Великодні забобони Закарпаття: що говорили босоркані та священики.

Чому у нашому побожному краї більшість повір’їв мають негативний чорний зміст.

Закарпатська газета «НЕДІЛЯ» вирішила розібратися, у чому секрет популярності пасхальних забо- бонів, які не викорінюються з побуту наших земляків уже багато століть.

З Великоднем пов’язано на Закарпатті стільки прикмет, що майже жодне свято не овіяне стількома ритуалами.

Сільські босоркані навчили жінок усе на світі освячувати, а священики – усього боятися

Переплетення культур у нашому краї наклали відбиток на вірування наших земляків, які, незважаючи на те, що наразі комп’ютерний вік, думками часом залишаються у Середньовіччі, там, де жили наші прапрабабусі.

Про побутові забобони ми поговоримо іншим разом, а зараз – про особливі – святкові… здавалося б, вони мають бути радісними і світлими, з веселим контекстом, але ж ні. На жаль, чомусь більшість пересторог несуть у собі негативний темний зміст.

От, скажімо, чому в нас немає повір’їв, які б віщували людині щось приємне. Наприклад, розмалював писанку – цілий рік житимеш у багатстві. Або купив великодній кошик – весь рік матимеш багато здоров’я.

А загалом забобони збуваються лише в тих, хто у них вірить. Але закарпатці – народ дуже віруючий… і покладається на силу проклять та забобонів передусім. Хоча, звичайно, краще вірити у Бога та сподіватись не на якісь надумані пророцтва, а на Його силу та на власні можливості.

Що у пасхальному кошику?

На Закарпатті м’ясо всьому голова. Мало в якій кухні світу є стільки жирних і смажених наїдків зі свинини. Після посту, якого частина краян дотримується, багатьом хочеться наїстися нарешті шовдара, холодцю, ковбас. До свята готуються ще з зими, коли колють свиней. Проте все більше закарпатців купують готовий шовдар.

Отже, перед тим як варити копчений окорок, ґаздиня має його помити у трьох різних водах, щоб змити з себе і з рідних усі хвороби, а ту, у якій він вариться, не можна виливати, лише додавати в їжу домашнім тваринам. Цікаво, що робити, якщо їх немає.

Як розповіла Ганна Мадай із Хустщини, це для того, аби господарі були цілий рік здоровими, щоб кілограми з тіла «не пішли в землю».

«Яка жінка на Закарпатті завжди цінувалася найбільше – читава, ипна, тобто повнувата. Чоловіки казали, що в такої більше сили до роботи. Колись наші предки обирали собі дружин, дивлячись на матерів претенденток. Якщо жінка була худа, значить – погана господиня, не готувала нормально їсти, чоловіка не годувала. І дочка повинна була мати червоні щоки. Про таку казали: кров з молоком. Отже, наші жони боялися худорлявості і вигадували собі всякі хитрощі, щоб потовстішати», – наголосила вона.

Зараз, звісно, в моді стрункі і підтягнуті дівчата, тож цей забобон, скоріш за все, не надто популярний.

Утім у нас набагато більше повір’їв, пов’язаних із писанками.

Їх також на здоров’я дарували дітям та хворим, а шкаралупу від варених яєць не викидали, а закопували в землю.

«У нас освячують лише очищені яйця, щоб свячена шкаралупа не впала на землю і її не потоптали ногами, – каже Марія Мандюк із Тячівського району. – Писанки у церкву не несуть. Але перед тим, як їх робити, треба посповідатись, помитись, прибрати хату – тобто очистити душу, тіло та житло. Якщо писанки задумані для використання під час магічних обрядів – їх потрібно оздоблювати відповідними символами, які можна малювати лише у певні дні: деякі писались на день сорока святих, деякі на Параскеви, ще якісь – на Мокоші. Завжди це має бути п’ятниця. Є писанки для підвищення потенції у чоловіків. Там має бути зображено багато прямих ліній, вони мають бути коричневі і робити їх треба у четвер, тобто у чоловічий день.

П’ятниця – для жінок та дівчат. Є такі писанки, які закопують у землю, щоб добре родила, є такі, які потрібно подарувати дівчині, яка довго не може вийти заміж, є такі, які дарують подружнім парам, у яких немає дітей. Є й спеціальна писанка, яка встановлює контакт між світами. Якщо у людини хтось помер, а вона не встигла щось сказати, має тягар на душі – їй можна подарувати. Але є умова, що ця писанка має бути подарована для неї першою у цьому році. Вранці на Великдень людина йде на цвинтар, кладе писанку на могилу і, говорять, стає легше. А вночі їй присниться покійник».

Чого тільки не напридумував наш народ.

До речі, сіль також пов’язана з цілим рядом великодніх ритуалів. Крім того, що її кладуть у пасхальний кошик, ще й заготовляють четвергову – для вирішення різних проблем.

«Сіль із чистого четверга – такий самий важливий атрибут у хаті, як і свята вода, – ділиться думками Ірина Попович із Іршавщини. – Для цього кожен із родини, починаючи від найстаршого до найменшого, вранці у четвер перед Великоднем, має взяти жмуток солі і всипати на розгорнуту хустку. Її потрібно зв’язати, піти з нею в церкву і відстояти службу. Після цього треба сіллю обсипати хату, кожен куток, приказуючи: «Суллю хижу присипаю, всю злу силу виганяю». Також присоливши страву четверговою сіллю, дають її хворому. Він повинен одужати. Нею ж можна нагнати сварки сусідам, відібрати в інших гроші, робити привороти та знімати навроки».

Здавалося б, у такому побожному краї не може бути стільки забобонів. Але ж вони є! І хто їх стільки вигадав?

Ще дивніше, чому в деяких селах нашої області несуть на освячення шинку та ковбаси. А хтось, крім масла, ще й молоко.

Дуже багато повір’їв пов’язано також із самим випіканням пасхальних коржів, але оскільки більшість закарпатських ґаздинь нині їх купують, детально зупинятись на цих забобонах не будемо.

У церкву молитися чи ворожити?

Зараз на Пасху до церкви йдуть навіть ті, хто не дотримується ніяких канонів. Великодня служба для сучасних закарпатців – це своєрідний спосіб трохи вирватися з віртуальної реальності, на людей подивитись і себе показати.

Звісно, дехто йде до храму, щоб помолитись, але не всі.

Нині дуже модно селфитися біля корзин із гарно прикрашеними наїдками. Між жінками є навіть своєрідні змагання, у кого кошик краще оздоблений. Іншим же важливо себе у всій красі на тлі хрестів продемонструвати. Після пасхальної служби сторінки величезної кількості закарпатців у соцмережах просто завалені фотографіями з церков.

Але є й такі, хто йде до храму, щоб виконати певні ритуали. І це не якісь ворожки, а звичайні закарпатці, які просто є дуже забобонними.

Наприклад, злодії вірять, що коли з писанкою за пазухою вистояти службу, красти можна й далі. Протягом року поліція їх точно не зловить.

А щоб у хаті водилися гроші, до церкви треба йти всією сім’єю, а після служби – поквапитись додому. За повір’ям, якщо прийти раніше сусіда, то буде щастити, у домі буде достаток. Відтак ґаздиня має всіх домочадців нагодувати, а залишки паски накришити у годівниці птахам.

Хоча в деяких селах Закарпаття освяченою їжею, навпаки, забороняється годувати тварин. Крихти пасхального коржа, навіть шкірку з ковбаси, спалюють досі.

Також кажуть, що на Великодній ранок потрібно зустріти схід сонця, щоб протягом року всі біди обходили дім стороною.

Дівчата, щоб вийти заміж, повинні під час церковної служби сказати про себе: «Воскресіння Христове! Пошли мені нареченого холостого!». Цікаво, чому примовка звучить саме так, чому дівчата просять саме холостого, адже жонатий нареченим уже бути не може, лише коханцем, або, як кажуть у нас, любасом. Вдівець же – зовсім непоганий варіант, принаймні – він також вільний. Крім того, у окремих населених пунктах дівчата на виданні цілу пасхальну неділю носять за пазухою писанки, щоб таким чином «накликати женихів». Чому вони йдуть на яйця, як кіт на молоко – незрозуміло. Але це ще лояльні методи, існують у нашому краї й більш жорсткі. Наприклад, якщо хлопець не звертає уваги на молодицю, а вона має на нього якісь плани, то на Великдень пере два рушники і тієї води дає пити хлопцеві, запросивши його в гості, нібито поливатися. При цьому примовляє: «Так би наші серця злилися, як ісі два ручники переплелися».

У деяких селах на Хустщині, щоб бути здоровими, коли дзвонять дзвони, люди хрестяться і кажуть: «Христос Воскресе, а нам сята неділя здоров’я принесе».

А після служби старі жінки і молоді дівчата вмиваються водою, у яку в суботу увечері ставлять писанку та якусь золоту річ, щоб помолодіти, мати гарний вигляд, бути здоровими, розбагатіти.

Деякі закарпатці переконані: якщо на Великдень освяченою водою полити домашні рослини, то врожай буде багатим, а квіти цвістимуть рясно. Інші ж запевняють, що якщо при вході в дім випалити пасхальною свічкою хрест, то в оселі не буде суперечок і скандалів.

Загалом прикмет стільки, що всі навіть важко охопити.

Якою ж багатою є фантазія на- шого народу! Якби ж її тільки спрямувати в позитивне русло, нашій державі вже давно не було б рівних.

Коментар священика о. Василя Береца

– Загалом будь-яка християнська церква виступає проти різних пересудів, ворожінь та забобонів. Але, незважаючи на це, в деяких закарпатських селах несуть на освячення у Великодню ніч навіть ножі. Здавалося б, для чого? Що має кухонний атрибут до Воскресіння Христового? Може, ще й цвяхи принесуть прихожани, не раз думав собі я. Але люди пояснювали, що простим ножем різати паску не можна, то гріх. Він повинен бути неодмінно освяченим. І священики освячували. Тому нагадаю, що молитва, яка читається для освячення над стравами, не має жодного стосунку ні до освячення ножів, ні до освячення інших столових приборів.

Ще більше мене дивує, коли вірники розповідають, що в окремих населених пунктах Закарпаття люди несуть до церкви горілку. Це ж просто нечувано. Якщо вино, яке використовується для причастя, освячувати прийнято, адже воно асоціюється з кров’ю Христовою і то його рекомендується приймати не більше столової ложки, не напиваючись, то горілка у домі Божому є напоєм неприпустимим. З іншого боку, якщо хтось хоче бачити в Крові Христовій лише спиртний напій, то мушу нагадати, що алкоголізм – це не лише гріх, але й деградація та шлях у нікуди для самої людини. Існує також цілий культ щодо пасхальних свічок. Вважається, що викидати таку свічку не можна. Хтось її запалює, коли гримить, нібито щоб відігнати бурю, а хтось – приносить закопувати на церковне подвір’я. Одного разу я жінку, що намагалася це зробити, прогнав. Так вона мене ще довго лаяла і сипала на мою адресу прокльони.

Наголошу, що забобони прийшли до нас іще з язичницьких часів, але, на жаль, досі не тільки не викоренилися, але й примножилися. Багато хто твердо переконаний, що вони діють. Та якщо людина хоч трохи включить логіку, навіть атеїст запевнить вас, що збуваються вони лише в тих, хто про це постійно думає. Людина сама програмує себе на певні події. Тому раджу закарпатцям бути мудрішими.

Коментар психолога Ольги Чепур

– Звідки з’являються забобони і упередження? Забобони виростають з глибоких психологічних потреб, пов’язаних з певним способом мислення. Упереджені, схильні до забобонів люди відчувають сильну потребу до прийняття чітких і швидких рішень, щоб уникнути двозначності та невизначеності. Звичайно, рішення доводиться приймати всім, але деякі люди буквально ненавидять невизначеність, неясність і тому миттєво покладаються на найочевиднішу доступну інформацію, щоб позбутися невизначеності.

Як пояснити, що забобони здійснюються? Психологічна специфіка забобону пов’язана з тим, що випадки їх підтвердження міцно фіксуються, а факти явної помилковості (яких, насправді, більшість) – витісняються. У результаті людина встановлює помилковий зв’язок між своїми діями і якоюсь незалежною від них подією, яку починає вважати наслідком своїх дій. Часто буває так: у що людина повірила, те для неї і стає реальним. Нерідко трапляється й те, що забобонна людина насправді сама всі події свого життя підлаштовує під забобони, тим роблячи їх правдивими.

Таким чином, забобони виникають не з ідеології, а, швидше, з образу думок і базових людських потреб. Це дозволяє краще розуміти, яким чином люди стають упередженими. Для того щоб скоротити кількість стереотипів і забобонів, потрібно передусім зрозуміти, що забобони задовольняють потреби у визначеності, швидкому прийнятті рішень і конкретних знаннях, на які людина змушена покладатися, щоб відчувати себе спокійніше і комфортніше в навколишньому складному і невизначеному світі. Практично неможливо змінити основи людського мислення. Однак можна використовувати цей образ мислення і для боротьби з забобонами.