Історія Закарпаття. Призабутий будитель – Олександр Митрак .

16 жовтня виповнюється 180 років від дня народження будителя Олександра Митрака – священика, письменника, лексикографа, чия пам’ять увінчана в назві вулиць в Ужгороді та ряді інших закарпатських міст.

Олександр Андрійович Митрак народився у с. Плоске на Свалявщині – 17. 03. 1813, с. Росвигово) – письменник, етнограф, лексикограф. Народився у сім'ї священика. Хоч на попівській фарі у Плоскому О.Митрак прожив лише чотири перші роки свого життя, саме ця хата назавжди врізалася йому в пам’ять, її він неодноразово згадував надалі. 1841 р. батько сильно простудився під час служби, від чого і помер. Вдова з сином переїхала до своїх родичів у Росвигово (нині мікрорайон Мукачева). 1847-1853 р. Олександр вчився в Ужгородській гімназії, але тоді вона ще не давала повної середньої освіти, тому після її шести класів він закінчив два останні у гімназії Сату-Маре, а відтак 1856-1862 р. вчився у духовній семінарії знов в Ужгороді. Зокрема, музику і спів йому викладав загадковий втікач з Наддніпрянської України К.Матезонський, що заснував у нашому краї перший багатоголосий хор “Гармонія”. Є гіпотеза, що під цим іменем переховувався Я.Драгоманов (дядько М.Драгоманова).

По закінченні семінарії і висвяченні О.Митрак подав заяву з проханням призначити його викладачем руської мови та історії Ужгородської гімназії, але отримав відмову. Був священиком у с.Ільниці, В.Лучках, Мукачеві, на Пряшівщині у Ясеновій і Кленовій, а востаннє у Ворочеві під Перечином, де вів щоденник, який відбивав його складні стосунки з прихожанами. Як підкреслює Д.Федака, за десятиліття своєї служби О.Митрак відіграв значну роль “у протистоянні шаленому угорському шовінізму, мадяризації корінного населення краю як угорськими властями, так і своїми перевертнями-інтелігентами укупі з єпископом-мадяризатором Стефаном Панковичем”. 1900 р. О.Митрак вийшов на пенсію і поселився в Ужгороді, а потім у с.Росвигово.

О.Митрак - автор кількадесяти поезій, публіцистичних та етнографічних нарисів, фолькльорних записів. Зібрані ним пісні передав Т.Легоцькому, який видав їх в угорському перекладі 1864 р. у своїй збірці народних пісень. Також О.Митрак надіслав Я.Головацькому для публікації три збірки пісень (113 пісень та опис закрпатського весілля), які опубліковано у збірнику останнього "Народные песни Галицкой и Угорской Руси" (М., 1878).

Найбільша праця митрака "Русско-мадярский словарь" 1881 – 120 друкованих аркушів, і "Мадярсько-русский словарь", опублікований кількома випусками, починаючи з 1922. Помер 17 березня 1913 р. під час обшуку, вчиненого жандармами, які шукали заборонену російську літературу.

Вірші О.Митрака друкувалися у тодішніх церковних календарях “Місяцесловах”, починаючи з 1866 р. і тогочасних газетах. Вони витримані переважно в дусі народнопісенної поетики:

Добрі тому багатому,

Хто родився паном;

Добрі тому щасливому,

Хто не був Іваном.

У ХХ ст. лише кілька з цих віршів передруковано в кількох антологіях закарпатської літератури. Останню з них, що побачила світ 1984 р., названо якраз за віршем О.Митрака “На Верховині”. Там же подано і його найвідоміший прозовий твір “Путєвые впечатлєнія на Верховині”.

У тодішній періодиці збереглося і чимало етнографічних нарисів О.Митрака, які відтоді не передруковувалися: “Сінокоси угро-русских”, “Русскій народ”, “От зняцовских мостов”, “Как ісполняєт свої весеннія роботи угро-русскій народ”, “Жнива в угро-руссов”, “Домики или избы угро-русских крестьян”.

1933 р. Олена Мондич створила бронзовий бюст Митрака, який було встановлено у Мукачеві, при радянській владі його перенесено у запасники Закарпатського краєзнавчого музею. Для тодішньої влади сільський священик був персоною нон грата. Не дивно, що остання книжка, спеціально присвячена О.Митраку, вийшла ще 1937 р. (за авторством П.Лінтура).

Залишився від О.Митрака і невиданий щоденник, що містить чимало цінних даних про повсякденне життя наших священиків у другій половині ХІХ ст. Невелику статтю про цей щоденник опублікував свого часу теж П.Лінтур. Під 1893 роком О.Митрак занотував у цьому щоденнику: “Ізими мя, Господи, от чоловіка лукава, от мужа неправедна ізбави мя. І природа, і люди розстали против мене. Жили ще моє наповнене всякими насікомими... Земля і вода соєдиняются, чтоб покарати мене”.

Працею усього життя О.Митрака став “Мадьярсько-русскій словарь. Magyar-orosz szótár”, виданий лише через девять років по його смерті 1922 р. акціонерним товариством “Уніо”. Видавці відзначили, що при підготовці рукопису до друку додали деякий новий лексичний матеріал, що з’явився за останні десятиліття – переважно науково-технічні терміни, а також додали більше слів з місцевих говірок.

Словник має аж 1020 сторінок. Довгий час це була найбільш об’ємна світська книжка, видана на Закарпатті. Він містить близько 60 тисяч статей: угорське слово та його російський відповідник, часто варіантів перекладу подається кілька, особливо це стосується дієслів. Подано слова від “Aba” (біле грубе сукно, холошня) до імені Zsuzsa.

У передмові до словника мовилося: “Кожному, хто слідкував за долею нашого народу, відомі ті заслуги, котрі має цей словник у підтриманні руського духу і свідомості нашої інтелігенції у ті тяжкі часи, коли без винятку кожний фактор, пов’язаний як-небудь з життям як окремих осіб, так і цілого нашого народу усіма силами працював на винародовлення його... Гадаємо, що і скромний матеріал наших слів буде радо прийнято і оцінено як добрий намір. Втім видання словника вручаємо у руки Всевишнього і просимо Його, щоб воно принесло бажану користь нашому любимому народові і стало “наріжним каменем” нашого культурного життя. – Подай, Господи!”

На сьогодні О.Митрак більше призабутий, аніж справді знаний наш будитель. Хоча заслуговує на значно більше – принаймні, на видання однотомника усіх його літературно-публіцистичних праць.

Сергій Федака.

Нагадаємо, у Києві встановили меморіальну дошку закарпатському єпископу Івану Маргітичу.