Майже кожен з нас хоч раз чув спів цвіркунів, хоча не всім довелося його бачити, пише Зелене...
Майже кожен з нас хоч раз чув спів цвіркунів, хоча не всім довелося його бачити, пише Зелене Закарпаття. Багато хто називає цокотання цих доволі таємничих комах романтичним та заспокійливім. То хто ж вони, ці співці?
Про цвіркунів часто писав відомий італійський письменник Бруно Ферреро. У своїх притчах для душі він не раз описував чудодійну силу співу цих комах. В Індії цвіркунів вважають священними, адже вірять, що цвіркуни – це душі сплячих людей.
У нас на Закарпатті також є багато повір’їв, пов’язаних з цвіркунами. За словами ентомолога Михайла Пічкаря, у нашій області можна побачити і почути три види цих комах: польового, домового та степового. «Їх багато що об’єднує, – каже Михайло Васильович. – Серед дорослих самців цвіркунів існує своєрідна ієрархія, яка встановлюється під час зустрічі двох самців. Вони голосно цвірінчать, б’ються. Переможцем вважається той, хто робить це краще. Він вважається сильнішим і може претендувати на житло, їжу та самку переможеного. Для популяції це явище не має негативного значення, адже гине слабший.
Протягом життя самка цвіркуна може відкласти близько півсотні яєць. Вже через місяць виходять молоді комахи, а через три – перетворюються в імаго. Спочатку крила цвіркунів м’які та вологі, їх вони висушують на сонці, поки ті не затвердіють та потемніють. Статевозрілими цвіркуни вважаються уже через декілька днів, тоді вони співають свою першу пісню».
Звуки, які видає цвіркун, утворюються внаслідок потирання сторін крил одне в інше. Співають тільки самці, таким чином вони привертають увагу самок.
«Польовий цвіркун живе у відкритих луках, – розповідає ентомолог. – Має свою нору, де ховається від дощу та спеки. Польовий цвіркун трохи більший за хатнього — завдовжки він може сягати близько 3 см. Тіло у нього чорне, надкрилля — бурі, в основі кожного надкрилля знаходиться руда пляма, а стегна задніх ніг яскраво-руді. Домівки ці цвіркуни устеляють сухою травою та насінням. Цікаво те, що виходячи з дому, комахи «закривають» її пучком трави, щоб там не заселилися часом непрохані гості. Цвіркуни не вважаються войовничими комахами, проте свої оселі відстоюють запекло. Вдаються навіть до бійок. Головне в дуелі – відкусити один вус. Той, хто втратить вусик, повинен покинути нору. Хоча, інколи доходить і до інших ушкоджень».
Домовий цвіркун живе разом з людиною в будинку. Тут комахи шукають прихистку на зиму та в період весняних морозів. «Хатній цвіркун темно-жовтого кольору з коричневими смужками, завдовжки до 2 см, — каже пан Михайло. — Мешкає у людських оселях, однак, на відміну від тарганів, шкоди практично не завдає. Живиться хатній цвіркун різноманітними рослинними рештками».
Степовий цвіркун, так само як і польовий проживає на незахищених від дерев полях. «Нори степові цвіркуни мають у землі, – розповідає науковець. – Дуже схожий на польового. Чорного кольору тіло, завдовжки 2-3 см. Живляться стеблами польових рослин та культур. За один рік розвивається лише одна генерація комах».
Ольга Білей