Угорський журналіст побував у вирі подій у Донецьку та розповів про свої враження від сепаратистів.

Угорський журналіст Ондраш Фолдеш (Földes András), побувавши в Донецьку, поділився враженнями на сайті <a href="http://index.hu/kulfold/2014/05/10/hogy_kerul_a_jobbik_a_haborus_ukrajnaba/" rel="nofollow">index.hu</a> в...

Угорський журналіст Ондраш Фолдеш (Földes András), побувавши в Донецьку, поділився враженнями на сайті index.hu в статті під назвою «У Донецьку вже популярні «Йоббік», а не Пушкаш».

«Що ви знімаєте? Звідки прийшли?» — запитав суворо золотозубий дядько. Ми йшли всередині святкової ходи в Донецьку, натовп відзначав одне з найважливіших українських пам’ятних свят — кінець Другої світової війни. Однак день ветеранів не був тихим спогадом, атмосфера радше здавалась войовничою. 5-6 тисяч людей вийшли на головну вулицю Донецька, російські, сепаратистські, а також радянські (із серпом і молотом) прапори майоріли над натовпом. Хор натовпу скандував «Росія» і «Донбас».

Ми не розмахували прапором, не викрикували гасла, просто фотографували, в результаті учасники ходи так дивилися на мене та мого українського перекладача, ніби ми розгулювали у бікіні, зшитого з американського прапора. Однозначно було зрозуміло, що натовп святкує російську орієнтацію, а не день ветеранів. «Ми з Угорщини приїхали», — відповіли суворому, золотозубому панові, який після почутого так посміхнувся, що я подумав: зараз скаже нам: «Пушкаш, футболіст». Проте цього не трапилось, він поплескав мене по плечу і промовив: «Йоббік, Йоббік».

Через перекладача незабаром стало зрозуміло, що у Східній Україні добре знають чудову роль «Йоббіка» в угорських виборах. Натомість, жити на батьківщині «Йоббіка» це майже така ж хороша рекомендація для проросійських сепаратистів, ніби сам Путін написав нам листи підтримки.

Оскільки атмосфера перетворилась в дружню, і від нас віддалилися співгромадяни, які підозріло слідкували за розмовою, я насмілився запитати, чому настільки симпатична для них угорська радикальна партія.

«Вони також підтримують Росію, вони також проти України, і якщо хочуть, спокійно можуть забирати Закарпаття» — виклав швидкі плани світової політики чоловік. Загалом симпатія взаємна, адже, наприклад, спостерігач від «Йоббіка» Бейло Ковач в Криму переконався у найвищому рівні прозорості та справедливості проросійського сепаратистського референдуму. Цікавим є також твердження, згідно якого угорська нацистська партія перебуває на платіжній відомості Путіна. Але це вже інша історія.

Богобоязливі леніністи проти жидів

Стоячи посередині Донецька, більш цікавило питання, чого ж насправді хоче цей палаючий, будуючий барикади, стріляючий рух. Результат нашого дослідження був каламутніший, ніж наш розкішний сюрреалістичний, у стилі рококо готель, де між зеленими стінами, позолоченими гірляндами, дзеркалами, скульптурами Венери, Аристотеля та німф пишеться ця стаття.

Без кордонів: 2

Тільки протягом короткого часу я думав, що донецькі сепаратисти просто екстремальні радикали. З натовпом ми прийшли під монументальний, виконаний у радянському стилі пам’ятник солдату, де перший промовець провів практичні паралелі між боротьбою у першому випадку проти німецьких нацистів, та боротьбою проти сучасного нацистського керівництва Києва. Нажаль тільки хвилину тривала теорія, що натовп організовує антифашизм. (Хоча керівництво Києва, на мою думку, не нацисти, але це стоїть поряд).

Наступний промовець уже звернув увагу на загрозу збоку зайнятого жидами київського парламенту, чиї висловлювання уже менш співзвучні з антифашистською позицією. Але ідеологічна гірка не зупинилася, адже літня жінка зі сцени просила допомоги Бога, а також спільної молитви, на що натовп із сталінськими транспарантами та радянськими прапорами завзято відреагував.

Отже, донецькі сепаратисти, це такі екстремальні радикали, які одночасно борються проти нацистів та жидів, віру свою підсилюють спочатку з Ісуса, а потім з марксизму-ленінізму.

На службі у комбат-бабусі

На жаль, мої ідеологічні міркування перервала літня жінка. «Що ви хочете?!» — крикнула на мене з такою силою, як жінка на кухні, коли я спробував із недійсним квитком взяти в їдальні макове тістечко. Різниця полягала в тому, що стоячі за котлами жінки не мали червоних беретів, а також не було у них і півтораметрової залізної труби. До донецької еклектики належить те, що сепаратистський натовп складається не лише з войовничих чоловіків. Жінки, дівчата-підлітки, хлопчаки і різноманітні пенсіонери розгулюють по вулицях.

Без кордонів: 3

Комбат-бабуся не задовольнилась відповіддю, що я угорський журналіст, вимагала моє посвідчення, яке я звичайно її не віддав, адже звик представлятися тільки офіційним особам. Золотозуба жінка крутила в руках телефон, погрожуючи, що викличе підмогу, нащо ми відреагували не поспіхом, але швидко відійшли.

Врешті ми також здалися

Я знав, що на нас нападають не тільки через мій фотоапарат, а й через те, що ні я, ні мій український провідник не мали на одязі проросійської позначки — чорно-помаранчевої стрічки. Георгіївська стрічка була в кожного на одязі, розвивалась на антенах автомобілів і навіть на ошийниках собак. Це звичайно не означає, що кожен місцевий житель скажений путініст. Донецька жінка, яка їхала з нами в поїзді, показувала, що український прапор сховає в місті, бо за таке там можуть лінчувати.

На розі ми також отримали стрічки й коли зав’язали їх, то я відчув, що працює система страху. Зовнішній спостерігач бачить тільки те, що все місто завзято підтримує сепаратизм, проте не відомо, скільки людей стають в ряд тільки тому, бо не дуже люблять, коли на відкритій вулиці їхню спину б’ють залізними трубами.

Під захистом стрічок, ми стали настільки хоробрими, що вирушили в місію дня: за дозволом журналістської акредитації. Документ видає відділ ЗМІ Донецької Народної Республіки, що з одного боку — неіснуюча держава, словом, ніби я і мої друзі почали видавати дозволи на кінозйомки. З іншого боку, це давало можливість роздивитися у штаб-квартирі сепаратистів, в окупованій вежі.

У палаці Саурона

Колишню будівлю обласної адміністрації оточили барикадами з колючого дроту, автомобільних шин та будівельного сміття. Біля входу стояли особи, що були озброєні автоматами Калашникова, мисливськими рушницями, але в більшості палицями та залізними трубами, які були перемішані з переодягненими в солдат тінейджерами. Швейцар добре організованої системи оборони тільки кивнув, що можемо йти за дозволами.

Без кордонів: 5

Внутрішня сторона барикад виглядала так, ніби щойно завершилася облога: еклектичну суміш балок, мішків, гуми і наметів, а також натовп одягнених у камуфляж чоловіків, дивним чином розбавляли золотозубі бабусі. Пройшовши через ще один контрольно-пропускний пункт у глибині задимленої будівлі, виявилося, що у нас немає дозволу на вхід, без якого ми вже не мали права пройти і на барикадах. Ми зрозуміли, що організація тільки ілюзія.

Повернулися за папером, який легко отримали, і пішли у вежу. Будівля була такою, як якесь місце дії роману. На коридорах дим, змішаний запах поту і цибулі. Вікна обклеєні папером, щоб зовні не можна було побачити, що відбувається у середині. Біля стін стояли монітори, вивернуті шухляди, брудний одяг та купи паперів. Деякі поверхи були розділені знятими дверима.

По сходах бігали сепаратисти в масках, у дверях стояли охоронці, але незважаючи на численні маски, камуфляж і зброю, сильним було відчуття комічності. Більшість самі вигадали своє озброєння. Помітно було, що жінка, котра передала з гарною печаткою дозвіл на зйомки, у щойно зайнятому приміщенні грала роль керівниці медіа відділу. Інколи ми стикалися з такими еклектичними парами, як великий, у зеленому одязі чоловік, а біля нього модна, у чорній кофтині дівчина позувала у лижній масці, як постапокаліптична жінка-кішка.

Без кордонів: 6

Єдина причина, чому ми не могли легко себе почувати, полягала в тому, що дорослі, які грали роль солдатів, дивилися за кожним нашим кроком. Коли з дозволом у руках ми нарешті вийшли на свободу, мій провідник подивися на телефон і прочитав найсвіжіші новини: у сусідньому Маріуполі почалися бої. Уже сім мертвих.

Я згадав чисту ідеологію, на вівтар якої зараз маси жертвують своє життя.

Читайте також:

Поділитись:: Facebook; Twitter(X); Whatsapp; Telegram; Viber