Художник з Міжгірщини розповів про реалії революції Гідності.

Три роки виповнюється революції Гідності. У певній мірі її незвичним учасником став 58-річний синевирець Василь Шиндра.

З верховинського краю у столицю, де відбувалися напружені соціальні події, він відправився з… мольбертом. Голова громадського об’єднання спілки художників “Карпатські кольори”, якому, до речі, цього року з нагоди Дня Соборності указом Президента України присвоєно високе звання заслуженого художника України, ділиться своїми спогадами-враженнями про значиме явище в історії нашої молодої самостійної держави.

– Василю Васильовичу, чим був викликаний особистий мотив взяти участь у революційному процесі?

– Митці ніколи не були осторонь історії свого народу. Чим він живе – тим і ми, художники. Можливо, це й високомовно, але скажу відверто – пішов за покликом душі. Не міг бути байдужим до подій, які вирували у Києві. Спочатку на Майдан відправився, як кажуть, з пустими руками, перебуваючи у гарячій точці на новорічні та різдвяні свята. Але без діла не сидів: закупив блокноти, олівці і робив замальовки. Відтак вдруге на початку лютого вже прибув в повній екіпіровці, тобто з мольбертом, фарбами, пензлями, займаючись своєю справою цілу декаду… За своє творче життя довелося бути на багатьох пленерах, але цей живопис на відкритому повітрі найбільш ближчий моєму серці.

– Які почуття викликали події на Майдані?

– Захоплювався волелюбним і героїчним духом людей, масовості учасників події, які не бажали миритися з режимом Януковича, прагнучи свободи і кращого життя. Не було страшно, коли кругом горіло і гриміло, зате ставало скорботно сумно, як вбивали людей. Аж серце стискалося від болю, як під тужливо траурну пісню “Пливе кача” ховали сучасних лицарів без страху і докору. Скажу прямо: треба було мати стальне серце, щоб все побачене витримати.

– А де “десантувався” з підрамком з полотном?

– Притулок для нічлігу надали у великому закарпатському наметі за сприяння коменданта Ярослава Манделя. А так з верстатом для живопису цілий світлий день пересувався по всьому барикадному і палаючому Майдану, Європейській площі, вулиці Грушевського. Вечорами заскакував в Український дім, де розташовувалася і мистецька сотня, або заходив у консерваторію – тут кипіли пристрасні дискусії, вирішувалися організаційні завдання.

– З колегами зустрічався?

– Тут в цей час знаходилися художники майже з усіх куточків України. Всі вони практично займалися ділом прикладного напрямку – за замовленнями розмальовували каски, щити...

– Які сюжети відобразив на полотнах?

– В основному малював портрети хоробрих людей, загальні революційні панорами, побутові сценки в наметах. Загалом встиг створити тридцять живописних картин. А графічних зарисовок – безліч.

– Доблесний доробок тримаєш на дому?

– Ці твори особливо дорогі мені, поки що є власною колекцією. Щоправда, одну картину подарував одразу на Майдані його натурщику. У вічі впала кольорова особа: літнього віку чоловік виглядав як справжній собі козак. З довгими закрученими вусами, оселедцем, як годиться, одягнутий в шароварах, та ще й із Запоріжжя. Попросив позувати, а потім, як довів портрет до завершення, вручив запорожцю, який повідомив, що це його головний майданівський трофей для пам’яті йому і нащадкам. А ще один твір дарував Міжгірському профліцею, який поповнив змістовно оформлену експозицію, приурочену Небесній Сотні.

– Пліч-о-пліч з тобою на буремному Майдані стояв і 30-річний син Євгеній.

– Це справді так. Женя тривалий час живе і працює у приватній фірмі у Києві. Щоправда, він виконував інші функції, що ставали у пригоді за революції Гідності.

– Як оцінюєш післямайданівський період?