25 червня на центральній сцені закарпатського Вишкова виступив Угорський державний народний ансамбль із виставою «Кличе мене дух Закарпаття – По обидва боки гір».
Русинські різдвяні колядки, румунські, єврейські народні пісні та танці, ромські мотиви, угорські чардаші – все це вперше в історії угорського театрального народного танцювального мистецтва було презентовано в рамках однієї антології.
Виставу вже побачили Київ, Львів, Івано-Франківськ, Чернівці, Ужгород, Мукачево, Берегово. Заключним містом туру стане Хуст.
«З цією програмою ми дали десять концертів і всюди нас дуже гарно зустрічали. Приміром, у Сколе Львівської області глядачі прийшли на виставу у національних вишиванках, а коли ми почали співати «Нова радість стала» – люди піднялися і колядували разом із нами. Всі дивувалися, як це угорці знають по-нашому співати, - то це ми їх навчили. Ми хотіли зробити таку програму, щоб люди побачили, що закарпатці поважають один одного і шанують культуру, вміють разом жити. Ми пройшли аж до Ясіня Рахівського району, збираючи по крихтах строкату традиційну культуру народів Закарпаття: угорців, українців, русинів, гуцулів, румунів, ромів та євреїв, і відтворили на сцені бачене-чуте під час подорожей, бо це наша спільна автентична спадщина, наш скарб», - ділиться з «ГК» один із головних натхненників створення вистави, музичний редактор, корінний вишківчанин Людвиг Пал.
Дійсно, вистава – мирного, філософського характеру і стосується життя людини, співіснування народів. Вона ніби запитує: Що є запорукою збереження нашої самобутності? Що нам належить, і доки можемо залишатися самі собою в мультикультурному, багатоетнічному середовищі? І творці вистави мовою мистецтва дають на поставлені питання відповіді, що спрямовані на збереження та підтримання духовності.
«Кожна культура природним способом зберігає свої цінності: власну індивідуальність і своєрідну духовність; так вони окремо і разом є елементами світової культури», - переконаний пан Людвиг.
Виступ колективу зірвав шквал аплодисментів.
«Нічого подібного в житті не бачила – надзвичайно вражена. Титанічний труд, неймовірна праця вкладена у виставу. Вона – своєрідне дзеркало, яке дозволяє побачити успадковані традиції. Я почула навіть драгівські коломийки, звідки родом мій батько. Вражає задумка, насиченість символами, історична відеоанімація, архівні світлини», - ділиться з «ГК» вишківчанка Ірина Кучерява.
Публіка ще довго не відпускала зі сцени артистів, нагороджуючи щедрими оплесками. Щирі слова подяки пролунали на адресу композитора, керівника оркестру Іштвана Пала Салонна, режисера-постановника Мігалі Габора, головного натхненника та музичного редактора Людвига Пала, хореографів, звукорежисерів та всіх, хто подарував вишківчанам та гостям селища незабутнє мистецьке свято.