Закарпатський колектив “Волошин” танцює, співає і колядує.

Річка – село музичного роду. З покоління в покоління тут успадковуються співучі і танцювальні традиції з сивої минувшини.

Недарма у підполонинському осідку побутує думка, що новий пісенний голос вже чути з пелюшок. Красномовно цей факт протягом багатьох літ доказує місцевий шкільний фольклорно-етнографічний ансамбль, кістяк якого складають учні-початківці.

Спочатку музичний гурт йменувався “Верховиночка”, який на початку 80-х років минулого століття заснувала ветеран педагогічної галузі Ганна Бабець. Відтак її естафету вміло підтримала вчителька початкових класів Христина Гичка. Під її керівництвом шкільний художній колектив з співаків, музикантів та танцюристів згодом отримав нову назву “Волошин”. І не випадково, бо юнь молодших класів на сценах демонструвала вірність давній традиції народної творчості, виконуючи іскрометний танець з однойменною назвою.

Освітянин Христина Василівна пояснює історію появи танка “Волошин” у їхньому населеному пункту. Зі слів старожилів, зокрема, 90-річного Івана Крьоки, а також Івана Гаврана цей вид мистецтва у верховинський край перекочував з Румунії. За австро-угорських часів чимало й річан йшли на заробітки у сусідню країну, де здебільшого працювали в лісі, сплавляючи заготовлену деревину бокорами по голубих руслах. Там у місцевих волохів і запозичили ритмічні і пластичні рухи за танцю, який притаманний виконувати одним чоловікам, одягнутим у гуні. Навіть запам’ятали слова з пісні: “Чи волошин, чи румун, гайда, ай чи гайда, трик. А волошин сіно косить, а волошина їсти носить”. З тих далеких пір він міцно закоренився у Річці – й зараз на сільському весіллі танець з старожитності у пошані. Чого-чого, а гунь теж досі вистачає у селі, яке ними аж біліє. Нема проблем і з постолами – невід’ємним сценічним атрибутом танцівників. Для “Волошина” їх колись шив той же Іван Крьока, а тепер за кустаря дідівського ремесла Василь Гичка – чоловік керівниці ансамблю. В кліп ока лагодить гумове взуття для тупцювання на сцені.

Як з рогу достатку, сиплються запрошення для виступів гурту в екзотичному одязі та ще з репертуаром старовинних співанок, що вперемішку з танцями-коломийками. Хоч його учасники молодшого шкільного віку, але вже неодноразово дарували глядачам концерти як у своєму, так і інших селах Міжгірщини, районному та обласному центрах. Заворожують своїм мистецтвом з приводу всіляких святкових подій, як, приміром, нещодавно з нагоди Святого Миколая. У захопленні від їх таланту були учасники цьогорічного етапу кубку світу з авіамодельного спорту, що проводився восени у Міжгір’ї. Кількаразовий чемпіон світу киянин Стас Чорний то сяк, то так фотознімкувався на згадку з юними річанами, які досхочу насолодили його душу приємним відпочинком за відкриття першості. У чарівний полон, скажімо, за різдвяного гостювання у Річці потрапив й сам народний артист України Олександр Понамарьов, якому щедро колядував “Волошин”, віддячившись валютою за приємний сюрприз.

Найбільшою нагородою ансамбль вважає участь у десятиденному круїзі під гаслом “Під крилами надії і добра”. Тодішний мер Запоріжжя та капітан корабля “Маршал Кошовий” з розчулення від концерту запевнили, що обов’язково мають побувати на Закарпатті, щоб навчитися танцю “Волошин” та закупити гуні. Христина Василівна з вдячністю мовила і про сприяння у цій незабутній морській поїздці-одіссеї на той час голові Міжгірської РДА Василю Деричу. Як і добрим словом мовила і про теперішнього голову райради Василя Щуря, який потурбувався про новий сценічний одяг для юних аматорів сцени.

Манять до себе артистів-“волошинців” на гастролі й тутешні турбази, які вщент заповнюються під час зимових празників. Насамперед, аби приїжджих туристів обрадувати щедрівками-колядками. На то й шкільні канікули, щоб веселити гостей, каже безвідмовна учнівська дітвора за репетицій, на яких під керівництвом Х. В. Гички досконало розучила й сценарії вечорниць, весільного латкання, що теж спадок від предків. А як мило грають-радують на дримбі – мініатюрному щипковому інструменті, який, здавлося б, вже списаний у музичному вжитку!

На знімках: вчителька Х. В. Гичка теж складає компанію вихованцям за грі на дримбі; танець “Волошин” личить тільки хлопцям; барвінкорізаня – елемент старовинної свальби; посиденьки на вечорницях.

Василь ПИЛИПЧИНЕЦЬ.

Фото автора.