій Семенович повертається у той самий фольклор, з якого і вийшов. Він стає ходячою легендою, без якої неможливо уявити літературний побут Закарпаття на зламі тисячоліть.