Журналісти розповіли подробиці бомбардування Ужгорода в жовтні 1944-го / ФОТО

27 жовтня в Ужгороді відзначатимуть чергову річницю подій, які зараз одні називають визволенням від фашистських загарбників, а інші – початком радянської окупації.

Більшість із нас чули, що на вулицях Ужгорода за всі роки Другої світової війни не було кровопролитних боїв, що частини угорських і німецьких військ, відступаючи, здали місто без бою. Але це було далеко не так, і кров на вулицях Ужгорода проливалася, причому, судячи з повідомлень у газетах, почалося це задовго до того, як радянська армія підійшла до міста, повідомив ПроЗахід.

Старші ужгородці не раз розповідали мені про бомбардування і авінальоти під кінець війни. Польоти радянських літаків над Ужгородом почалися ще влітку 1944-го, але спершу вони, вочевидь, були лише розвідувальними. Мої співбесідники пригадували, як літаки кружляли-кружляли, а тоді летіли геть. Спершу ужгородці їх дуже боялися, тож щойно лунала протиповітряна тривога, всі забігали до своїх підвалів і винниць. А після кількох таких хибних тривог осміліли і навіть ховатися під час нальотів не поспішали. Це і стало причиною багатьох смертей мирних жителів у подальшому.

Спершу обходилося без бомбардувань, але то там, то сям ужгородці розповідали, що з літаків радянські вояки їх лякали стрільбою вище голови. Кулі свистіли, жителі у паніці розбігалися, але жертв не було, тож ужгородці припускали, що радянські солдати так розважаються. Перше повідомлення про бомбардування знаходимо у пресі за серпень 1944-го року.

Тоді про точну кількість загиблих і поранених не повідомляли, та й узагалі інформація про таку страшну подію була подана доволі скудно. А от про бомбардування 27 серпня 1944-го преса писала вже доволі докладно. Той недільний день був для Ужгорода дуже неспокійним. Вже о шостій годині ранку завила сирена, попереджаючи містян про наближення радянських літаків. Але цього разу все обійшлося. Ужгородці вже було заспокоїлись і почали готуватися до післяобіднього футбольного матчу між командами Ужгородського атлетичного клубу та Атлетичного клубу Уйвідейка. Футболісти Уйвідейка приїхали до Ужгорода напередодні, поселившись у готелі "Берчені". Коли сирена завила о шостій ранку, разом з іншими ужгородцями у сховища побігли і футболісти. Вдруге протиповітряну тривогу оголосили о 8.40, але й тоді у небі над містом було спокійно. Тож не дивно, що коли сирена о 9.50 спрацювала втретє, більшість мешканців міста вже й не звернули на неї увагу. А дарма, бо за півгодини над Ужгородом з'явилися літаки, які почали скидати на вулиці міста бомби.

Одна з перших бомб полетіла просто на внутрішнє подвір'я готелю "Берчені". Там, під деревами невеличкого парку, сховалася частина команди Уйвідейка (інших футболістів відвели у найближчі сховища). Бомба розірвалася у гілках, вбивши на місці воротаря команди на прізвище Бенедек. Гравця Іштвана Мейсароша дуже сильно поранило, ще двоє гравців – Куліні і Чіллог – відбулися незначними травмами. Угорська інформаційна агенція "MTI" повідомляла, що кілька ужгородських футболістів теж були поранені в інших районах міста, тож гру, само собою, відмінили.

Кілька бомб полетіли на нинішню набережну Незалежності, не зачепивши будинків. Перед будівлею нинішнього медфаку УжНУ впала і розірвалася 250-кілограмова бомба, але значних руйнувань не спричинила: вибуховою хвилею там лише повибивало скло на вікнах і зірвало частину даху. Кілька бомб полетіли на нинішню вулицю Волошина, зокрема вщент розбивши подвір'я і частину будинку відомого у ті часи друкаря Георгія Міравчика.

Кілька років тому син друкаря, нині вже покійний Юрій Георгійович Міравчик, розповідав мені, якої шкоди наробила одна невеличка бомба. "Приміщення, які ми здавали в оренду, були  знищені, пів нашої квартири висіло в повітрі. Угорська влада видала тоді моєму батькові довідку, що шкода, завдана майнові Георгія Міравчика, становить 123 тисячі пенге. Заспокоювали, мовляв, незабаром виплатять компенсацію, однак скоро угорці втекли з міста і його зайняли радянські солдати. Іронія в тому, що мій батько завжди симпатизував комуністам, навіть друкував літературу лише кирилицею, за що з нього часто сміялися друзі. Коли радянська бомба зруйнувала все наше обійстя, люди жартували: "Це тобі, Дюрку, комуністи віддячили". На щастя, тоді ніхто не постраждав. Вдома була лише дружина перукаря Пензеша з дитиною. Коли почули гул, заховалися під ліжко. Їх тільки завалило цеглою", – розповідав пан Юрій.

Преса ж зазначала, що один багатоповерховий та один одноповерховий будинки (на жаль, не вказано на яких вулицях) були зруйновані повністю, без даху над головою залишилися 4 родини. Загалом бомбардування Ужгорода тривало 50 хвилин. Протягом цього часу над Ужгородом кружляли 11 літаків, які скинули на місто одинадцять важких 250-кілограмових бомб (5 із них не розірвалися) та, за даними різних газет, від 130-ти до 250-ти малих 8-10-кілограмових снарядів. Коли літаки полетіли геть, у місті почалося справжнє божевілля. Санітарних машин у достатній кількості не було, тож містом їздили німецькі бійці на військових машинах, котрі підбирали поранених і везли їх до лікарні. Цілу ніч медики оперували важких пацієнтів та надавали допомогу легкопораненим. До слова, їм так і не вдалося врятувати другого футболіста, важко пораненого у готелі "Берчені", помер у лікарні і поранений в іншому місці футбольний суддя Голачі, котрий приїхав до Ужгорода, аби провести матч між командами. Спочатку у пресі писали про 30 загиблих внаслідок авіанальоту осіб, однак у подальших зведеннях йшлося вже про 55 убитих і велику кількість поранених, серед яких – п'ятеро поліцейських і один жандарм, котрі слідкували за порядком у місті.

Слід сказати, що цей наліт був того літнього дня не останнім. Після обіду сирена повідомила про наближення ще кількох літаків. Цього разу вони рознесли одну з колій ужгородської залізниці, де якраз стояв поїзд з боєприпасами. Поїзд палав цілу ніч, а городяни кожної хвилини здригалися від вибухів, які доносилися з боку станції. Загалом же протягом дня сирена вила дев'ять разів. Важко і уявити, як на чергову повітряну тривогу реагували бідолашні, втомлені від бурхливих подій городяни.

Цікава інформація "проскочила" про наслідки авіаударів 27 серпня у повідомленнях угорського інформаційного агентства "MTI". Там писали, що радянські пілоти вбили велику кількість своїх же. Мовляв, внаслідок бомбардування загинули 18 російських військовополонених, а ще 86 отримали різні поранення. На жаль, не уточнялося, де саме перебували полонені військові, що стали жертвами нальоту.

Велику порцію критики отримала від журналістів місцева мерія. Оскільки все трапилося у неділю, коли у працівників муніципалітету був вихідний, постраждалі не знали, як їм бути, та до кого звертатись по допомогу. Місто у таку скрутну хвилину залишилося взагалі без керівництва. Ніхто не знав, куди поселити родини, які втратили дах над головою, що робити з нерозірваними снарядами, куди нести вбитих і як задокументувати матеріальні збитки.       

Ужгородці також не могли зрозуміти, чому ціллю радянських пілотів стали не адмінбудівлі, залізниця чи електростанція, а густонаселена центральна частина міста. Газети писали, що у більшості магазинчиків у центрі Ужгорода повилітали скляні вітрини, вікна квартир були теж пошкоджені. Також зазначалося, що цей авіаналіт дуже сильно змінив місто. Мабуть, лише тоді ужгородці зрозуміли всю серйозність ситуації і те, що лінія фронту наближається до них. На вулицях одразу поменшало людей, а щойно озивалася сирена, вже ніхто не покладався на удачу, а одразу ховалися у сховища. Таким чином вже за кілька хвилин після оголошення тривоги Ужгород був пустий, наче вимер. Щодо сховищ, якими людям служили власні підвали і численні винниці, то після нальоту 27 серпня газети повідомляли: усі вони витримали удари, жодна винниця не завалилася.

Військові, очевидно, теж отримали з цього випадку урок, бо коли через кілька днів після подій в Ужгороді радянські літаки з'явилися над Мукачевом, на перехоплення їм вилетіли угорські пілоти. Газети писали про повітряний бій на Мукачевом, результатом якого стало те, що радянські літаки вдалося прогнати і жодних бомбардувань міста того дня не було.

У вересні 1944-го повідомлень про бомбардування Ужгорода у пресі майже не з'являлося. Але в угорській газеті "Zalai Magyar Élet" за 19 вересня розмістили цікаву інформацію, яка може дати уявлення про те, як у ті часи карали мародерів. Там писали, що після бомбардування Ужгорода місцевий 19-річний художник-підмайстер Іштван Паулович побачив у парку бездиханне тіло. Він хотів оживити людину (вочевидь, намагався зробити штучне дихання), та коли зрозумів, що чоловік помер, забрав у нього годинник. Це помітив пожежник і передав мародера військовим. Суд засудив крадія на 12 років ув'язнення.

Цікаво, що чим ближче підходила радянська армія до Ужгорода, тим менше про нього писали в угорських газетах. Преса намагалася підтримати моральний дух угорців, тому повідомлення описували лише успішні військові операції у Карпатах. Ужгород же з наближенням лінії фронту переживав справжню паніку: хто тікав глибше у тил, хто переїздив у навколишні села, логічно припускаючи, що там запеклих боїв не буде, а ті, хто залишався в Ужгороді, робили запаси і зносили у підвали все, що може знадобитися у день, коли війна прийде у місто. У тому, що це таки станеться, вже не сумнівався ніхто. А як це відбувалося, "Втрачений Ужгород" розкаже наступного разу, спробувавши порівняти розповіді про ці події з преси і спогади людей по обидва боки протистояння.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, "Про Захід".

Нагадаємо, конкурс економічного розвитку краю імені Еде Егана на Закарпатті продовжується.