Ужгородська активістка розповіла про життя людей з обмеженими можливостями

В Ужгороді є меню шрифтом Брайля у ресторанах, але автобусів, доступних пасажирам на візках, немає.

Що роблять ужгородські влада та бізнес для людей з обмеженими можливостями, Громадське радіо дізналося в голови комісії з питань освіти і працевлаштування організації «Закарпатська обласна громада інвалідів» Марини Сташиної-Неймет.

Григорій Пирлік:

Що останнім часом вдалося зробити як владі, так і громадським активістам Ужгорода в царині доступності?

Марина Сташина-Неймет:

Вдалося, нарешті, налагодити діалог з владою, тому що довгий час про доступність в нас тільки говорили. На сьогодні ми ведемо перемовини з міською радою щодо того, щоб при проведенні ремонтних робіт враховувалися потреби цих груп населення. На превеликий жаль, через те, що наші будівельники не настільки обізнані на чинних будівельних нормах, в нас постійно трапляються казуси.

Але, тим не менш, якщо порівнювати з тим, що було раніше, можна сказати, що площа біля залізничного вокзалу стала більш доступною, пройти стало набагато легше. Аналогічна ситуація сталася на вулиці Гагаріна біля залізничного переїзду. Водночас є проблемний момент щодо того, що приватні підприємці не хочуть дотримуватися державних будівельних норм, і якщо роблять пандуси, то роблять їх чисто для галочки.

Григорій Пирлік:

Чи є доступним Ужгород для людей з проблемами зору?

Марина Сташина-Неймет:

В плані архітектурної доступності я б радше сказала, що місто недоступне на сьогодні, оскільки тактильна плитка, яка є, покладена невідповідно до норм, більшість світлофорів в нас залишаються неозвученими, а інтервал для того, щоб перейти вулицю, на озвучених світлофорах досить коротенький. Натомість певні зрушення відбуваються в нас в плані створення доступності меню у закладах харчування.

Григорій Пирлік:

Ви також опікуєтеся темою працевлаштування людей з інвалідністю. На своїй сторінці у Фейсбуці ви відстежуєте приклади дискримінації людей з інвалідністю в оголошеннях. Чи часто вам вбачаються такі випадки дискримінації?

Марина Сташина-Неймет:

На жаль, такі випадки часто мають місце. В наших роботодавців на сьогодні досі залишаються стереотипи щодо того, що людина з інвалідністю не здатна виконувати будь-яку роботу. Ми намагаємося доносити в ході своєї діяльності, що це насправді не так. Якщо в людини є проблеми з зором чи проблеми опорно-рухового апарату, то це може чудово компенсуватися тим, що людина щось зможе робити руками або бути прекрасним аналітиком.0

Якщо ми промоніторимо сайт Державної служби зайнятості, то там зустрінемо оголошення, що нібито роботодавці готові прийняти на роботу особу з інвалідністю, але це буде якась робота фізичного характеру, куди піде тільки та людина, яка має загальне захворювання, скоріше за все ІІІ групи інвалідності.

Григорій Пирлік:

В Києві, наприклад, деякі супермаркети беруть людей з інвалідністю працювати на касі. У місті Ужгород є подібні випадки?

Марина Сташина-Неймет:

Я особисто з такими випадками не зустрічалася. В нас є інша ситуація  — в нас часто «працевлаштовуються» трудові книжки. Тобто роботодавець пропонує принести трудову книжку, щоб нараховувати якусь мінімальну заробітну плату, трудова книжка лежить, стаж йде, але людина насправді на даному робочому місті не з’являється. Така практика в нас була розповсюджена кілька років тому серед мережі гіпермаркетів «Нова лінія» та «Епіцентр». Зараз, начебто, вони від цієї практики починають відходити, але підтверджених даних в мене немає.

Нагадаємо, що маленькій ужгородці, на яку через халатність комунальників впало дерево, лікарі вкоротили ногу.