Наймолодший на Закарпатті кандидат наук Антон Козьма — родом із села Фанчиково, що на Виноградівщині.
Наймолодший на Закарпатті кандидат наук Антон Козьма — родом із села Фанчиково, що на Виноградівщині.
За офіційними даними, середній вік спеціалістів із науковим ступенем кандидата наук у нашому краї становить 48 років. Отже, цього професійного рівня на Закарпатті досягають люди переважно зрілого віку. Однак наш земляк, уродженець Фанчикова Антон КОЗЬМА захистив кандидатську дисертацію в 27 років. Наша розмова з ним – про витоки успіхів молодого науковця та працю на науковому поприщі.
– Антоне Антоновичу, Ви – один із наймолодших на Закарпатті, ба навіть в Україні кандидатів наук. Хтось вплинув на вибір сфери Вашої діяльності?
– Великий вплив на мене справили мої батьки – вчителі хімії. Я вирішив піти їхніми стопами і здобути фах хіміка. Батьки були для мене дороговказом. Згодом, будучи студентом УжНУ, я брав участь у роботі наукового гуртка неорганічної хімії, в різних конференціях. Проте, навчаючись на перших курсах, не думав, що обов’язково піду в науку. Гадав, що стану вчителем. Але оскільки виявилося, що для мене є реальною можливість зростати фахово, розвиватися і реалізуватися на трошки вищому рівні, то вирішив – чому б і не спробувати?
Закінчивши аспірантуру, вже через рік захистив кандидатську дисертацію. Працював над нею чотири роки. До слова, маю багато колег і знайомих, які готували дисертацію й по 10-15 літ. Копіткими є і підготовча робота, і сам процес її виконання, і фінальний етап. Нелегко й захистити дисертацію. Вчена рада — 15 авторитетних науковців, професіоналів своєї справи, задають питання. Всі проголосували за присудження мені наукового ступеня кандидата наук.
– Як, власне, відбувалося становлення молодого науковця? Витоки цього формування з учнівської парти чи зі студентської аудиторії?
– Я все-таки думаю, що з учнівської парти. Саме навчання в загальноосвітній школі сформувало в мене такі перфекціоністські настрої. Адже в школі я також намагався завжди бути в числі найкращих учнів, серед лідерів. Закінчив школу із золотою медаллю, університет – із відзнакою. В нас був дуже сильний курс. Я відразу ж помітив, що дещо відстаю від кращих студентів. Це стало для мене, випускника сільської школи, додатковим стимулом, аби ще більше й наполегливіше працювати над собою. Як наслідок – після чотирьох років навчання я став першим за рейтингом, мав найвищі показники. Тоді ж у числі кращих студентів природничих факультетів отримав іменну стипендію благодійної організації Президентський фонд Леоніда Кучми «Україна». Саме він особисто й вручав їх нам.
– Що додавало Вам наснаги в науковій роботі?
– Найперше, безперечно, підтримка родини. Це міцний і надійний тил, без якого не було б узагалі нічого. Однозначно, я також щиро вдячний своєму науковому керівнику – доктору хімічних наук, професору, лауреату Державної премії України в галузі науки і техніки Євгену Юлійовичу Перешу, надзвичайно мудрій людині. В тому, що я відбувся як науковець, його внесок дуже великий. Вагому допомогу надає мені й доктор хімічних наук, професор Ігор Євгенович Барчій. В принципі, з багатьма колегами, викладачами і співробітниками Науково-дослідного інституту фізики і хімії твердого тіла (це відділ УжНУ), де наразі працюю науковим співробітником, я консультувався, дискутував. І це, повірте, дуже важливий досвід. Адже інколи для роботи науковця є надзвичайно цінною навіть одна порада.
– Які успіхи окрилювали Вас на науковому обрії?
– Коли ти займаєшся науковою роботою і в тебе вже вдається якийсь цікавий експеримент, а твої результати роботи на рівні кращих відомих зразків, описаних у науковій літературі, то це неймовірно окрилює й додає наснаги. Наприклад, мій перший винахід став потужним стимулом для подальшої роботи.
– Чи берете участь у конференціях та різноманітних форумах молодих учених, організованих Національною Академією наук України?
– Звичайно, на момент захисту дисертації в моєму авторефераті було опубліковано 12 тез доповідей з різних конференцій – і українських, і міжнародних. У нас є потужні наукові центри в Києві, у Львові, Сімферополі, де час від часу відбуваються різні форуми. Звідти ми, молоді науковці, виносимо величезний досвід, налагоджуємо тісні зв’язки з колегами по всій Україні. Знаходжу, буває, й близько 50 нових знайомих із різних наукових установ країни.
– Які Ваші особисті досягнення як науковця?
– На сьогоднішній день у мене 44 публікації, які вийшли з друку. Значна частина з них – це статті у вітчизняних і міжнародних журналах. На даний момент я маю 9 патентів, серед них 4 – на винаходи. І найближчим часом буду подавати заявки на наступні патенти. Планую й надалі ще інтенсивніше працювати в цьому напрямі.
– Випускниками Фанчиківської школи є відомі вчені Василь Ярема, Володимир Фенич та інші люди, які досягли професійних висот і якими село може по праву пишатися. Сподіваємося, що й Ви не зупинятиметеся на досягнутому…
– Власне, серед хіміків-науковців Виноградівщини я – четвертий. Мої попередники, безперечно, великі люди і на них треба рівнятися. Безумовно, хочеться й надалі розвиватися й зростати в професійному й науковому плані. А зупинятися на досягнутому, звісно ж, не можна. Людина завжди повинна ставити перед собою амбіційні задачі, завдання, нові вершини і прагнути їх підкорити. Шкода тільки, що в Україні немає стратегії розвитку науки – це великий недолік. Візьмімо, для прикладу, матеріальну базу, покращення якої так потребують науковці (найпростіші сучасні прилади, необхідні для роботи хіміків та фізиків, буває, коштують десятки або й сотні тисяч євро). Натомість розвивати науку та освіту дуже потрібно. Міжнародні аналітики зробили такі висновки: вкладення коштів у ці галузі приблизно в 5 разів вигідніше, ніж в якісь інші сфери. Можливо, не відразу, а з часом це приносить колосальну користь суспільству.
Держава не може бути успішною, якщо слабко розвиваються наука та освіта – ці базові сегменти, які забезпечують та гарантують їй поступ. А щодо хімічного факультету УжНУ, то він – один із найпотужніших в університеті і за педагогічним складом викладачів, і за науково-технічною базою. Серед хімічних факультетів інших провідних вишів України, наш, за деякими показниками, – один із кращих. Наприклад, щодо співвідношення кандидатів і докторів наук до студентів, які навчаються на хімфаці, наш – на другому місці в Україні. Поле для досліджень в хіміків – величезне. А скількох видатних людей приваблювала свого часу хімія!
– Що, цікаво, є предметом Вашого вивчення? Над чим, власне, працюєте?
– Моя робота стосується неорганічного матеріалознавства і знаходиться на межі між хімією та фізикою. Матеріали, які я досліджую, – це термоелектричні перетворювачі енергії. Вони дозволяють взаємоперетворювати теплову енергію в електричну. На їх основі виготовляють термоелектричні портативні холодильники або електричні генератори потужності, які працюють на відпрацьованому теплі. Перспектива використання цих матеріалів дуже велика, якщо їх використовувати для генерації електроенергії із відпрацьованого тепла атомних або теплових електростанцій, або навіть двигунів внутрішнього згорання. До прикладу, є такі розробки, де ставляться відповідні модулі, які утворені двома гілками різних матеріалів-напівпровідників. Їх можна ставити на вихлопні труби автомобіля або мотоцикла і отримувати додаткове джерело електрики. Або ж, змінивши полярність, із портативного холодильника цілком можливо отримати нагрівну піч. У ньому можна охолодити їжу, скажімо, до мінус 20 градусів. А, змінивши полярність, при потребі й нагріти до 100 градусів або й до більшої температури.
Речовини, які я вивчаю, використовуються в таких пристроях. Цей напрямок, який відноситься до альтернативної енергетики, дуже перспективний, бо термоелектрика розвивається в більш ніж 40-ка країнах світу, в тому числі в Японії, в США, в країнах Євросоюзу. Працювати в цій галузі дійсно потрібно, адже традиційні енергоресурси (нафта, газ, вугілля) вичерпуються. Виснаження їхніх природних запасів стимулює наукові розробки в сфері альтернативної енергетики, а завдяки матеріалам, які я досліджую, електроенергію можна отримувати, приміром, від Сонця чи з енергії термальних джерел, чи з відпрацьованого тепла металургійних комбінатів тощо. Отож, тема, яку я вивчаю, дуже цікава. А матеріали в перспективі знайдуть широке використання, ба навіть тотальне, всебічне застосування.
– В чому секрет Вашого успіху як молодого науковця?
– Це залежить від багатьох факторів. Основний із них – власна цілеспрямованість людини, яка повинна докладати максимальних зусиль, щоб поставити перед собою мету і досягти її. Інший – підтримка наукового керівника. Іще: людина повинна обирати справу до душі.
– Антоне Антоновичу, а чи маєте час для хобі?
– Звичайно, в мене багато захоплень. От, ще будучи студентом і пізніше, навчаючись в аспірантурі, брав участь у різних спартакіадах серед студентів і викладачів (шахи, шашки, штовхання ядра). Займав призові місця. Цікавлюся футболом, боксом. Головне – раціонально використовувати час.
Принагідно із запитанням «Як виховати майбутнього науковця?» ми звернулися до матері нашого інтерв’юера – Галини КОЗЬМИ. Її розповідь:
– Антон змалечку зростав дуже допитливим хлопчиком. Вже в три роки він мені задавав такі питання, що я аж лякалася.Навіть читати самотужки навчився, ніби граючись – просто ходив за мною з газетою і час від часу питав: «А це яка літера?». Коли пішов до школи, навчання йому дуже легко давалося. В нього добра пам’ять, аналітичний розум. Він ніколи не зубрив, завжди все аналізував, співставляв, логічно думав. Антон був чемною і слухняною дитиною. Все, чому я його навчала, він вбирав, як губка. Його перша вчителька розповідала, що, відповідаючи на уроках, він завжди все порівнював, аналізував, висловлював свою думку, мовляв, «Я так думаю». Логічне аналітичне мислення – його природний дар.
Коли Антон пішов у 5-ий клас, я стала його класним керівником. Згодом вчила його хімію, він відповідав на кожному уроці. Причому вдома додатково я з ним не займалася. На той час матеріальне становище вчителів було дуже важким, а тому ми займалися городництвом, вирощували овочі, тож вільного часу ніколи не мала. Думаю, Антон досягнув би успіхів у будь-якій сфері науки чи діяльності. Адже він дуже наполегливий, спокійний, впертий і терплячий у досягненні своєї мети. Він ставить перед собою ціль, певну планку, і прагне досягти вершини. Отож, виховати лідера або ж майбутнього науковця можна, прищеплюючи дитині наполегливість та цілеспрямованість, але, безперечно, й природжені здібності відіграють свою роль.
А щодо Фанчиківської школи, то з числа її випускників досі було троє кандидатів наук, Антон – четвертий, наймолодший. Коли вступав на хімфак, окремо для всіх медалістів було проведено іспит. За підсумками, саме він найкраще проявив себе. Екзаменатори питали: «Яку гімназію чи ліцей Ви закінчили?». Антон відповів: «Я – випускник сільської школи, з Фанчикова». Навчаючись на хімфаці, він поставив перед собою мету і перевершив усіх. Із-поміж однокурсників (ще троє окрім нього навчалися в аспірантурі) захистив дисертацію першим. А загалом ми з чоловіком пишаємось своїми дітьми – не тільки сином, але й донькою Галиною, яка працює вчилелем біології. До слова, хімію облюбувала собі й її донька Наталка. Отож, у сім’ї зростає ще один хімік.
Інтерв’ю взяла Ганна КОБАЛЬ, Новини Виноградівщини