Безвіз і українці: як студенти їдуть здобувати "закордонну" освіту.

Кореспондент Depo.Закарпаття вирішив на "власній шкурі" випробувати, що воно таке – навчатися за кордоном, і вступив до одного із університетів Словаччини, щоб здобути ступінь магістра.

Вибір впав на Братиславу - охайне, чисте й затишне місто, здатне прихистити кожного, хто до нього завітає. Його маленькі вулички зачаровують, а краєвиди, що відкриваються з місцевих висот, і зовсім віднімають мову. Та, для студентів перебування в чужій країні одним спогляданням нехай навіть дуже гарних краєвидів, не обмежується.

Словаччина надає українським студентам не тільки студентську візу, стипендію при хороших результатах у навчанні, безкоштовні квитки на всі поїзди в межах Словаччини, знижки в 50% на автобусний транспорт. Є можливість отримати вид на проживання, а це, окрім інших переваг (працевлаштування, соціальні допомоги), - безперешкодне переміщення всіма країнами ЄС і необмежене перебування на території будь-якої держави.

Отримати вид на проживання хоче, звісно, більшість студентів. Та, якби ж безвізовий режим вирішував всі проблеми, а біометричний паспорт автоматично робив тебе громадянином тієї країни, в якій ти проживаєш! Насправді все не так, то варто облишити мрії й повернутися до суворої реальності.

Легалізація проживання у Словаччині - це страшний сон наяву для того, хто зіткнувся з цим питанням. Для того, аби отримати "посвідку" на постійне або ж тимчасове проживання, насамперед, потрібно зібрати цілу низку справок, довідок, документів. Коли ця епопея закінчиться, починається інша - подати зібрану кіпу до відповідного державного органу.

Не важливо, хто і для чого прийшов до "Oddelenie cudyineckej polície" (Департамент іноземної поліції) – студент, заробітчанин, вчитель чи директор компанії - без черги сюди не потрапить ніхто. А вона розпочинається задовго до відкриття відділення, бо реєстраційних номерів, за якими кожен заходить до приміщення, може і не вистачити.

Зайняти чергу не так легко, і найчастіше бажаючі приходять до будівлі поліції звечора або ж ще далеко до світанку. Аби все пройшло гладко, треба записатися до так званого "списку живої черги". Цей список – такий собі головний документ. Його розпочинає найспритніший, тобто той, хто прийшов першим. Потрапляння до списку дає впевненість у спокійному подальшому просуванні: вперед ніхто не вклиниться. А якщо й спробує, то голодні й вимучені безсонною нічкою "очікувальники", враз вирішать проблему. Крім того, на допомогу завжди прийде "справедливий поліцейський" з власним списком, до якого паралельно з "основним" також вносить прізвища "новеньких".

Аби перебути нічку перед іноземною поліцією, варто запастися їжею, теплим одягом і чимось таким, що послугує ліжком, бо ні стільців, ні лавиць біля відділення немає. Книга, ноутбук чи мобільний телефон значно полегшать ночівлю.

Знання словацької мови, хоча б на елементарному рівні, тут дуже важливе. Інакше доведеться шукати перекладача, а ця послуга не з дешевих.

Та всі нічні перипетії скрасить сама процедура оформлення заявки на посвідку, бо вона триває не більше 10 хвилин. Правда, за ще однієї умови: з документами все має бути гаразд, Будь-яке відхилення, або ж відсутність якоїсь довідки (нехай навіть найдрібнішої), або ж їхній термін добіг кінця - це означає, що безсонна нічка було марною і доведеться знову починати все спочатку. Жодні вмовляння на словаків не діють.

Звісно ж, можна провчитися і без цієї посвідки, (у черзі за нею стоїть більше вчителів, лікарів, підприємців), але ж ті, хто обирає навчання за кордоном, очевидно, розраховують на більші можливості. З посвідкою студенту набагато легше влаштуватися на тимчасову роботу, а це, як-не-як, в середньому 100-150 євро щомісячно. Сума не така вже й мала, аби відчувати себе "людиною". Через два роки навчання можна серйозно задуматися про продовження кар'єри за кордоном. І цьому також сприяє вид на проживання.

Та й, зрештою, пересуватися Євросоюзом без обмежень часом і територією за півціни - аргумент вагомий. Принаймні, саме так обіцяють словаки, надаючи ці можливості.

Нагадаємо, українська молодь їде на заробітки, аби не служити в армії і щоб більше заробляти.