(Продовження)
За 120 корун на добу мене тимчасово підселили на вільне місце в кімнаті з двома закарпатцями з Ужгородського району. Старшого звали Славіком. Мого віку, під шістдесят років. Сантехнік і за сумісництвом тренер сільської футбольної команди.
Щоправда, усе це в минулому, бо у віддаленому від міста прикордонному селі давно вже нічого не будують, а коли в області взялися за сигаретну контрабанду, то й футбол у селі зачах. Крім контрабандистів, утримувати команду стало нікому, тому футболісти роз’їхалися хто куди, переважно, на заробітки за кордон.
Славік переніс доволі складну операцію на серці, гроші на яку довелося збирати всією родиною. Тому щойно поправися, за порадою знайомого односельця, не вагаючись, поїхав до Бенешова, де зараз має неважку роботу по 100 корун за годину на заводському складі. І на долю свою не скаржиться.
Другий мешканець – 19-річний Віталій, рижуватий, на вигляд доброзичливий юнак. Правда, як мені згодом розповіли, цей хлопець має одну ваду – коли вип’є, до всіх чіпляється, надоїдає, тому не раз ходить із синцями під очима. Окремо поговорити з Віталієм мені так і не вдалося. Після роботи, коли не спав, він увесь час тусувався з однолітками у дворі обітовні чи вештався по місту.
На світанку обидва мої земляки мовчки зібрали тормозки і, не снідавши, пішли на ранкову зміну. А близько сьомої години почувся тихий стук у двері, і невдовзі мене остаточно розбудив п’янкий аромат запашної домашньої кави.
Після цього ані спати, ані просто сидіти у напівпорожній обітовні не хотілося, тож я подався у мандри вулицями знайомого вже мені міста Бенешова.
Ще з попереднього разу місто сподобалося не лише зручним розташуванням інфраструктурних об’єктів (управлінських, транспортних, торгівельних), але й гармонійним поєднанням старовинних споруд із сучасними новобудовами.
Від зруйнованого в давнину кам’яного храму в Бенешові біля кальварії залишилася одна третина стіни. Городяни не стали розбирати її, а навпаки, укріпили, зробивши таким чином унікальний сакральний пам’ятник. А поруч в історичному стилі якийсь грошовитий бізнесмен збудував тут чималий ресторанний комплекс і назвав його «Під костелом».
В результаті від такого поєднання історії і бізнесу виграло місто, яке зберегло свою древню пам’ятку. Не програв і підприємець – в його закладі завжди є відвідувачі з місцевих або туристів.
Усе це знаходиться усього в п’яти хвилинах ходи від головної міської площі, з якої кілька разів на день до відомого на всю Чехію замку «Конопіштє» вирушає екзотичний туристичний поїзд на гумових колесах. Варто бодай один раз проїхати цим маршрутом, і ви дізнаєтеся все про це окресове містечко.
Розповідь про замок «Конопіштє» і його паркову зону зайняла б надто багато часу, якого завжди бракує, особливо заробітчанам. (Далі буде…)
Читайте на ГК:Серце розривається від болю: закарпатці провели в останню дорогу полеглого захисника (ФОТО)Читайте на ГК:"Така у нас робота": на Виноградівщині медики врятували 38-річного чоловіка від смерті
Читайте на ГК:Вулиця капітана 128 бригади — Дмитра Мілютіна: у Виноградові з'явилася вулиця на честь полеглого Героя