Контракт (від лат. сontractus) — угода, що має законну силу, між двома і більше сторонами про вчинення чи невчинення певних дій. Це синонім, звичного нам, поняття...
Контракт (від лат. сontractus) — угода, що має законну силу, між двома і більше сторонами про вчинення чи невчинення певних дій. Це синонім, звичного нам, поняття «договір», що застосовується не тільки в трудових, а частіше — в цивільних та господарських, а, відносно недавно (на Закарпатті – як виняток, а не правило) і в сімейних відносинах.
У трудовому законодавстві, за правовим змістом — це угода про працю і від трудового договору відрізняється тим, що він завжди укладається в письмовій формі; у ньому можуть установлюватися додаткові підстави щодо його розірвання; має строковий характер; його розірванні (відповідно до Положення про порядок укладення контракту при прийнятті (найманні) на роботу працівників), можливе й відшкодування моральної шкоди, а сфера його застосування визначається законами України.
Запровадження контрактної форми в трудових правовідносинах обумовлено прагненням роботодавців дисциплінувати працівників, залучати до роботи найкваліфікованіших і творчо найактивніших, перевірити фахові та інші якості працівника протягом, наприклад, першого трирічного строку контракту, а також захищати більшою мірою, ніж це передбачено законодавством, власні інтереси. Інакше кажучи, контракт це, переважно, «подарок» для роботодавця і дуже рідко – для найманого працівника. Перевага контракту перед звичайним трудовим договором в тому, що контракт дає змогу максимально індивідуалізувати кожну конкретну угоду про працю, наповнити її конкретним змістом: детально регламентувати права та обов’язки сторін, режим праці й відпочинку, соціально-побутові умови, форму й розмір винагороди за роботу та інші додаткові умови. Недолік контракту в тому, що він, будучи переважно, строковим договором, часто має «дискримінаційний» характер по відношенню до працівника і дає явно більші, далеко не рівні з ним, переваги роботодавцю. Особливо, коли строк контракту завідомо короткий ( 1-3 роки), а роботодавець не вирізняється сумлінністю, правосвідомістю, моральністю тощо. У 99 відсотках випадків із практики трудових правовідносин, для припинення строкового трудового договору (контракту) у зв»язку із закінченням терміну його дії, основною, частіше – єдиною, причиною є той факт, що працівник, у відведений йому контрактом «випровбувальний» термін, не виправдав надій роботодавця. Невиконував обов»язків за контрактом, допускав порушення законодавства, знизив продуктивність праці, порівняно з попередником, розкрадав майно роботодавця, допускав порушення загальноприйнятих морально- етичних норм тощо. Якщо, протягом терміну контракту, з боку працівника відбувалося все навпаки, а роботодавець його звільнив, навіть на шкоду інтересам, наприклад, власного видавництва, то підстави і причину слід шукати не у законі, не у праві, а в «голові» роботодавця.
Оскільки контракт має строковий характер, то, повторюся, однією з основних підстав його припинення є закінчення строку (ст. 36 КЗпП). За два місяці до закінчення строку чинності контракту за угодою сторін його може бути продовжено або укладено на новий строк (Положення про порядок укладення контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників). Якщо роботодавець не має наміру продовжувати контракт, то за два місяці до його закінчення, він письмово(!) зобов»язаний повідомити про це працівника. Недотримання цієї вимоги у разі наступного звільнення працівника з підстав закінчення строку контракту є безумовною підставою для поновлення його на роботі.
Михайло Ребрик, юрист, старший викладач університету «Україна». 20.03.13.