Артур Івашко: ставте і досягайте цілі, слухайте серце і робіть перший крок.

Успішний бізнесмен і перспективний політик поділився секретами добробуту з читачами “Голосу Карпат”.

Успішний бізнесмен і перспективний політик поділився секретами добробуту з читачами “Голосу Карпат”.

Бізнес: Артур Івашко

Артур Івашко — власник потужного гуртово-роздрібного складу продовольчих товарів, багаторічний спонсор ФК Севлюш, меценат фестивалю “Кришталеві грона” та інших культурно-мистецьких заходів. Не зважаючи на це, молодий бізнесмен старався скромно уникати публічності, займався громадською роботою, не дбаючи про імідж, рейтинг. Як міський депутат, він просто допомагав у благоустрої Виноградова та рішенню проблем його жителів.

Так було до кінця минулого року. Численні плакати з новорічними привітаннями від Артура Івашка стали сигналом про його перехід у публічну політику та нові цілі. Гадаємо, читачам буде цікаво познайомитися ближче з молодим політиком та дізнатися про його історію успіху. Розмову починаємо з питання про дитинство і шкільні роки.

Дитяча чоловіча дружба

— Народився і провів своє дитинство у нашому чудовому місті Виноградів. Разом з батьками, старшим братом і бабусею мешкали у багатоквартирній забудові по вулиці 50 Років жовтня (теперішня Корятовича). Це ще трішки інша країна була, Радянський Союз. Наша сім”я мало чим відрізнялася від інших сімей того часу. Батьки зранку до вечора працювали, хоча займали досить високі посади і матеріально ми були непогано забезпечені. Завжди мали автомобіль, жодних проблем з харчуванням.

— Що формувало ваш характер в дитинстві?

— Основний тягар виховання падав, напевно, на плечі бабусі. Уже в 5 років я випросив собі портфель, бо дуже хотів іти до школи — так нам прививали любов до навчання у дитсадку №3. Дуже теплі спогади — ідучи у 1-ий клас, я вже умів читати і писати. У школі навчався успішно, був майже відмінником, але й дисципліну інколи порушував, як звичайна нормальна дитина. Пам”ятаю, коли мого кращого товариша перевели з “А”-класу в “Г”, то я перейшов з ним. Такі були сильні почуття дружби.

— Які шкільні предмети легше давалися? До чого тягнуло?

— Цікаво, що мені подобалися математичні науки, але був хист і до малювання, хоч ніби це різні стихії. Після закінчення школи, подав документи до дуже престижного Київського національного університету ім. Т.Шевченка. Поступав на юриста, але не склалося — конкурсний відбір не пройшов. Влітку почав підзаробляти, розмальовуючи та дизайнеськи оформлюючи кафе-ресторани. І віддтак поступив до Ужгородського училища прикладного мистецтва.

— Бізнесмен-художник?

— Тоді ще не мав власної справи, але любов до мистецтва збереглася на все життя. В Ужгороді провів свою молодість, зустрів свою другу половинку, одружився.

Важкий старт: бандидити стріляли гумовими кулями

— З чого почали власну справу?

— Початок був складним, можна назвати його в якійсь мірі переломним моментом у житті. Наші батьки допомогли із стартовим капіталом і в обласному центрі разом з дружиною ми відкрили кафе-бар “Інкогніто”. Усе починалося добре. Але це були бандитські 90-ті. Наше кафе вподобали місцеві “братки”: відпочивали за рахунок закладу, стріляли гумовими кулями в інших відвідувачів, щоб ті не заважали їм розпивати спиртне. Коли ж у нашому барі бандити почали вживати наркотики, ми вирішили закрити “Інкогніто” і переїхати додому, у Виноградів.

— Не зникло бажання бути підприємцем?

— Батьки все життя провели в торгівлі, вочевидь, це відклалося і в моєму світобаченні. Я розумів, що для нормального, забезпеченого життя, щоб не відчувати нестачу навіть мінімальних матеріальних благ, краще мати власну справу. Тому ми відкрили перукарню, яка знаходилася в приміщенні поряд з кафе “Угорські страви”. Вона не приносила потрібні прибутки і ми взялися орендували місце на ринку й торгували продовальчими продуктами. Відтак придбали власну “точку”, потім ще одну. Років за п”ять стали досить серйозними гравцями у цьому малому бізнесі. Це були 1998-2003 роки.

Унікальність + Інновації — Міжусобиці = ?

— Тоді багато хто ринувся у торгівлю, проте лише одиниці дійсно “стали на ноги”. У чому секрет?

— Дивно, але дуже багато сил підприємці витрачали на внутрішню міжусобну ворожнечу. Бувало, хтось починав конкурувати на продажі якогось товару, тільки щоб “насолити” сусіду, “відбити” клієнтів. Це помилково, я старався уникати конкуренції. Коли більшість мали постачання з Чернівців, я шукав якісь інакші марки, виробників у Львові. Коли всі ринулися за мною у Львів, я почав придивлятись до Ужгорода, Києва, інших місць постачання. Ми просто шукали, як можемо покращити, оптимізувати нашу роботу, тому першими впровадили у процес продажів електронно-обчислювальну техніку. Це дало можливість уже проводити хоча б мінімальний аналіз, планування.

У 2003-му році ми викупили від міста складські приміщення і влаштували там гуртовий склад продовольчої продукції та товарів першого вжитку. Це був серйозний крок. Я розумів, що в бізнесі немає стабільності: або ростеш, або тебе “з”їдають” інші. Склад тоді займав десь 230 квадратних метрів. Зараз же, через 10 років, це вже більше 2000 квадратних метрів, кілька десятків найманих працівників, позиція офіційного дистриб”ютора на постачання певних торгових марок по всій області. Такий ось шлях.

Або сім”я, або бізнес?!

— У свідомості багатьох людей є переконання, що шлях великих грошей, лежить через кримінал.

— Вважаю, як мінімум, в малому бізнесі це не так. Навіть зараз є можливості для росту у тих, хто дійсно готовий розвиватися, працювати над собою, думати. Та й що таке великі гроші? Для когось це 10 000 грн, а для когось — мільйони. Народна мудрість гласить, багатий не той, хто много має, а той, кому доста. Великі статки можуть зіпсувати людину, але мені здається, що це більше залежить від особистості, а не кількості папірців. Гроші — це просто один із засобів для існування. Хтось міняє життя на накопичення багатств, а хтось, навпаки, починає яскраво жити, ділитися радістю, допомагати ближнім. Зрештою, в економіці гроші вважаються товаром. Не більше.

— Обирай: або сім”я, або бізнес! Такі слова теж часто доводиться почути від людей. Як у вашому випадку?

— Це також не можу підтвердити. Можливо, на початку власна справа дійсно вимагає більшої самовіддачі. Але якщо робити все правильно, то згодом з”являється можливість не тільки повернути увагу до своєї сім”ї, але й дати їй більше. Адже ви — власник бізнесу, у вас ширші матеріальні можливості. Мені ж взагалі пощастило, бо моя дружина — мій компаньйон, незмінний друг і порадник. Зрозуміло, у нас різні напрямки в роботі, але ключові рішення приймаємо разом. Разом десь і ризикуємо. От і зараз входимо на ринок нерухомості, будуючи торговий центр під оренду приміщеня. Це новий для нас вектор, але вважаю його правильним, бо краще мати кілька незалежних одне від одного бізнесів, які збалансовують дохідність і затратність одне одного. З дружиною іноді переносимо робочі питання додому, але стараємося й цього уникати. Тож, сім”я у мене не лише не постраждала, але, можливо, й окріпла завдяки спільній справі.

— Зважаючи на багатий життєвий досвід, чого найперше прагнете навчити дітей?

— Напевно, самостійності. Маю прекрасну доньку, зараз вона навчається у 10-му класі. Стараюся сильно не впливати на її розвиток. Уже починає поставати питання про її подальше навчання, спеціалізацію. З цього приводу в нас активне обговорення у сім”ї. Час покаже, але остаточний вибір має бути за донькою, наша справа — підтримати.

Рецепт же успіху для всіх однаковий, хоч одночасно й різний. Не скажу нічого нового, але по собі бачу, що це працює: ставте чіткі зрозумілі для себе цілі і дійсно намагайтеся їх досягти; йдіть на поклик свого серця, не слухаючи, що інші говорять; ризикуйте, робіть перший крок.

— Як проводите дозвілля? Спорт, хобі?

— Влітку залюбки відпочиваємо на Тисі. Моя дружина хоч і з Ужгорода, але дуже любить Виноградів завдяки річці неподалік, чудовій природі, клімату. А так, в мене хобі одне — мистецтво. Раніше малював досить багато, а зараз більше часу йде на політику, бізнес. Проте стараюся написати хоч одну-дві картини за рік. Захоплююся стилем фентезі. Ну і політика, це теж, напевно, своєрідне хобі :) З ростом доньки, відчув необхідність зайнятися і громадською роботою. Справи йдуть добре, тому вирішив, що зможу принести більше користі громаді, місту. Відтак ціль, яку я собі поставив, вважаю високою, але логічною.