1. Новини Закарпаття
  2. >
  3. Вся область
  4. > >

Виноградівський араб Мухамед Гармаш любить Україну за її ... демократичність

18.01.2014 17:16 Архів

Сирієць Мухамед Гармаш разом з дружиною Катериною оселилися у Виноградові рік тому. Емігрували до Закарпаття після того, як бойові дії дісталися їхнього рідного...

Сирієць Мухамед Гармаш разом з дружиною Катериною оселилися у Виноградові рік тому. Емігрували до Закарпаття після того, як бойові дії дісталися їхнього рідного...
Сирієць Мухамед Гармаш разом з дружиною Катериною оселилися у Виноградові рік тому. Емігрували до Закарпаття після того, як бойові дії дісталися їхнього рідного міста Тель Аб’яда.

«Україна не Сирія», — неодноразово наголошує Мухамед під час розмови, натякаючи, що в українців є набагато більше прав і свобод, і що у нас «усе набагато демократичніше».
Розмова з сирійцем залишає по собі певне відчуття шоку, адже одна справа коли про війну у далекій країні краєм вуха чуєш у випусках новин, інша – коли про розстріляні мирні демонстрації, жахливі приклади поодинокого терору розповідає очевидець.

Чому на території цієї арабської держави нині воює весь світ та які враження склалися у приїжджих від України – далі у інтерв’ю.

LIKE: Мухамед та Катерина Гармаш

Розкажіть детальніше про місто у якому Ви народилися і росли… Чим воно схоже і чим відрізняється від Виноградова і Закарпаття.

Народився я на півночі Сирії, там, де вже близько кордон є із Турцією. Наш, як це сказати, у вас це називається область, у нас мухафаза… Тож область у якій я народився має назву Ракка… Це дуже красиві місця, якщо чули є така річка Єфрат, вона тече неподалік від моїх рідних країв, фактично пронизує всю область. Місто, в якому я народився має назву Тель-Аб’яд, воно як і Виноградово знаходиться недалеко біля річки, притоки Єфрату. Ну що можу сказати про нього. Там спекотно, влітку набагато спекотніше ніж тут, дуже багато дерев, дуже багато різних рослин… До речі як і в Закарпатті, і в моєму рідному краї населення етнічно дуже різноманітне. У нас живуть різні культури: і вірмени,і черкеси, і турки. Більша частина корінних жителів — араби, ну як у вас тут українці.

Ви у Виноградові живете недавно.

Переїхав сюди рік тому.

Кажуть, що покинути Сирію вам довелося після того, як ви почали брати участь у протестах, виступати на боці опозиційних сил. Чому ви свого часу зробили вибір опиратися режиму?

Розумієте, це не був вибір, вибору фактично у нас не було ніякого. Це не була якась дилема добре це чи погано, правильно-неправильно, щось в такому дусі. Просто є тиран, є режим, який буквально винищує своїх громадян. Що вже проти нас не застосовували, яку зброю лише не використовували проти населення, і хімічну зброю, і кулі, вибухівки, одне що ще атомну бомбу не скидували, усіма можливими способами нищили.
А з чого все почалося? Конфлікт з чого виник?

Початок конфлікту був наслідком довгоривалого гніту з боку влади. Дійшло до такого моменту, коли найменша іскра стала б причиною вибуху. Цією «іскрою» став арешт лідера, який був не згоден з режимом. Не було ні суду, ні слідства, ні вироку, просто його кинули до в’язниці, бо він виступав проти. І все — люди тоді вийшли, зібралися на мітинг взнак протесту. Влада першою розв’язала конфлікт, тоді армія напала на мітингувальників, весь мітинг перестріляли. І відтоді уже як снігова куля — наростало, наростало, почалися збройні конфлікти, війна… Ситуація, звичайно, непорівнювана з тою що є в Україні. У нас так не можна як тут, що взяли і вийшли на майдан. У нас одразу розстрілюють усіх.

Якщо вже проводити паралелі з майданом, то виникає таке питання. До громадських протестів в Україні нині долучилися і письменники, і духівництво, відомі моральні авторитети. У Сирії було таке, аби на боці народу виступили релігійні громади, культурна еліта?

Ні, ні це взагалі непорівнювані речі. Це неможливо. Не можна порівнювати Україну і Сирію… Наприклад на протестах часто виступав відомий сирійський співак, Ібрагім Кашуш. Це був загальний авторитет, він складав революційні пісні, на концертах йому підспівували мільйони сирійців. І його зловили провладні спецслужби, перерізали, фактично покалічили горло, а тіло викинули у річку. Все це зробили, аби залякати населення. У нас нема такого як тут розумієте? У нас є наприклад при владі і політична опозиція, але вона не є справжньою опозиційною силою. Вона існує тільки тому, що диктатор це дозволив, опозиція заодно з режимом, така система розумієте? Є умовні вибори, бо в нас все-таки формально республіка, хоча насправді у Сирії 40 років править одна династія…

У нас є «дастур», це як в Україні конституція, і у ній написано, першим пунктом, що кожна людина є вільною, має право висловлювати свою думку, усіма способами, які не обмежують свободу іншої людини. Але насправді цього немає.

Чи розділені думки звичайний громадян у Сирії? Чи багато людей підтримують існуючий режим?

Люди повстали проти влади дуже масово, по всій країні… Нема такого що одна частина за, інша проти. Але якщо є армія, яка воює проти людей, ну виходить що є і ті, хто такий режим підтримує…

Свого часу ви вчилися в Одесі на лікаря. Як ви потрапили в Україну?

У мене тут були родичі, які перейшли на навчання раніше. Завдяки їм я зміг тут «зачепитися». Провчився, здобув професію, потім повернувся до Сирії, де почав працювати сімейним терапевтом. В Україну вирішив емігрувати рік тому, коли бойові дії дісталися до мого міста. До речі, мушу сказати, що у Сирії найбільше страждають від терору влади саме медики. Є окремі угрупування, організовані владою, вони спеціально вишукують і вбивають лікарів, які допомагали пораненим під час бойових дій. Наприклад була така ситуація, коли лікар, що мав британське громадянство, його звали Апас Хан, був зловлений таким угрупуванням. Через те, що він мав британське підданство його не вбили, а кинули до в’язниці. І коли посольство звернулося з проханням, аби його звільнили, влада фактично «організувала» в’язню самогубство, сказала що Апас сам наклав на себе руки. Хоча швидше за все його замордували в тюрмі.

Вам як гостю на Закарпатті що перше впадає в очі?

Дуже високі ціни. У Сирії усе набагато дешевше, а тут усе дороге. Хоча у Сирії зарплати теж низькі як і в Україні, державні службовці отримують 300-400 доларів. Хіба можна прожити на ці гроші? Так, непогані заробітні плати мають лікарі, до 4000 доларів, є деякі професії, що добре оплачуюються, але в соціальному плані я не можу робити однозначні порівняння, мовляв, у нас набагато краще, а тут набагато гірше.

Катерина Гармаш(дружина): Я народилася в Краснодоні Луганської області, у нас нема таких проблем з дорогами, як тут. Дуже мало умов для дітей, важко знайти хороший гурток для дитини, аби вона могла здобувати знання, розвиватися. Це для нас як для батьків велика проблема. Єдине, що краще — у садках не потрібно платити такі великі суми як у Луганську. Коли ми там віддавали дитину в садок, одразу мали заплатити 1000 гривень. Тут такого не було. А щодо людей, то на Закарпатті всі люди дуже привітні й приємні у спілкуванні.

У вас є двоє дітей, ви старатиметеся їх виховати у дусі свої країни, релігії?

Мухамед Гармаш: Так у мене є двоє синів, старшого звати Амір (у перекладі «принц») і Каміль («досконалий»). Буду докладати усіх зусиль аби виховати їх у дусі мусульманської релігії. Хочу, аби вони виросли самостійними, відповідальними, здобули хороші знання. Перше, що каже пророк Мухамед – учіться, читайте, здобувайте знання. Хочу аби вони виросли вільними і освітченими людьми.

У вас уже з’явилися тут друзі, знайомства?

Катерина Гармаш: Чесно кажучи друзів у нас у Виноградові поки що нема, ми постійно працюємо, постійно в магазині зранку до вечора. Вільного часу у нас не вистачає ні на що. Зранку встали о 7, відвели дітей у садок, і цілий день у магазині до 7 вечора, а може й пізніше. Роботи багато, нема часу.

Чого вам найбільше не вистачає після Сирії?

Катерина Гармаш: Низьких цін(посміхається)…
Мухамед Гармаш: Братів і сестер. Хотілося б знову їх побачити. Емігрувати сюди вони не можуть з різних причин, і я б не жив тут у Виноградові, якби свого часу батько не допоміг мені грішми. Війна у нашій країні, думаю, затягнеться надовго. У Сирії зараз цілий світ воює. Я звичайно надіюся, хочу, аби усе завершилося чимшвидше, аби більше не було крові. Але я бачу, що це надовго, війна у Сирії триватиме не один рік.

Христина Горват

Читайте також на Голосі Карпат:
Єдиний араб у Виноградові займається секонд-хендом
загрузка...