1. Новини Закарпаття
  2. >

Англійський журналіст про Карпатську Україну, Севлюш та віскі

06.02.2015 17:14 Культура Голос Карпат

Карпатська Україна та низка закарпатських міст потрапили у поле зору англійського журналіста Майкла Вінча.

Він жив і працював на Закарпатті з 1 січня по 15 березня 1939 року, ретельно вивчаючи тут політичні настрої, історію, народні промисли краю.

У підсумку народилася книга «Одноденна держава - свідчення англійського очевидця про події Карпатської України». Через 73 роки її видано у Києві видавництвом «Темпора» з передмовою поета і дослідника Леся Белея.

Зміст книги зайвий раз підтверджує, що Карпатська Україна на короткий час стала центром пильної уваги з боку всього світу. Експерти інтуїтивно відчували, що саме на цьому географічному клаптику почнуться світові процеси, будуть вирішуватися долі країн. Не випадково взимку 1939 року тут сконцентрувалася велика кількість першорядних журналістів, кінооператорів, фотографів з багатьох країн. Частина з них є епізодичними персонажами у книзі Майкла Вінча.

Жоден виноградівець не заперечить, що Майкл Вінч дав абсолютно влучний ескіз Севлюша.

«Це було гарне містечко на південь від крутого пагорба… по всій горі уступами ішли виноградники, деякі з них прикрашені чудернацькими невеличкими «готичними» та «класичними» літніми  будиночкам, породженими фантазією їхніх власників… Саме місто складається  з однієї довгої вулиці з боковими вуличками, що відгалужуються від неї під прямим кутом».

Будиночки переважно одноповерхові, зате журналіста вразила добротна шестиповерхова промислова будівля, де відбувалися прийом і обробка тютюну.

Попри велику кількість спогадів про ці яскраві події книга Майкла Вінча неминуче викликає інтерес хоча б тим, що подає точку зору «марсіанина, який спустився на землю» (вислів самого автора), людини, для якої екзотичним є все – вишивані рушники і трембіти,  яскраві весільні звичаї, далекий від англійського готельний побут, пункти прикордонного пропуску, які символізуються висипаною серед дороги купою колод, сюрреалізм місцевих політичних стосунків, далекий від звичних стандартів спосіб голосування і т.п. До всього додалася упередженість щодо представників Карпатської України. Можливо, саме тому всі без винятку представники української влади у його сприйнятті – люди недовірливі, політично недалекі, вони не сприймають свободу слова, виглядають комічно. Завдяки такому підходу  ми сьогодні маємо можливість отримати факти, які з іншого ракурсу були б непомітними.

Скажімо, Майкл Вінч відразу запримітив демонстративні пронімецькі настрої серед січовиків, побутовий антисемітизм,  вітання «Гайль Гітлер», і взагалі наївну надію на Німеччину, яка підтримає державність Карпатської України і  захистить від агресії з боку Угорщини, визволить з-під влади Чехії. Щоправда, про ідеологію фашизму ніхто з описуваних українців  не говорив. Мало того, під час детальнішого вивчення теми журналіст зацитував думку одного українського вчителя про готовність напасти на Німеччину, якщо та спробує вимагати від України «занадто багато». Такі відповіді, говорить Майкл Вінч, він отримував зазвичай, коли йшлося про українсько-німецькі стосунки.

Загалом  Майкл Вінч  - автор влучних показових деталей, які дають узагальнення щодо події. Скажімо, епізодичний опис концтабору в Думенах передає відповідну атмосферу.

«Вартові патрулювали огорожу, а там усередині я побачив ув’язненого, який тинявся сюди-туди і намагався боротися зі своїми злигоднями, граючи на скрипці».

Щодо самого Майкла Вінча, то він працював у багатьох виданнях, і газетах, зокрема в агентстві «Ройтер». Маємо і його портрет, змальований відомим письменником Уласом Самчуком, оскільки вони зустрічалися під час тодішніх подій. Отже Майкл Вінч виглядав десь так:

«Він щойно приїхав автом з Ясіня. Авто мало два рази негоду. Він увесь обляпаний болотом і перемерзлий до шпіку кісток. Приїхав і хотів взяти ванну. Даремно. Ванна від самого рання зайнята, мокра і нечиста. Він має повне право бути невдоволеним, що він і виявляє цілою своєю довгою з приплюснутою головою істотою. Був навіть у директора, щось говорив по-англійськи, ніхто його не зрозумів, потім пішов у залю, де чекала його чергова неприємність. Стіл у куті великої залі зник. Уся решта місць зайнята. Він ледве знайшов якусь дірку, де людина не може навіть поворушити ногою... Особливо, коли вона така неймовірно довга. Попросив віскі, але й тут чекає його дошкульне. Він може дістати варене токайське, мартелівський коньяк, словацьку сливовицю, якусь горілку... але... Віскі? Ні. Вибачте. Віскі ми не маємо...»

Книга завершується розділом про перший і останній день Карпатської України, коли Майкл Вінч лягав спати у одній країні, прокинувся в іншій, а завершував день у третій (не рушаючи з місця). Це був день, коли й сам журналіст потрапив під реальний обстріл і міг загинути тоді ж 15 березня 1939 року.

Але доля виявилася прихильною до Майкла Вінча. Він вивіз нотатки і фотографії і залишив для нас цікаву й повчальну картину тодішньої події – фактичної війни за Україну на тлі світових геополітичних загроз. Актуально, що не кажіть.

Цей матеріал також доступний на таких мовах:Російська

Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Стрічка
Система Orphus