Паша «ТАШКЕНТ»: від шашликів на базарі до власного ресторану

Якщо пересічного виноградівця спитати, що таке «Ташкент», то з більшою імовірністю він згадає не столицю Узбекистану, а однойменний ресторан на околиці міста. І справді, цей заклад відрізняється від інших не тільки кухнею та декором. У наступному інтерв ’ю з рубрики «Місцеві історії успіху» ми розповімо про те, як молодому виноградівцю вдалося побудувати процвітаючий ресторан, маючи в кишені лише тверду віру в себе та підтримку рідних.

Як досягати мети і організувати справу свого життя, розповідає 37-річний місцевий ресторатор, власник ресторанів «Ташкент» і «ТашДалі» Павло Погоріляк.

— Я довгий час жив у столиці Азії – місті Ташкент. Тому маю наче дві батьківщини: Узбекистан і Закарпаття. Досі пам’ятаю велелюдні східні базари, дастархан, чайхана, східна кухня, в основі якої м’ясо та спеції. Я познайомився і полюбив цю гостинну і колоритну культуру. Там пройшли мої дитячі та юнацькі роки.

— Із приїздом у Виноградів захотілося відтворити тут частинку Азії?

-Я хотів зробити щось унікальне, заклад, що не схожий на всі інші, щось таке, чого ще не було.

— Відкрити власний ресторан – дитяча мрія чи продуманий бізнес-проект?

— Для мене ресторани – це не бізнес, це моє життя. Але так, ще будучи малим, мені подобалося готувати страви, приваблювала кухня. Мої сокласники, з якими вчився в Узбекистані, стверджують, що я колись говорив, що матиму ресторан. З 15-ти років я точно знав, що хочу.

— Після школи залишилось отримати кулінарну освіту?

— Ні, у мене середня технічна освіта. І та не закінчена. Я не вважаю дипломи чимось головним. Основне – прагнення до самоосвіти у тій справі, яку любиш, якою хочеш займатися все життя. Я вивчав кулінарію і в теорії, і на практиці. І зараз у своїх же ресторанах можу замінити кухаря. У мене шовгор з Узбекистану. Саме він допомагає з дизайном, особливим інтер’єром моїх закладів. Так от, він запевняє, що приготований мною плов є дійсно справжнім, узбецьким і … дуже смачним. Загалом, східна кухня вельми багата різноманітними стравами і їх варіаціями. Шкода, що в нас, на Закарпатті, знають всього про декілька популярних найменувань (манти, самса) і тому готувати невідомі відвідувачам страви ризиковано.

— Ви мріяли про власний ресторан. Але хіба достатньо однієї мрії? Адже відкрити такий заклад і зробити його популярним – справа непроста.

— Я довго до цього йшов. Але важливо, щоб людина програмувала себе на здійснення мрії, своєї цілі. Я з дитинства запевняв себе, що так, це буде, я впевнений. Потрібно вірити! Якщо сумніваєшся – нічого не вдасться. І треба мати терпіння, адже диво не трапляється на другий же день. Але якщо твердо знати, чого хочеш, мати терпіння і віру – сам не помітиш, як мрія стане реальністю. Воно дійсно так є!

— Такі тези зараз можна почитати у багатьох підручниках з популярної психології. Хто вам підказав принципи позитивного мислення ще в дитинстві?

-Я чітко окреслив для себе ці прості істини з фільму «Секрет». Але й раніше, до перегляду цієї стрічки якось відчував це, здогадувався, хоч і не умів дати цьому визначення. Я мріяв про ресторан і отримав його. З трудом, через десятиліття, але отримав!

— Можна детальніше про цей складний шлях?

-Був і офіціантом, і барменом колись, пік шашлики у «Фламінго» і у «бані» в Михайла Фурика. Я знав кухню зсередини. Після одруження уже почав думати про власну справу. Разом з батьком відкрили на «малому» ринку невелику «точку»: варив плов, інші страви. Потім ще була «точка» на «великому» базарі з шашликами.  Згодом орендували приміщення і налагодили роботу столової на швейній фабриці. Столову, до речі, запускав разом з тещею і зараз вона повністю нею керує. І це досить соціальний проект, зважаючи на низький рівень цін. Для міста, жителів, думаю, вона приносить користь. Коли вже мав три працюючі «точки», взяв у банку кредит і почав будувати ресторан.

— Часом не такий же кредит, на якому «погоріли» чимало наших підприємців у період знецінення гривні?

— Так, це був доларовий кредит під заставу земельної ділянки і будинку, де зараз ресторан. Ризик був дуже великий. Мене дуже відговорювали. Коли гривня завалилася, багато моїх знайомих, багатших і успішніших, з кількома автомобілями і квартирами, залишилися ні з чим. Але я був спокійний. Я на 200%, дуже твердо знав, що ресторан буде процвітати і навіть кредитний тягар, який за мить став удвічі важчим, не засмучував мене.

— Звідки така самовпевненість?

— А вона просто мусить бути, це необхідність. Це не пихатість, не наглість, а саме тверда віра і готовність йти до кінця. І ще безцінною в той час і тепер для мене була і залишається підтримка сім’ї і рідних. Без них навряд чи ми вели б сьогодні цю розмову. Рухалися поступово. Уже коли працював ресторан, добудували банкетний зал. Ще через рік доробили терасу. 

— На черзі новий ресторан?

— А це ще одна особливість, яку для себе відкрив: чим більше розвиваєшся і чогось досягаєш, життя дарує нові знайомства, зв’язки та ідеї для подальшого росту. До мене вже самі приходять зацікавлені люди, які бачать можливості для співпраці. З «ТашДалі» просто склалася сприятлива ситуація і я взявся за неї. Сподіваюся, в кінці червня чи на початку травня – відкриємося.

— Зараз взагалі якийсь ресторанний бум у Виноградові: нові ресторани, кафе, піцерії відкриваються щопівроку. Чому?

— Мені важко сказати, чому відкривають ресторани інші люди, можу говорити лише про себе. Для мене – це стиль життя. Задоволення від виручки далеко не найбільше. Справжній кайф, коли сидиш у себе в ресторані і споглядаєш, що іншим людям тут подобається, що вони добре проводять тут час, відпочивають. Звісно, не завжди все гладко і ми не ідеальні. Проте я дійсно прагну, щоб кожен відвідувач полюбив «Ташкент», як люблю його я.

Читайте також:

• Свавілля ТЦК на Закарпатті: кількість порушень прав громадян зашкалює, - депутат (ФОТО)
• Метушня на одному із блокпостів Закарпаття: люди застрягли у транспортних засобах
• Отримали нові назви: на Закарпатті перейменують чотири населені пункти (ПЕРЕЛІК)
• Полювання вже почалось: у районах Закарпаття беруть штурмом ліси