Три роки тому український поет і письменник Андрій Любка голосно заявив про себе своїм дебютним романом "Карбід".
Гостросоціальна та іронічна розповідь про контрабандистів тоді увійшла до коротких списків премії Книга року ВВС-2015.
Цього року до довгих списків увійшов новий роман Любки - "Твій погляд, Чіо-Чіо-сан".
Як обдурити читачів, чому література не повинна нікого виховувати, а також про шизофренію в літературі і суспільстві письменник розповів в інтерв'ю BBC News Україна.
BBC News Україна:Ваш роман починається абсолютно стереотипно - суддя на дорогому авто збиває жінку на переході. Її відданий чоловік прагне помсти. Але до кінця роману все карколомно змінюється. Ви спеціально вдалися до такого прийому?
Андрій Любка: Безумовно. Невипадково саме суддя, невипадково він саме на чорному джипі. Невипадково він не сідає у в'язницю, та ще й ходить до Московського патріархату. Все на купу.
З першої сторінки набір стереотипів продовжується. Українське суспільство взагалі трохи шизофренічне, наші суспільні настрої не зовсім здорові.
Якщо ми зайдемо зараз у книгарню, то 15 з 20 бестселерів - мотиваційні книжки. "Як будувати Starbucks", "Що таке IKEA", "З ким обідати, щоб досягти успіху". Суспільство ніби націлене на те, аби розвиватися, ставати успішними, заробляти великі капітали, створювати компанії.
У той же час на рівні підсвідомості у нас закладена абсолютно більшовицька і тупа ненависть до багатих.
Коли ми бачимо когось на джипі, ми одразу припускаємо, що це якийсь хам, чиновник, людина, якій закони неписані. Хоче це, можливо, якраз людина, яка вигадала якийсь стартап і заробила мільйони.
Оцим примітивним уявленням про чиновників чи політиків - що всі погані, всі однакові - мені , ясна річ, хотілося погратися. Це настільки на поверхні, що такі теми хочеться розколупати і вивернути навиворіт.
Моє перше завдання було обдурити читача, поводити його за носа і здивувати в кінці фіналом.
Хотів, щоб книжка була, як фільм. Коли в кінці все перевертається з ніг на голову, виявляється, що світ був інакшим, а ті, кому ми симпатизували, цього недостойні.
Щоб питання - що відбулося, і чому так? - мучило. В романі є маячки, які натякають, чим все закінчиться. Але людина в це не вірить. Вона йде стереотипною ходою.
BBC News Україна:Ви ставили собі цілі викрити якісь проблеми у суспільстві? Ту ж "шизофренію", про яку ви кажете?
А. Л.: Я не ставив собі цілей такого планетарного масштабу. Мені хотілося, щоб це була книжка, яку буде приємно читати, з цікавим сюжетом.
Я не вірю, що література може змінити суспільство чи письменник має виховувати когось. Це якась "совєцька" маячня. Я пишу книжки, які мені цікаві, і мені б хотілося, щоб вони були цікаві читачам.
BBC News Україна:Як виникла ідея книги?
А. Л.: Я задумав її досить давно. Мені завжди хотілося написати роман, в якому існувала б театральна сцена. В цьому випадку - це сцена оперного театру.
Хотілося обіграти можливість розгортання двох сюжетів одночасно і в книжці, і на сцені. І якимось чином ці два сюжети поєднати. Я довго підбирався до цієї ідеї, вона прийшла мені на згадку десь три роки тому. В принципі три роки я роман і писав.
У мене є ідеї трьох-чотирьох романів. Вони одночасно живуть у голові. Але ніколи неясно, який саме і коли почну писати. Часом їх треба висидіти, як квочка.
BBC News Україна:Чому ви використали в романі саме оперу "Мадам Батерфляй"?
А. Л.: Якщо чесно, я боявся писати про "Мадам Батерфляй". Є дві опери, з якими працювати не хотілося - "Мадам Батерфляй" і "Кармен". Так само як балет "Лебедине озеро".
Вони настільки відомі і масові, що стають банальними. Тому пов'язувати книгу з "Мадам Батерфляй" - настільки розтиражованим, маскультурним, попсовим образом - мені не хотілося.
Але в підсумку вирішив, що це буде добре. "Мадам Батерфляй" - опера про японку. Головна героїня мого роману - також іноземка. І цей погляд іноземки дуже важливий. Адже вона може побачити в нашій країні чи в місті щось таке, на що місцеві вже давно не звертають уваги.
Коли прочитаєш роман, то зрозуміло, що на сюжетному рівні ці двоє також пов'язані.
Крім того, в процесі роботи над романом я мав приємність відкопати старе лібрето до "Мадам Батерфляй". Цей перший переклад українською був зроблений 110 років тому і надрукований друкарнею Руської ради в Чернівцях.
І це дуже милий переклад, бо це така давня західноукраїнська мова. Такий покутський діалект з околиць Снятина. Це просто перлина. І я кілька разів процитував його в романі. Гадаю, мовно роман теж виграв від цього.
BBC News Україна:Головний герой - ваш ровесник. Як і ви, він любить оперу, живе в Ужгороді, вчився у Варшаві, бував в тих же місцях. Наскільки це автобіографічний роман? Чи схожі ви на героя вашого роману?
А. Л.: О, я б дуже не хотів бути схожим на свого героя!
Це роман не автобіографічний. Але є деякі речі в ньому, які я просто добре знаю.
Мені просто легше було описувати цей інститут у Варшаві, бо я його закінчив, і більш-менш знаю, як там все виглядає.
Мені було зручно розташувати фабулу роману в Ужгороді, бо я добре знаю ці вулиці. Я добре знаю, скільки треба їхати вулицею Собранецькою, куди повернути, щоб доїхати до суду, і скільки це може зайняти часу. Для детективного сюжету ці дрібниці досить важливі.
Мені просто йшлося про те, щоб максимально точно, реалістично описати якісь речі.
BBC News Україна:У вас дуже різнопланові твори. Ваш перший роман "Карбід" в деталях змальовує життя закарпатських контрабандистів. "Твій погляд, Чіо-Чіо-сан" - зовсім інший. Тут і опера, і елементи психотерапії, і детальні описи маленьких румунських населених пунктів, і навіть життєпис Овідія. Як ви збираєте інформацію?
А. Л.: Роману передує велика підготовча робота. Часом цілий рік треба просто читати якісь книжки на цю тему, часом треба кудись поїхати.
Я, як і герої, піднявся на Олімп і зміг описати цей підйом та драматичні сцени, які там переживають герої. Я був в тій самій опері Бухареста, був на острові Овідіум біля Констанци. Такі речі можна назвати розвідкою.
У цьому романі найскладнішою для мене була якраз психотерапевтична тема, оскільки вона вимагала від мене абсолютно нових знань у сфері, де я був майже нульовий.
Мені довелося знайти спеціаліста, це викладач з Ужгорода Юрій Бучок.
Він першим після моєї дружини читав цей роман. Він порадив мені купу корисних книжок.
BBC News Україна:Які найкорисніші і найнесподіваніші поради ви отримали від психіатра?
А. Л.: Мені завжди важливі якісь штрихпунктирні речі, які дозволяють повірити в реальність цієї ситуації.
Він допоміг досить точно описати фізіологічний стан людини, яка переживає психічну атаку. Оці всі підкручування десь в районі сонячного сплетіння, голоси, які виходять нізвідки, і ти не можеш до кінця зрозуміти, чи ти їх чуєш ззовні чи зсередини.
Ці речі важко було б описати, не знаючи історій конкретних медичних випадків.
Якщо спершу в першому розділі мій герой мав просто курити траву, то Юрій Бучок порадив мені, щоб він не просто курив траву, а ще й пив абсент. Бо саме ця суміш абсенту та марихуани - потенційно дуже галюциногенна.
І таких моментів було багато. Ми довгі години проговорити про історію цих героїв.
Можна сказати, це були консультації. Я ходив на консультації і розповідав про проблеми свого героя, наче я пацієнт.
BBC News Україна:Коли ви починали роман, у вас був готовий фінал в голові?
А. Л.: У мене був герой, була певна ситуація, з якої все починалося, була ідея з оперою. Я знав, що герой буде переслідувати суддю. Але як це буде відбуватись конкретно, я не знав.
Я вигадую героя і першу сторінку, а далі вже є певна логіка тексту, яка тебе веде, і на яку ти сам не дуже і впливаєш.
Тому фінал я довідався, коли перевалив уже за писання половини книги. Це стало для мене відкриттям.
BBC News Україна:Вже є перші цифри по продажах, по накладу і відгуках. Як ви їх оцінюєте? "Твій погляд, Чіо-Чіо-сан" - більш успішна за ваші попередні книги?
А. Л.: У мене був тур, презентації в 13 містах. Те, як книга продавалася в турі, мені подобалося. Лише в Ужгороді на презентації я продав 110 книжок, раніше такого ніколи не було.
Говорити про продажі ще зарано. Лише зараз видавці будуть отримувати якусь фінансову статистику.
Але ще до виходу цей роман позиціонувався як успішний. Бо видавець вирішив надрукувати його тиражем, яким раніше мої книжки не друкував.
Перший тираж книжки - 10 тис. примірників. Такого першого тиражу у мене ще не було. "Карбіду" продалося кільканадцять тисяч, але це кілька тиражів. А перший тираж "Карбіда" був, здається, три тисячі примірників.
Я думаю цей роман буде успішніший ніж "Карбід".
Взагалі, чомусь українці хочуть читати саме романи. І ця книжка точно краще продається ніж "Саудаде", за яку я отримав премію Шевельова, чи збірка оповідань "Кімната для печалі".
Коли пишеш роман, рівень його успішності значно вищий ніж у всіх інших жанрів. Я не до кінця це розумію.
BBC News Україна:Ви кажете, що у вас в голові одночасно ідеї трьох-чотирьох романів. Що плануєте зараз?
А. Л.: Зараз після цього роману я пишу есеїстичну книжку про подорожі країнами від Прибалтики до Балкан, про взаємні конфлікти, взаємні стереотипи, як вони одне одного сприймають.
Як оця ксенофобія у різних країнах живе у жартах, у кухонному народному гуморі. Це буде чистий нон-фікшн, тому що я трохи втомився від марафонського забігу з романом.
Мені хочеться написати щось кардинально інше і таким чином відпочити.
Останні декілька місяців я багато читаю про Османську імперію, про Михайла Чайковського - українсько-польського шпигуна ХІХ-го століття.
У мене в думках є ідея написати щось про нього. Наразі я не роблю жодних приготувань. Читаю, щоб відчути цю епоху і перевірити, чи мені під силу взятися за таку тему.