1. Новини Закарпаття
  2. >
  3. Вся область
  4. >

На Міжгірщині відновили виробництво унікального верховинського топірця

09.02.2015 17:23 Культура Голос Карпат

У Міжгірському профліцеї за авторства його директора Василя Маринця започаткували краєзнавчий інноваційний проект.

Основою проекту стало вивчення під час навчально-виховного процесу народних традицій самобутнього верховинського краю.

У рамках реалізації плану, що мав назву “Відродження народних художніх промислів, традицій. Звичаїв, старовинної верховинської кухні в умовах інтенсивного розвитку туристично-рекреаційного комплексу Міжгірщини”, навіть на думку спав… топірець з давнини. Як-не-як, а він був оригінальним, мав певні відмінності від відомих гуцульських сокир. Його здебільшого називали верховинським, хоча по праву заслуговував і синонімічного ймення - бокорашський. Бо саме люди цієї професії, що канула в Лету, зручно застосовували унікального типу інструмент під час лісосплаву.

Відновити його минулий вид у майстернях “кузні кадрів” було непросто, бо жодного старовинного екземпляра, незважаючи на всі пошуки, в тому числі і на Тереблянській долині, де колись потужно сплавлялися бокори, не вдавалося розшукати. У великій пригоді став юрист-консультант профліцею Павло Кривка – краєзнавець Міжгірщини, який до дрібниць цікавиться історичним, соціальним та культурним минулим глибинки, давши цінні поради навіть за цієї проблеми. Знадобилися спогади старожила з с. Річка Івана Больбана, хоч він передовсім добре обізнаний у виробництві трембіт. Про технологію виготовлення знаряддя ліцеїсти не полінувалися довідатися також з архівних документів у Львівській національній академії мистецтв. Тут у один час навчалися і випускники профзакладу Міжгір’я Михайло Росоха та Василь Шпілька.

Маючи вже деякі теоретичні явлення, учні трьох груп виробників художніх виробів на чолі з своїми наставниками Володимиром Глебою та Василем Фурдьом активно взялися за практичне діло. Спочатку зробили предмети вжитку прадідів сувенірного зразка, тобто повністю з дерева, а відтак вже натурального виду - з металічним обухом, де своє вміння показав і майстер виробничого навчання Микола Чулан з підопічними учнями. Та такі зробили, що можуть служити як для подарунків чи музеїв, так і у ділі.

Василь Маринець розповів про нюанси між верховинським і гуцульським топірцями. Різниця полягає в тому, що місцева сокира на обуху мала і напівокруглене лезо, завдяки якому практично було стягувати бокори за їхнього формування, зачепитися за гілля, збираючись гірськими дебрями. Воднораз топорище обмотувалося сировицею. Це давало неабиякий ефект. Трудячись на воді, держак аж прикипав до рук, хоч був слизько мокрим. А інша загострена кінцівка топориська комфортно слугувала мандрівнику за ходьби. Взагалі – давні бартки були універсальними. Їх горяни використовували навіть за зброю, боронячись за несподіваних нападів звірів у хащах, а то й підступних ворогів. Топір, погодьмося, не така вже й тупиця, як звикли зневажливо казати про нього на місцевій говірці.

Директор профліцею з гордістю за колег, які налагодили, можна сказати, серійний випуск сувенірної древньої лісорубської сокири, прогнозовано каже, що вона стане і своєрідною візиткою краю. На різних святкових виставках на неї особливо задивляються туристи, поступають замовлення. З таким топірцем асоціюється дух бувальщини, зокрема, відважна праця верховинських плотогонів.

На знімку: Василь Маринець демонструє не лише різних типів топірці ґатунку ліцею, але й нового взірця гуню, що теж їхньої марки праці в студії ткацтва.

Василь ПИЛИПЧИНЕЦЬ.

Фото автора

Цей матеріал також доступний на таких мовах:Російська

Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Стрічка
Система Orphus