У мережі розповіли історії поневірянь та експлуатації закарпатців за кордоном

Нині серед форм експлуатації переважає трудова – 94%, тоді як десять років тому – 65% становила сексуальна. Наймолодшій постраждалій було три роки, а найстаршій – 83.

Хоч офіційно фактів торгівлі людьми в Закарпатті  фіксується небагато, насправді таких випадків чимало, адже більшість тих, хто побував у рабстві за кордоном, психологічно залякані і мовчать, бояться пліток, осуду, навіть відповідальності перед законом. І все ж окремі злочини в нашому краї розкриваються, більше того, винуватців карають.

На заробітки до Європи

Інцидент, що цими днями трапився на українсько-словацькому пункті пропуску «Малі Селменці» набув широкого резонансу. 22 травня поліціянти затримали трьох ужгородців, які намагалися вивезти у Словаччину двох дівчат.

Як розповів газеті «НЕДІЛЯ» старший оперуповноважений відділу боротьби зі злочинами, пов′язаними з торгівлею людьми Нацполіції області Михайло Густей, замовником «живого товару» був словак. Він співпрацював із місцевими спритниками, які шукали серед закарпаток жертв для ділового партнера. Чоловік був власником борделю у місті Ліптовський Мікулаш, який діяв під виглядом готельно-розважального комплексу, передає zakarpatpost.net.

«Орієнтовно у січні-лютому нашим відділом було отримано оперативну інформацію, яка свідчила про те, що декілька громадян України і Словаччини планують зайнятися вербуванням закарпатських дівчат  нібито на роботу до Словаччини, а відтак вивезенням за кордон для сексуальної експлуатації та використання у порнобізнесі»,- зазначив пан Михайло.

Під час розслідування з’ясувалися досить пікантні деталі. Виявляється, документи на двох молодиць уже були готовими, а задіяними до справи було аж троє ужгородців.

«Обидві жертви родом із Закарпаття, – каже правоохоронець. – Злочинці вибирали таких, у кого була фінансова скрута. Одна  з них проживала без батьків, із якими в неї не склалися стосунки, близько чотирьох років. Дівчина навчалася в університеті на заочному відділенні, підробляла офіціанткою. Крім того, вона мала особисті проблеми, пов’язані з боргами. Інша потерпіла проживала удвох із хворою матір′ю. На сумнівну пропозицію дівчата погодилися через те, що їм потрібні були гроші. Цікаво, що «заробітчанки» не знали, яку саме роботу виконуватимуть, «роботодавець» розповідав їм про те, що їм потрібно буде надавати ескорт-послуги у цілком законному закладі. Але згодом стало відомо, що наміри у нього були зовсім іншими».

Знаходили «секс-рабинь» зловмисники через соцмережу «ВКонтакте». Там вони відслідковували профілі потенційних жертв, із фейкових акаунтів, і вели з ними переписку. Шукали клієнток через різні закарпатські групи.

«Один з чоловіків пропонував молодим жінкам роботу інтимного характеру й обіцяв заробітну плату від 3 до 5 тисяч євро. Взагалі 90% фактів вербовки стосуються використання соціальних мереж, переважно «ВКонтакте» та «Одноклассники», трохи рідше Facebook. Також підшуковують кандидаток на різних сайтах з оголошеннями про надання інтимних послуг. Досвідчені злочинці, перебуваючи за кордоном, спілкуються з дівчатами через Viber чи Skype, щоб візуально оцінити дівчину. Коли жінка погоджується, їй поштою надсилають квиток до країни, де знаходиться вербувальник. Але це схема більш досвідчених злочинців, які роблять усе можливе, аби їх не вдалося затримати на території України», – наголосив Михайло Густей.

Під час допиту дівчата чомусь поводилися скуто і соромилися говорити. Дивно, але ж вони якщо й напряму не знали, що їх мали вивезти у Словаччину як повій, то точно  здогадувалися, що за кордоном крім роботи їм доведеться задовольняти чиїсь інтимні забаганки. Тож невже займатися проституцією не соромно, а говорити про секс настільки огидно?

Скоріш за все, закарпатки просто боялися розголосу. Урешті-решт свідчення проти своїх замовників вони таки дали. Наразі вони проходять курс психологічної реабілітації.

Ще одна важлива деталь. Старший оперуповноважений відділу боротьби зі злочинами, пов′язаними з торгівлею людьми повідомив, що «людський бізнес» є дуже вигідним.

«За вербування кожної з дівчат ужгородці отримали по 200 євро. Далі замовник мав заплатити їм ще по 1200-1500 євро або ж щомісяця протягом певного періоду, коли б закарпатки почали працювати, по 300-500 євро. Також наші землячки перші три тижні у Словаччині повинні були трудитися безкоштовно, аби відшкодувати витрати на виїзні документи і сам переїзд. Тобто працівниць попереджали, що вони не мають права кудись виїжджати чи залишати місце «роботи»,- заявив поліціант.

На сьогодні Ужгородський міськрайонний суд обрав запобіжні заходи усім чотирьом фігурантам справи. Іноземця і одного з ужгородців  триматимуть під вартою з визначенням застави у розмірі 480 тисяч гривень кожному. Третій підозрюваний також утримуватиметься під вартою, але матиме право внести заставу у 352 тисячі гривень. Четвертий знаходитиметься під цілодобовим домашнім арештом із застосуванням електронного браслету. Такий запобіжний захід зумовлений станом здоров′я затриманого.

Російськими рабами можуть стати навіть чоловіки

Закарпатці торгують людьми не лише з європейцями. Набагато поширенішим є співпраця з росіянами. Так, досить професійно налагоджений «бізнес» організували у Тячеві двоє місцевих мешканців. Прикриваючись перевезенням місцевого населення до Москви, чоловіки знаходили самотніх жінок, матерів-одиначок, сиріт, дівчат з неблагополучних родин і пропонували їм легкий заробіток у одному з кафе і зарплату 1000 доларів на місять.

Жінок спритники переконували в тому, що вони протягом короткого часу зможуть вирішити всі свої матеріальні проблеми і що будь-якої миті у них буде змога повернутися додому. На щастя, у місті Дольськ Волинської області транспортний засіб із бранками зупинили для перевірки. Тож дівчат поліціянти відправили додому, а зловмисників – заарештували. За скоєне «сутенерам-дорожникам» довелося відповісти перед законом. Їх було засуджено до п’яти років позбавлення волі.

Однак торгують у нас не лише жінками, але й чоловіками. Зокрема, кілька років тому 30-річний хустянин, аби не потрапити під одну з хвиль мобілізації, вирішив звільнитися з престижної роботи в банківській установі і поїхати на заробітки… в Підмосков’я.

У рідному місті чоловік  мав усе… Звичайно, рідні були не в захваті від такої ідеї, але він переконливо запевняв, що його знайомі трудяться в Росії далеко не перший рік. Чоловік купив кілька газет із оголошеннями, передивився, але жодне із них його  не зацікавило… Наступного дня «роботу» він знайшов прямо на одній із електроопор… посеред вулиці… Роботодавець обіцяв до трьох тисяч доларів на місяць. Йшлося про внутрішні оздоблювальні роботи у котеджах.

Хустянин негайно зателефонував за вказаним номером.  Та не так сталося, як гадалося. Після того як посередник укомплектував бригаду, автобус із заробітчанами вирушив не до Підмосков’я, а в далеку російську глибинку – Удмуртію.

«Зі мною були переважно хлопці з Тячівщини. Всі молоді і статні. Утім, коли ми прибули до пункту призначення і почали задавати питання, чому нас завезли так далеко, до нас підійшли озброєні охоронці і почали нецензурно кричати, що це, мовляв, не наша хохляцька справа і силою відібрали всі документи. Замість котеджів ми потрапили в сараї – брудні, смердючі, з дірявим покриттям та без вікон», – із сумом розповів заробітчанин.

Умови проживання у «будиночках» були жахливими, вірніше, їх не було зовсім. Від 6 ранку до 20 вечора з півгодинною перервою на обід потрібно було трудитись на будівництві сім днів на тиждень.

Увечері робітникам давали п’ять літрів води і один тазик, аби вмитися… на всіх… Годували їх переважно кашами з хлібом та квашеною капустою, квасолею і динями. Пити давали чай, воду і… горілку. Про каву і м’ясо вони навіть не мріяли. Про масло, сир і ковбасу зовсім забули.

«Із вільних українців нас перетворили на російських рабів», – зазначив колишній невільник.

Втекти і повернутися додому бранці не могли, оскільки в них не було паспортів. При цьому «наглядач» весь час погрожував, що викличе поліцію і тих, хто не хоче трудитися, відправлять на відпочинок… у тюремну камеру. Самого господаря робітники жодного разу не бачили. Справу мали тільки з персоналом. Із ними поводилися гірше, ніж із тваринами. Телефони в усіх відібрали. Додому телефонувати закарпатці могли лише в присутності охоронців, говорити мали тільки те, що скажуть. Коли закінчився місяць і вони почали просити зарплатню, над ними тільки посміялися, зауваживши, що вони ще не відпрацювали навіть харчі та транспортні витрати. Нерідко заробітчанам діставалося й фізично. За будь-яку не так сказану фразу могли вдарити, копнути, штовхнути.

Вирватися з неволі вдалося майже після двох місяців нелегальної праці. Чоловіки, згуртувавшись, напали на охоронця і відібрали в нього пістолет. Він і виказав, де знаходяться документи, дав ключі від сейфу, який був зовсім поруч…  у будівлі навпроти халупи для робітників.

«До кордону наша  бригада добиралася переважно або пішки, або автостопом. На щастя, було літо і ми могли знайти собі хоч якусь їжу у людських городах і ночувати просто неба. До речі, у Росії діє такий закон, що рухатися трасою пішки не можна, бо можуть забрати до СІЗО. Тому наш шлях від Іжевська до Чернігівщини зайняв аж 16 діб. На території України було простіше. Хоч ми не мали й копійки в кишенях, та одразу знайшлися добрі люди (причому абсолютно випадкові перехожі), які нас нагодували, допомогли зателефонувати друзям. Свої ж мобільні ми залишили у Росії, бо втікали похапцем і про речі навіть не думали. Тому незабаром за нами приїхали товариші, а через три дні я був уже вдома», – зізнався хустянин.

Наразі закарпатець категорично не хоче чути про заробітки. Навіть надійні джерела його не приваблюють. Вдома він знайшов нову роботу і як волонтер разом з товаришами «по нещастю» із Тячівщини допомагає бійцям, які захищають територіальну цілісність України у Донецькій та Луганській областях.

Також зазначається, що в Україні жертвами трудового, сексуального чи змішаного рабства, починаючи з  1991 року, є понад 160 тисяч українців. Нині серед форм експлуатації переважає трудова – 94%, тоді як десять років тому – 65% становила сексуальна. Наймолодшій постраждалій було три роки, а найстаршій – 83.

Нагадаємо, як повідомляв Голос Карпат раніше, Угорщина впустила в ЄС перших закарпаток без віз.

Більше за темою

Попри введення безвізу ажіотажу на пунктах пропуску Закарпаття немає / ВІДЕО

Очільник закарпатської митниці розповів про порядк перетину кордону / ВІДЕО

Новини Закарпаття, Виноградова, Ужгорода та Мукачева 12 червня 2017 року