1. Новини Закарпаття
  2. >
  3. Вся область
  4. >

У Хусті поставлено нову п’єсу про Карпатську Україну

15.03.2019 09:20 0 Культура Автор: Голос Карпат

 

До 80-річчя Карпатської України Закарпатський театр драми і комедії (Хуст) представив у щойно реконструйованому своєму приміщенні виставу В.Давидюка “Останнє танго в Хусті” за п’єсою О.Гавроша.

Дана робота вже п’ята у репертуарі колективу і засвідчує його неухильне зростання. Той самий випадок, коли люди створюють собі труднощі і самі ж їх героїчно долають. Спектакль наскрізь музичний (керівники оркестру М.Волошин, О.Локотош). Французький і польський шансон перетікає у верховинську коломийку, січовицькі пісні змінюються романсами. Не менше танцювальних номерів (балетмейстер В.Кіш). Вистава дуже складна технічно. Вигадливі декорації (І.Білецький) постійно змінюються прямо на очах глядачів, актори раз-у-раз переодягаються (костюми О.Дорошенко).

Це друга у нас драма про Карпатську Україну після “Судного часу” І.Козака (2009). Спектакль про концертно-агітаційну бригаду “Летюча естрада”, що постійно роз’їжджала з Хуста по навколишнім селам, зіграла велику роль у виборчій кампанії до Сойму Карпатської України і взагалі в утвердженні державницького духу у краї. Більшість персонажів мають реальних прототипів, хоча відповідно до авторського задуму їхні долі і характери дещо змінено. У творі по-шекспірівськи перемішано святе і грішне, троянди й виноград, патетика, сатира, водевіль, одним словом – драма і комедія. Грати позитивних персонажів завжди важко. Навіть у добрих роботах такі ролі переважно плакатні (а тут один герой взагалі ще й художник-плакатист), але трупі вдалося відійти від прямолінійного трактування. Два вічні сюжети (про чотирьох мушкетерів і про любовний трикутник-чотирикутник) розгорнуто на тлі бурхливих історичних подій, тому герої щораз повертаються до глядача то одним, то іншим боком, хоча за великим рахунком так і лишаються загадками.

Після двох не надто вдалих сучасних кінофільмів про Петлюру і про Крути на нову роботу про “закарпатські Крути” чекалося з певним острахом. Проте драматург і режисер змогли відійти від спокуси піти шляхом найменшого опору і створити трагедію в античному дусі. Натомість маємо щось цілком позажанрове, справжні картинки з життя, реальний дух тієї доби. Спектакль перенасичено символами, афоризмами, він незвично інформативний, але без зайвого дидактизму. Для багатьох глядачів, особливо молодих, це буде просто-таки відкриття для себе Карпатської України.  

            Микола (В.Снітар) – втілення керівника колективу Миколи Чирського (1903 – 1942). Поет і драматург з Кам’янця-Подільського відступив з армією УНР до Чехословаччини, жив в Ужгороді, був одним з керівників “Летючої естради”. Роль побудовано на контрапункті між ідейно-політичною безкомпромісністю героя і його відкритістю до кохання.

            Демо (А.Барна) – один з найяскравіших героїв. Балетмейстер, що постійно перебуває у рухові, чоловічок на шарнірах. Такий собі батяр, шляхетний волоцюга – із тих, що у вересні 1939 р. боронили Львів від прориву гітлерівців, а за півроку до того вони пліч-о-пліч з закарпатцями захищали наш край.  

            Михась (М.Шпеньович) – художник. М.Михалевич (1906 – 1984) знаний сімома плакатами, якими досі ілюструють практично усі публікації про Карпатську Україну. Про діяльність цього оунівця, що прийшов з Галичини на Закарпаття, полишив тут глибокий слід, потім повернувся до Львова і врешті емігрував до США, поки відомо небагато. Образ вийшов цілком переконливим – вічно невиспаний, богемно-розхристаний, іронічний.

            Іван (В.Довганич) – меланхолійний, як і годиться поетові. І.Ірлявський (1919 – 1942) за коротке життя встиг підготувати чотири збірки і був розстріляний гітлерівцями у Бабиному Яру. Таке майбуття відсвічує на нього і в часи Карпатської України. Водночас він згладжує гострі кути між рештою хлопців, додає компанії свою щемку ноту.

            Василина (В.Вайнраух) – дівчина з Колочави, що втекла до театру від перспективи нерівного шлюбу. Така собі перша закарпатська феміністка. Ця роль пронизує собою цілу виставу, зв’язує докупи усі сцени. Саме вона, проживаючи на сцені цілу еволюцію, у фіналі разом з Демо танцює останнє танго у тюремній камері.  

            Калина (М.Рибчук) – фатальна жінка, колишнє кохання Миколи. Та як писав апостол до коринфян, “любов ніколи не минає”. Актриса справді наповнила цей образ біблійним духом. Удавано прагматична й аполітична на початку вона врешті-решт стає символом рідної землі, її багатств і непізнаних таємниць, усього, за що і гинули січовики.

            Батько Василини (С.Маслов) – характерна роль, сповнена ліричним гумором, просякнута міжгірсько-іршавськими говірками, це отой пересічний краянин, за душу якого й велася боротьба упродовж усіх п’яти місяців існування Карпатської України.

Також в епізодичних ролях відтворені представник агентства Рейтер Майкл Вінч (М.Анишинець), його книгу “Одноденна держава” перевидано у Києві 2012 р., британська журналістка Маккормік (А.Смерека), кінооператор П.Лисюк, який разом зі своїм батьком відзняв хроніку Сойму, а потім загинув у захисті молодої держави.

Кульмінаційною є сцена бою, де злито воєдино збройний конфлікт січовиків з чеськими жандармами і вояками у ніч на 14 березня віз подальшим захистом Хуста від наступаючих гортіївських військ. Спектакль вийшов із фіналом, відкритим у майбутнє, як і історія Карпатської України загалом. Наступні два покази вистави заплановано у Хусті на 16 березня.

Сергій Федака.

Нагадаємо, угорці Закарпаття відзначають 171-і роковини визвольної революції 1848-49 років.

Читайте на ГК:За добу на Закарпатті виявили трьох нетверезих водіїв
Читайте на ГК:Хуст перетворився у Венецію (ФОТО)
Читайте на ГК:Хустські пенсійники провели семінар для майбутніх пенсіонерів
Цей матеріал також доступний на таких мовах:Російська

Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Стрічка
Система Orphus