"Вбити кирилицю": чи потрібен Україні повий перехід на латиницю, - РБК.

Недавно в Україні виникли серйозні дискусії щодо переходу на латинський алфавіт.

Далі подаємо вашій увазі статтю від видання РБК-Україна:

В Україні відновилася дискусія про перехід до латинського алфавіту. Приводом стала заява секретаря РНБО Олексія Данілова про те, що країні необхідно позбутися кирилиці. У чому плюси і мінуси цієї ідеї, чому нас вчить досвід інших країн і чи можна його застосувати в Україні – в матеріалі РБК-Україна.

"Я за, я вважаю, що це буде одна з фундаментальних речей, нам треба позбутися кирилиці і перейти на латиницю", – сказав Данілов в інтерв'ю "Радіо Свобода", відповідаючи на запитання глядача, коли Україна перейде на інший алфавіт.

Також секретар РНБО заявив, що англійська має стати другою мовою в державі, "знати її повинні всі". Якщо цей пункт протиріч майже не викликав, то ідея з переходом на латиницю переросла в широку дискусію. Питання, яке раніше займало здебільшого мовознавців та істориків, знову голосно зазвучало в інформаційному просторі.

Знаки контролю

Тема латинізації українського алфавіту виникає періодично. Зі схожою пропозицією кілька років тому виступив тодішній глава МЗС Павло Клімкін. До цього хвиля обговорень захлеснула соцмережі після того, як курс на відмову кирилиці проголосили в Казахстані. І це далеко не тільки питання подолання "радянського синдрому" і курсу на Євросоюз. Дискусії про українську латиницю тривають вже майже два століття, хоча широкої підтримки ця ідея не знаходила.

Що цікаво: в ранньому СРСР не тільки підтримували, але навіть місцями примусово впроваджували латинський алфавіт в радянських республіках. Тоді передбачалося, що це допоможе "трудовому народу" в розширенні світової революції на країни Заходу. До української, правда, дістатися не встигли, курс на латинізацію мов при Сталіні розгорнули на 180 градусів – майже всіх перевели на кирилицю.

Власне тому для багатьох країн повернення або перехід до латиниці мали і ідеологічний підтекст – поступовий відхід від "руського міра". Така тенденція після розпаду СРСР, наприклад, в Молдові призвела до відмови від кирилиці в рамках інтеграції з Румунією.

Неслов'янські країни (Узбекистан, Туркменістан і Азербайджан), очевидно, історично не мали ні латинської, ні кириличної традиції у своїх мовах, але наслідували приклад Туреччини. Остання відмовилася від арабської в'язі на користь латиниці ще сто років тому за наказом Ататюрка. На перехід було дано всього кілька місяців, хоча фактично він завершився через пару десятків років.

Радянські країни спочатку переводили на латиницю (фото: Turan Today)

Ця історія по-своєму також символічна. Адже глаголиця (попередниця кирилиці) з'явилася на землях слов'ян із Візантії, територію якої частково займає сучасна Туреччина. Власне, там жили Кирило і Мефодій, яких прийнято вважати батьками цієї знакової системи. А розробку нового алфавіту їм замовив візантійський імператор Михайло III. Він призначався насамперед для болгар.

Навколо кожного з цих тверджень досі запекло дискутують вчені, хоч вони і вважаються загальноприйнятими на даному етапі. Але принаймні один факт практично не викликає сумнівів. Головною метою створення писемності для слов'ян було насамперед посилення політичного впливу на їх території.

Слідом за алфавітом там почалося просування і візантійської релігії – православ'я. Закріплення його на державному рівні вже в Київській Русі гарантувало, що регіон не потрапить під контроль Папського престолу. Обидва ці чинники – віра і писемність, по суті, століттями утримували етноси і державні утворення на землях сучасної України від повної політичної інтеграції із Заходом.

Останні кілька сотень років ця ситуація, очевидно, грала на руку Москві. Зі зрозумілих причин будь-які спроби держав, які вона відносить до своєї зони впливу, позбутися релігійного або мовного контролю, там і зараз сприймають вкрай болісно. Проте, до XXI століття залишилося тільки п'ять слов'янських країн, що офіційно використовують виключно кирилицю: Болгарія, Північна Македонія, Україна, Білорусь і Росія.

Примітно, що в Сербії, яка досі сильно схильна до російського впливу, діють обидва алфавіти. Латиницю здебільшого використовує молодь, орієнтована на Захід, і число її прихильників в останні роки зросло. Тому днями місцевий парламент зобов'язав держпідприємства та ЗМІ використовувати кирилицю, а приватним компаніям за це обіцяють податкові пільги.

Movne pytannja

В Україні ж опір латинському алфавіту об'єднав два протилежні табори: проросійський і патріотичний. Представники першого вбачають у цьому процесі остаточний розкол у "родині братніх народів", другого ж – відмову від багатовікової писемної традиції та культури, що в їхньому розумінні прирівнюється до знищення української нації в цілому.

"Відмова від кирилиці несе величезні загрози, в першу чергу, національній безпеці. Важливо підкреслити, що вона народжувалася і розквітала разом з нами, українцями. Питання "вбивства кирилиці" – це крок до знищення українства і це антиукраїнський вибір", – заявив РБК-Україна уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь.

Також часто звучить твердження, що якщо Україна відмовиться від кирилиці, то втратить доступ до цілого пласту культури, починаючи від "Повісті временних літ" Нестора Літописця. Справедливості заради сучасні українці без належної підготовки і так не зможуть прочитати письмові артефакти Середньовіччя.

Стародавні кириличні тексти сильно відрізняються від сучасного алфавіту (фото: wikipedia.org)

Подоба нинішнього кириличного алфавіту з'явилася вже за Петра Першого, так званий "громадянський шрифт". Відносно легко ми можемо сприймати тексти вже часів Івана Котляревського, тобто написані на рубежі XVIII і XIX століть. Але всю цю спадщину після гіпотетичного переходу на латиницю може "окупувати" Росія, зазначив директор Інституту української мови НАН України Павло Гриценко.

"Відсікаючи тисячолітню традицію кириличного письма у нас в Русі-Україні ми тим самим віддаємо її в руки тим, хто скаже: а ми захищаємо і не відмовляємося, ми правонаступники всієї цієї писемної культури. Тому фрази "вас немає", "як народ не існуєте" і "мови такої немає" – знайдуть ще одне підтвердження, вже за допомогою нас самих. Не маємо права далі проводити ці розмови, все це потрібно згорнути", – зазначив він у коментарі РБК-Україна.

Інший популярний аргумент захисників кирилиці – точне відтворення мовного ладу. Простіше кажучи, сучасний український алфавіт максимально коректно відображає звуки нашої мови, що буде втрачено в латинській графіці або ж збільшить кількість потрібних символів для їх запису. Наприклад, буква "щ" в офіційній транслітерації зараз виглядає як "shch".

Хоча ця проблема вирішується діакритичними знаками. Варіанти запису української мови латинськими літерами вже давно були розроблені вченими та ентузіастами, здебільшого вони базуються на чеському, польському та хорватському алфавітах. Наприклад, перші рядки національного гімну латиницею можуть виглядати так: "Šče ne vmerla Ukrajiny ni slava, ni voľa. Šče nam, bratja molodiji, usmichnet sě doľa".

Прихильники переходу на латинський алфавіт стверджують, що такий крок потрібен для кращої інтеграції в європейське співтовариство. Мовляв, більшість мов наших західних слов'янських сусідів відрізняються від української не так вже й критично, але викликають відторгнення через іншу графіку.

Пошуковики віддають перевагу російським джерелам над українськими через схожу графіку (фото: Leon Neal / Getty Images)

Латиниця може стати перевагою в інформаційній війні, а також конкуренції з росіянами за просування контенту, а це стосується не тільки ЗМІ і блогерів, а й рекламного ринку. Нерідко пошукові запити російською та українською в тому ж Google графічно виглядають однаково або сильно схоже. Але першими користувач в Україні найчастіше отримає результати з російських джерел, адже їх аудиторія, а тому і місце у видачі – вище.

"Для однієї людини це невелике зусилля, але в рамках цілої країни – це величезний зсув. Кажуть, що це (сприйняття тексту латиницею, – ред.) дуже складно. Ні. Ми вже отримуємо смс-повідомлення, наприклад, з банку, зазвичай латиницею. Так менше символів, дешевше. Раніше всі смс писали латиницею, всі читали і ніяких проблем це не викликало. Щоб не розуміти, що написано українською латиницею, потрібно в принципі не розуміти українську мову", – пояснив виданню голова організації "Українська латинка" Максим Дядик.

Також популярна теза про те, що латиниця злякає тих, хто збирається перейти з російської на українську мову, і спровокує розкол у суспільстві. Дядик, у свою чергу, впевнений, що ті, "хто ненавидить українську мову", свого ставлення не змінять при будь-якому розкладі. Водночас оцінити реальну кількість прихильників і противників латинського алфавіту неможливо, адже масштабних соціологічних досліджень на цю тему в Україні ніхто не проводив.

Як не було досі і серйозних розмов про це на рівні влади. Голова Національної комісії зі стандартів державної мови Орися Демська повідомила РБК-Україна, що питання переходу на латиницю цей орган не розглядав і найближчим часом не планує. Зате до кінця року комісія почне роботу над новими правилами транскрипції і транслітерації з українського алфавіту, їх не змінювали з 2010 року. Це стосується, наприклад, латинського відображення географічних назв та Імен в закордонних паспортах.

Так що поки немає підстав вважати, що Україна всерйоз має намір в найближчі роки перейти на латинський алфавіт. Сам секретар РНБО пізніше написав, що здивований такою бурхливою реакцією на його слова, але готовий продовжити дискусію. Хоча на даний момент схоже, що це обговорення знову не вийде за рамки змагань в соцмережах на кращий жарт по заданій темі.