На Закарпатті знаходяться єдині в Україні церкви стилю Марамороської готики / ФОТО.

Неповторні дерев'яні церкви, занесені до світової спадщини ЮНЕСКО. Усе це – Мармороська готика.

В Україні, на Закарпатті, кращі зразки цієї самобутньої групи сакральних споруд роками стоять з прогнилими балками й дірявими дахами, крізь які протікає на давні оригінальні ікони...

Поширення і значення

Отож, Мармороська готика – група дерев'яних церков, у стилі яких відчутний вплив готичного архітектурного стилю мурованих споруд, відзначили на порталі РІСУ.

“Тип храму з баштою над бабинцем, на нашу думку, виник як оборонний вже в ХІІ-ХІІІ ст. за часів жорстоких і безперервних воєн… – пише Г. Логвин у згаданій книзі. – Очевидно, в кінці ХІІІ ст. або на початку ХІV ст., паралельно з проникненням рис готики в кам’яну архітектуру, вони з’являються і в дерев’яному будівництві, саме в тих елементах, які становили найбільш “рухому” частину композиції мас – вінчання башти. На них влаштовують височенний шпиль – спершу один, а згодом – з чотирма маленькими баштами, на рогах покрівлі… Башти з кількома шпилями має велика крайниківська група церков у Стеблівці, Крайникові, Сокирниці, Данилові та Олександрівці”.

Усі ці села входять до Хустського району і в даній статті йдеться про долю храмів саме в них.

“Мармороська готика в Україні є тільки у Закарпатті і вже цим унікальна. Цей тип сакральної архітектури захоплює також частину Румунії. У наших сусідів він піднесений до рівня національного символу. Якщо порівнювати ці храми в Україні та Румунії, то українські церкви якісь затишніші, обжитіші. Можливо, український характер проявляється саме в цьому відчутті... У тому, що ідея вертикалізму не перекреслює прості житейські радощі”, –говорить М. Сирохман.

Спільні проблеми збереження

Звісно, що ситуація кожної з названих церков індивідуальна і заслуговує на окремий розгляд, що й спробуємо зробити нижче. Водночас багато банально-прозаїчних проблем, які мали б просто не існувати в розвинутій країні, яка ось уже вже чверть століття на словах “прямує до Європи” – типові для всіх п'яти випадків. І їх врахування – сумний вступ до теми.

а) Перша проблема усіх пам'яток Мармороської готики, що одразу кидається у вічі – потреба оновлення покрівель. Річ у тому, що здавна такі храми вкривали спеціальними дощечками-лемехом – покрівельним матеріалом із довгих дерев'яних пластин, які відмінні від ґонту і складніші у виготовленні. А тому дорожчі. Зрозуміло, що вони потребують регулярної заміни.

б) Друга проблема – брак коштів.

в) Третя проблема, яка стоїть на шляху збереження пам'яток області, – брак контролю.

Данилово: церква святого Миколая

Храм є наймолодшим у групі: напис на його дверях засвідчує, що будівлю склали 14 травня 1779 року.

Пам'ятку реставрували у 1968 році архітектори Л. Дмитрович та Іван Могитич.

Тепер громада у Данилово конфесійно поділена. У селі є парафія УПЦ (МП) – зареєстрована 31 липня 1991 року, парафія Мукачівської греко-католицької єпархії – зареєстрована 21 жовтня 2005 року, спільнота Церкви Адвентистів Сьомого Дня – зареєстрована 25 червня 1998 року, повідомила завсектором релігій відділу національностей та релігій Закарпатської облдержадміністрації Маріанна Лендєл. Дерев'яний храм рішенням облвиконкому Закарпатської обласної ради 19 вересня 1991 року передавали у користування громаді УПЦ (МП). Тепер церквою-пам'яткою користується невелика греко-католицька громада.

Крайниково: церква святого Михайла

Церкву звели у 1666-1668 роках, про що свідчить напис на дверях.

В радянські часи в церкві облаштували музей. Рішенням виконкому обласної ради від 19 вересня 1991 року храм передали у користування громаді УПЦ (МП). Згодом дзвіницю від церкви св. Михайла перемістили до місцевої православної церкви й оббили бляхою.

“Храм належить до тих, небагатьох в Україні, що мають настінне малювання по полотну, наклеєному на гладкі стіни дерев'яного зрубу. Малювання XVII-XVIII століть досить запущене. Композиції, що імітують іконостас на східній стіні нави, ще зберігають первісний колорит. Відчутно втрачено більш пізній розпис графічного характеру у вівтарі. Окремі ікони з розібраного іконостасу 1769 року роботи "маляра Яворського з Вілок" прикрашають наву”, – читаємо у книзі М. Сирохмана “П'ятдесят п'ять дерев'яних храмів Закарпаття”.

Олександрівка: церква святої Параскеви

Церква збудована у 1753 році. Це вже другий храм у селі і його нижні бруси, як вважає львівський дослідник Андрій Кутний, походять із XV століття.

Дубові зруби встановлено на потужних підвалинах довжиною 9,2 м та перетином 34-65 см.

“В олександрівському храмі можна побачити багаті, найповніші і найліпше збережені настінні розписи, виконані у 1779 році майстром Стефаном Теребельським, і малювання народних майстрів. Про це повідомляє напис на західній стіні нави. Колись бабинець з плоскою стелею від нави з високим арковим склепінням відділяла зрубна стіна з відкритим порталом. Усередині ХIХ століття прохід було збільшено. Вівтарний зруб відгороджено чотирирядним іконостасом XVIII сторіччя”, – читаємо на сайті “Дерев'яні храми України”.

Сокирниця: церква святого Миколая

Храм збудований у 1704 році і первісно, як церква-хата без вежі з високими дахами й солом'яною покрівлею, перебував у селі Тросник теперішнього Виноградівського району. У 1748 році у церкві встановили іконостас. У 1770 році споруду перенесли в Сокирницю і перебудували, додавши високу вежу над бабинцем та аркові склепіння над усіма частинами. Того ж року збудували дзвіницю.

Стеблівка: церква Різдва Пресвятої Богородиці

Церква була збудована у 1797 році, хоча окремі елементи – 14-метрові дубові бруси – датують XVI століттям. Цей храм можна побачити тільки на старих світлинах і кресленнях, бо він згорів. Але все – за порядком.

Замість висновків

Таким чином можна підсумувати, що ситуація зі збереженням крайниківської, або ж хустської, групи церков – так званої Мармороської готики – надзвичайно складна. Потрібна докорінна зміна, навіть радикальна перебудова, державної політики у цій сфері, яка передбачала б не тільки закладення та “освоєння” коштів, а й ґрунтовну освітньо-виховну складову, передусім серед місцевого населення, молоді. Зусиль, які докладають на місцях для підтримання стану розглянутих церков, недостатньо і унікальний пласт української культури може бути знищений через елементарну байдужість правнуків тих, хто творив ці шедеври, та бюрократію державної машини.

Доводиться констатувати, що вже безповоротно втраченими є частини інтер’єрів цих храмів, безцінні ікони, розписи, руйнується архітектурне оточення. Таким є результат багатолітньої гуманітарної політики (а чи її відсутності?) незалежної держави України в рамках одного, конкретно взятого прикладу.

У наші дні олександрівська церква святої Параскеви перебуває в занедбаному стані, хоча на стіні й висять таблички з інформацією, що це – пам'ятка архітектури, яку охороняє держава, і що ця пам’ятка – краєзнавчий музей. У храмі протікає дах.