У Києві показали угорський оскароносний фільм про Закарпатських євреїв.

Його демонстрували для закритої аудиторії.

Почесним гостем показу був Гейза Регріг, який зіграв головну роль у стрічці. Фільм переглянули понад 300 осіб в одному з найпрестижніших приміських столичних кінотеатрів.

“Дуже важливо, що стрічку продемонстрували в Україні, де знаходиться Бабин Яр та Кам’янець-Подільськ, де катували і вбивали переважно євреїв,- розповів Угорському телеграфному агентству(МТІ) Гейза Регріг.

За словами актора, лише з 29 по 30 вересня 1941 року в Бабиному Ярі гітлерівці розстріляли майже 34 тисячі євреїв, а в Кам’янець-Подільському – понад 26 тисяч, вивезених сюди в основному з Угорщини.

“Було б добре, якби в Україні фільм подивились якнайбільше людей, особливо молодь,- говорить виконавець головної ролі.- Сподіваюсь, що стрічка справить на них враження.”

Директор Будапештського центру пам’яті голококосту Саболч Сіта, котрий теж приїхав у Київ на показ фільму, також поділився думками з МТІ.

“Дану стрічку слід демонструвати насамперед у школах, щоб підростаюче покоління могло зробити собі з неї певні висновки,- вважає фахівець.- Важливо, аби молодь краще знала минуле. Цей фільм примушує людей замислитись над тим, як в наші напружені часи треба оберігати один одного, щоб жахи минулого ніколи не повторились.”

Рани, завдані Бабин Яром та Кам’янець-Подільським, заживуть лише тоді, коли створюватимуться такі фільми, як “Син Саула”.

Нагадаємо, події у стрічці відбуваються в концтаборі Аушвіц-Біркенау в жовтні 1944 року. Головний герой – Саул Ауслендер, входить до зондеркоманди, сформованою із в’язнів євреїв, яких змушували допомагати фашистам знищувати людей в газових камерах.

Працюючи в одному із крематоріїв, Саул знаходить тіло хлопчика, якого вважає своїм сином. Він задумав зробити неможливе: врятувати з вогню тіло дитини і знайти рабина, щоб з честю поховати її.

Слід зазначити, що саме в 1944 році в Аушвіц-Біркенау потрапляє найбільша кількість євреїв з Угорщини, з них майже 100 тисяч - із Закарпаття. Зокрема, у травні 1944 року сюди прибув так званий “транспорт” з євреями з м.Берегова та інших закарпатських гетто. Як розповів сам головний режисер фільму Ласло Немеш, для нього події у фільмі – це особиста травма, адже члени його родини теж були закатовані в Аушвіці.