«Терміново продам нирку. Мені 23, гроші потрібні, щоб сплатити кредит», «Продам нирку або частину печінки, щоб урятувати свою хвору дитину. Не п’ю, не курю». Такими...
«Терміново продам нирку. Мені 23, гроші потрібні, щоб сплатити кредит», «Продам нирку або частину печінки, щоб урятувати свою хвору дитину. Не п’ю, не курю». Такими оголошеннями просто рясніє Інтернет. Хоча є ще й такі: «Шукаю донора нирки. Готова оплатити переліт до Індії і назад, реабілітацію у клініці і 10 тисяч доларів винагороди».Саме на немалі гроші клюють нині українці, котрі опинилися в скрутному матеріальному становищі, коли подають в Інтернеті оголошення про продаж нирки, частини печінки чи яйцеклітини. Доведені до відчаю, вони готові лягти під ніж, аби владнати складнощі, які виникли на їхньому життєвому шляху.
Переглядаючи ці віртуальні оголошення, одразу впадає в око, що переважна частина потенційних донорів – молоді люди 20–30 років. Психологи пояснюють таку тенденцію тим, що молодь більш схильна до різного роду вскакування в халепи і не усвідомлює, якої помилки може припуститися, добровільно розпрощавшись із якимось органом.
«Років 7 тому до мене підходили юнаки, котрі питали, як вони можуть стати донорами нирки, – розповідає обласний нефролог Василь Стрижак. – Причиною такого кроку називали борги. Цікаво, що більшість із них навіть не підозрювали, що це незаконно. Коли я пояснював, що в нашій країні донорами можуть бути лише близькі родичі хворого і що це ризикований крок для здоров’я людини – їхня впевненість у бажанні продати свої органи похитувалася».
Медик з багаторічним стажем переконаний: гроші, які пропонують за видалення органа, не варті того, аби назавжди стати неповносправною людиною. Недарма ж у новинах часто показують сюжети про обдурених українців, яких вивезли до якоїсь екзотичної країни на операцію, відтак залишили без органів і винагороди теж. І головне, що таким людям не можуть допомогти навіть правоохоронці, адже, по суті, донор із власної згоди пішов на такий крок, тобто усвідомлював протизаконність своїх дій.
«Нині чорна трансплантологія є величезною проблемою нашого суспільства. А все – через недосконале законодавство. От наші сусіди – Білорусь, Угорщина, Словаччина – зробили значний крок уперед, запровадивши так звану презумпцію згоди на забір органів. Тобто якщо громадянин цих країн потрапив в автомобільну чи іншу аварію і медики констатували в нього смерть (насамперед – головного мозку), то можна, не чекаючи згоди родичів, забирати в померлого всі дієздатні органи. Така практика дала змогу вивести трансплантологію в цих країнах на суттєво інший рівень. Всі, хто потребує пересадження органів, мають змогу задарма отримати нову нирку чи печінку. А в нас хворі повільно помирають, чекаючи своєї черги на трансплантацію, чи змушені шукати шалені гроші (близько 80 тисяч доларів), щоб оплатити операцію за кордоном», – зауважує Василь Васильович.
Ситуацію могли би змінити нововведення в українському законодавстві. Міністерство охорони здоров’я ще торік передало у Верховну Раду законопроект, що дозволяє використовувати органи українців після їх смерті, якщо вони не написали відмови від цього при житті. Однак депутати досі не проголосували за такі зміни. «Особисто я виступаю за презумпцію згоди, – зізнався обласний нефролог Василь Стрижак. – Хоча бачу, що люди не зовсім готові до такого кроку. До прикладу, в країнах Європи до запровадження цих змін ішли багато років. Серед населення проводили потужну кампанію, навіть церковнослужителі наголошували під час проповідей, що Богу потрібні душі людей, а не їхні органи. У нашому ж суспільстві діють стійкі стереотипи про хірургів-«різників», які доводитимуть до смерті хворих, яких ще можна було б урятувати. Чув я і думки про те, що людей почнуть навмисне вбивати задля їхніх органів, організовувати автомобільні аварії тощо. Вважаю такі заяви повною нісенітницею. Знаєте, у нас, на жаль, щодня стається така кількість нещасних випадків і аварій, що додатково когось убивати просто не буде сенсу».Між тим нині на Закарпатті проживає близько 22 тисяч осіб, які мають хронічну недугу нирок. 500 із них потребують або регулярних процедур гемодіалізу (позаниркового очищення крові), або пересадки нирки. Законним шляхом пересадити орган в Україні можна лише від близького родича. У нашому краї таких операцій не роблять – лише в одному з 6 спеціальних центрів трансплантології, які нині майже повністю простоюють. А все тому, що в Україні не прописана також норма добровільного донорства в разі передчасної смерті людини. Наприклад, якщо навіть бажаєте пожертвувати свої органи хворому, не зможете цього зробити, бо в нас не розроблено відповідного механізму, зокрема – людина при житті не може залишити згоду на забір органів ні в медичній картці, ні будь-де інде.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Старий Замок»