1. Новини Закарпаття
  2. >

Уряд повинен запровадити справжню монетизацію субсидій і не порушувати закон - Олексій Хабатюк

28.06.2019 21:29 Аналітика

Лише у березні 2019 року відбулася перша хвиля реальної монетизації: переказ грошей безпосередньо споживачу.

Якою повинна бути монетизація субсидій? З якими проблемами зіткнуться незаможні громадяни у новому опалювальному сезоні? Чи вистачить коштів у бюджеті на виплату субсидій? Про це — у розмові із заступником начальника департаменту енергоефективності "Нафтогазу" Олексієм Хабатюком - пише Економічна Правда.

Субсидії в Україні — украй важливе та чутливе питання. У той час, коли Кабмін запустив процес монетизації, обираючи між готівковою та безготівковою формами, ЕП вирішила поспілкуватися з іншим учасником процесу — НАК "Нафтогаз України", що має власний погляд на це питання.

Якою повинна бути монетизація субсидій — готівковою чи безготівковою? З якими проблемами можуть зіткнутися отримувачі субсидій у новому опалювальному сезоні? Чи вистачить коштів у бюджеті на виплату субсидій у 2019-2020 роках?

На ці та інші питання відповів заступник начальника департаменту енергоефективності НАК "Нафтогаз України" Олексій Хабатюк.

— Наскільки ефективна урядова система субсидій?

— Уряд протягом останніх двох років запроваджує моделі, які називає монетизацією субсидій. Ці моделі тричі змінювалися і щоразу їх називали монетизацією. Хоча до останнього часу вони монетизацією не були.

Є закон "Про житлово-комунальні послуги", який визначає, що таке монетизація. Там написано, що це виплата житлових субсидій у грошовій формі споживачу житлово-комунальних послуг. Що таке субсидія? Це гроші. Хто їх отримує? Споживач ЖКП. Два ключові моменти: гроші — споживачу.

Уряд робив спроби під "монетизацією" протягнути інші форми: переказ коштів надавачам послуг через місцеві бюджети, переказ коштів надавачам послуг через Ощадбанк. Це теж називалося монетизацією. Лише у березні 2019 року відбулася перша хвиля реальної монетизації: переказ грошей безпосередньо споживачу.

Цю форму монетизації ми вважаємо правильною, саме така форма передбачена в законі. Законодавець, коли ухвалював закон, мав на увазі саме це.

Уряд пробує підмінити поняття "грошові кошти" поняттями "готівкові розрахунки" та "безготівкові розрахунки". Це різні поняття. Це як порівнювати кругле із зеленим.

Неважливо — готівкове чи безготівкове. Кінцева виплата споживачу може відбутися і через безготівковий розрахунок, і готівкою, але все це — грошові кошти і це кошти споживачу. Усе інше — це псевдомонетизація у розумінні закону.

— Тобто коли субсидія виплачується виконавцям послуг, це…

— Не монетизація.

— Це неефективно?

— Ми описали механізм, а тепер ідеологія. Кошти потрібно давати споживачу, а не виконавцю послуг, бо у виконавця послуг — конфлікт інтересів.

Він хоче отримати коштів якомога більше, це його природне бажання. Які у нього є механізми? Наприклад, завищити обсяги споживання послуги. Більш ніж півроку так відбувається із газзбутами, що надсилають споживачам завищені рахунки.

Якщо держава переказує кошти напряму виконавцю послуг, то він автоматично отримує їх за більший обсяг. При цьому нема іншої сторони — споживача, який зацікавлений, щоб ці кошти не віддати задурно виконавцю послуг.

Перше завдання — усунути цей конфлікт інтересів. Гроші передавати безпосередньо споживачу, а споживач сам вирішить, скільки заплатити за реально спожиту якісну послугу. Він сам проконтролює, щоб йому не завищували обсяги споживання. Усе, що він не витратить надлишково, залишиться йому.

Принцип нарахування субсидій такий. Є соціальні нормативи — певний обсяг послуги. Субсидія надається на цей обсяг, а не на розмір фактичного споживання. Наприклад, тобі держава дала субсидію 100 грн. Ти спожив на 50 грн. Решта 50 грн — твої. Людина буде зацікавлена менше спожити газу чи тепла і залишити собі якомога більше коштів. Це стимулює ефективне споживання.

Ще одна важлива теза — залучення отримувачів субсидії до процесу. Вони багато років були усунуті від процесу оплати та контролю за споживанням. За них держава щось робила, платила, переказувала кошти надавачу послуг. Люди про це часто навіть не знали. Вони були осторонь. Це породжувало багато проблем.

Якщо це індивідуальний будинок — то це проблема лише власника будинку, його незацікавленості покращувати щось у ньому. Якщо ж це багатоквартирний будинок, то це стає проблемою всіх жителів будинку, бо це єдиний організм.

Якщо мешканці, а часто це половина чи 70% мешканців, не зацікавлені щось покращувати, то будинок "пропаде". З ними "пропадуть" й інші співмешканці. Така ситуація вбиває ініціативу навіть у тих, хто хоче щось робити.

Якщо ж ці люди отримають субсидію "живими грошима", у них зміниться ставлення. Вони можуть вирішити: "Якщо ми разом з ініціативними мешканцями скоротимо споживання, то мені і субсидію дадуть, і я собі щось залишу". У голові цей "вимикач" переключиться. Тому монетизація важлива для всіх споживачів.

 

— Інколи можна почути, що однією рукою держава встановлює надвисокі тарифи, а іншою — надає субсидії. Наскільки ця система логічна?

— Вона абсолютно логічна. Не будемо говорити про тарифи, будемо говорити про ціну. Скільки коштує будь-який ресурс, який ви споживаєте? У нього є об'єктивна ціна, яка складається з багатьох факторів. Візьмімо, наприклад, газ.

Держава має право через свої інституції встановити будь-яку ціну, хоч нуль. Такі приклади теж є. У Середній Азії чи в Латинській Америці деякі країни встановлювали ціни на ЖКП на рівні нульових чи близьких до них.

Це погано закінчується, бо об'єктивна економічна реальність нікуди не дівається. Ці товари і послуги все одно вартують стільки, скільки вони вартують. Якщо поставиш населенню низьку ціну на газ, державна компанія зазнає збитків.

З одного боку маємо ціну, з іншого — соціальну допомогу у вигляді субсидії. Здавалося б, обидва параметри мають підвищуватися пропорційно, але ні, тому що суспільство складається з неоднорідних домогосподарств. Є багаті, середнього достатку, бідні і дуже бідні, які не здатні заплатити за ЖКП. Зараз тих, хто отримує житлову субсидію, в Україні близько 4 млн сімей з 14 млн — трохи менше третини.

Ціна підвищується для всіх. Платять всі однаково: 10 млн домогосподарств платять повну ціну за товар і субсидії не отримують. Інші 4 млн теж платять повну ціну, але отримують субсидію. Очевидно, що підняття ціни підвищує витрати держави на субсидії, проте загальні доходи все одно збільшуються.

Тобто нема сенсу підтримувати багатих через ціну. Краще підтримувати бідних через цільову допомогу. Це більш ефективно з економічної точки зору.

Це хороша світова практика. Її використовують такі заможні країни, як Велика Британія. Там теж є бідні люди, яких британський уряд вважає незахищеними. Їм дається, наприклад, допомога на опалення. Це стандартна система.

— Чи сприяє система субсидій підвищенню енергоефективності? Раніше отримувачі субсидій спеціально випалювали більше газу, щоб повністю використати норму субсидії. Чи вдалося виправити цей недолік?

— Підвищення енергоефективності було однією з цілей запровадження монетизації. Не можу сказати про всю країну, це справа уряду. Скажу про компанії, якими ми управляємо, наприклад, про "Кіровоградгаз". Там є 244 тис особових рахунків, серед яких понад 200 тис тих, що споживають газ для опалення.

Ми провели аналіз. Узяли однакових споживачів, які живуть в однакових багатоповерхівках, і побачили, що отримувачі субсидій споживають газу на індивідуальне опалення у 1,6 разу більше, ніж споживачі без субсидій. Це підтверджує те, що перші не зацікавлені споживати газ ефективно.

Були міфи, які підігрівала преса. Один з них — якщо ви не випалите всю норму, то вам не дадуть субсидію на наступний рік. Тож люди вмикали котли на максимум.

Є інше дослідження: яку температуру тримали споживачі у своїх оселях. Отримувачі субсидій тримали температуру значно вищу, ніж звичайні споживачі. Тримали і 24 градуси, і 26 градусів. Відкривали кватирки, щоб не було гаряче. Тимчасом їхні сусіди без субсидій тримали температуру до 20 градусів.

Це говорить про те, що побудована за десять років система субсидій була неефективна з точки зору стимулювання ефективного споживання ресурсу. Запроваджена система монетизації стимулює людину економити газ, бо все зекономлене вона залишає собі. Гроші — найкращий мотиватор.

— Наскільки виправдане застосування безготівкової форми монетизації для громадян, які мають борг?

— На мою думку, невиправдане. У країні має існувати одна модель виплати субсидій — грошова, безпосередньо споживачу. Це те, що ми називаємо монетизацією. Так звана безготівкова форма суперечить закону. Це не монетизація, це переказ коштів безпосередньо виконавцям послуг.

Ця система створює плутанину та напругу, коли одні отримують у грошовій формі, інші — у негрошовій формі. Ми ділимо людей на сорти, це неправильно.

Тепер стосовно обґрунтування безготівкової форми тим, що хтось не платить за ЖКП. Є дієвий механізм — відмова у наданні субсидій. Питання в тому, що уряд, як на мене, ховає за проблемою розрахунків бажання зберегти цю безготівкову форму, вигідну виконавцям послуг та Ощадбанку.

За нашими даними, рівень розрахунків, який ми досягли, наприклад, по Кіровоградській області у січні-квітні 2019 року, становив 99%. Це рівень розрахунків за газ з боку громадян, які отримують субсидії у готівковій формі. Це дуже хороший рівень. Він кращий за показник, який є у споживачів без субсидій.

Виправдовувати цим одним відсотком існування двох систем нерозумно. Інакше для споживачів без субсидій, де рівень розрахунків нижчий, треба застосувати механізм, коли їхні роботодавці платитимуть за комунальні послуги замість них. Навіщо їм давати гроші, якщо вони не платять за комунальні послуги (сміється)?

Ми контактували з теплокомуненерго. У них рівень розрахунків теж високий.

Надавачі послуг зацікавлені у немонетизованій формі субсидій, бо вони не хочуть робити свою роботу. Їх робота полягає не лише у тому, щоб виробити тепло чи взяти десь газ, а в тому, щоб працювати зі споживачами. Збір коштів — це одна з важливих функцій надавача послуг. Вона не менш важлива, ніж вироблення тепла.

Наведу приклад: одне з обласних міст, теплокомуненерго, велике підприємство мало проблеми з отримувачами субсидій, з монетизованою формою у березні. У них був провал за розрахунками. Директор підприємства зробив чотири мобільні бригади по три людини, дав їм інформаційні матеріали, інструкції, платіжний термінал і відправив збирати кошти, роз'яснювати, що відбувається.

У результаті в травні за квітень вони вийшли на рівень 165% збору коштів. Основна проблема — люди не зрозуміли, що відбулося. Вони багато років отримували субсидію, не думаючи, де вона проходить. Гроші прийшли в теплокомуненерго, а люди лише бачили у платіжці, що до сплати нуль.

Люди пояснювали так: "Що ви нам розповідаєте? Це ж нам пенсію підняли! Мені на картку це зарахували". У людини була пенсія, скажімо, 3 тис грн. Їй на ту ж картку "впали" ще 3,5 тис грн. Старше покоління дивиться телевізор, про інтернет не знає, повідомлення в телефоні не читає. Пенсію підняли — це ж добре.

Тепер до такого пенсіонера прийшли живі люди і пояснили, що це держава змінила систему, тепер вам дають субсидію грошима. Тепер, якщо ви не заплатите, у наступному місяці субсидію не дадуть. Люди швиденько оплатили.

Звичайно, підприємству краще отримати від держави на рахунок однією порцією 10 млн грн і розповідати про важке життя через велику кількість боржників.

 

— Уряд планує у жовтні повністю перейти на монетизацію. Це реально?

— Спочатку була заява, що ми переходимо до повної монетизації. Потім відкотили назад в бік Ощадбанку через переказ безпосередньо надавачам послуг. 1 жовтня ми можемо опинитися як у повністю монетизованій системі, так і повернутися до немонетизованої форми через Ощадбанк. Прогнозувати це дуже складно.

— Наскільки якісно держава у 2019 році виконує витратну частину бюджету щодо субсидій? Чи зможе держава повністю виконати її до кінця року? Які є прогнози щодо обсягу витрат на субсидії у 2020 році?

— У 2019 році після запровадження монетизації розрахунки між "Нафтогазом" та іншими учасниками процесу стали кращими, ніж було раніше.

У минулі роки лаг між тим, коли була надана послуга і коли держава профінансувала цю послугу, міг становити шість-дев'ять місяців. Це приводило до того, що у підприємств по всьому ланцюжку відбувався касовий розрив. Це серйозно впливало на ліквідність. Це була реальна проблема.

При монетизації так не вийде, бо точкою отримання коштів є люди. Якщо ти людині не даси кошти вчасно, вона буде стурбована (усміхається). Тому для підприємств, для галузі чітке фінансування в рамках монетизації — це плюс.

Обсяг коштів за останні роки серйозно змінювався. На піку було близько 80 млрд грн. На 2019 рік в бюджеті заплановано 55 млрд грн, хоча недавно зменшили до 47 млрд грн. Вистачить чи ні? На це питання нема однозначної відповіді, бо ми не знаємо, що буде з цінами на газ, електроенергію, воду і тепло.

Уряд веде дещо непослідовну політику. Було задекларовано, що на ринку електроенергії скасують перехресне субсидування і, відповідно, піднімуться ціни. Зараз це вже не планується, тож потреба в субсидіях може бути не така велика.

З газом ситуація така, що уряд прив'язує ціну до котирувань на біржі. Зараз на європейських біржах ціни низькі. Якби я точно знав, що буде з ціною на газ у вересні, я би з вами не говорив, а заробляв би дуже великі гроші (усміхається).

— З якими проблемами стосовно субсидій можуть зіткнутися громадяни у новому опалювальному сезоні?

— Основна проблема — це вплив необґрунтованих нарахувань виконавцями послуг на призначення субсидій. Система побудована так, що субсидія призначається у випадку відсутності заборгованості за ЖКП за певний період.

Наприклад, газзбути нараховують додаткові обсяги, з якими споживачі не погоджуються та їх оспорюють. Хоча у постанові уряду прописано, що ці борги не враховуються при призначенні субсидій, сам механізм досить нечіткий.

Ризик полягає у відмовах в призначенні субсидій у зв'язку із штучними боргами. Це може бути неприємним сюрпризом. Це те, чим повинен займатися уряд. На жаль, ситуація, яка склалася навколо облгазів і газзбутів, показує, що дії уряду і регулятора неефективні щодо впливу на їхню діяльність.

— Як вирішити проблему боргів, спричинену необґрунтованими нарахуваннями?

— Вирішення проблеми додаткових нарахувань не перебуває в площині субсидій.

Це питання системи взаємовідносин між споживачем, надавачем послуг, регуляторною та контрольною функціями держави. Вирішувати її треба на вищому рівні. Інакше це будуть "милиці", які хтось обов'язково зламає.

Щодо ринку газу це питання роздрібного ринку газу.

Є оптовий ринок газу, є роздрібний ринок для промислових споживачів. Там все працює: є кілька сотень постачальників, які конкурують між собою.

На ринку побутового споживача конкуренція відсутня. Є спеціальні обов'язки на ринку газу, є газзбути.

Вони продають газ на кожній території. І газзбут, і облгаз — це афілійовані особи.

Вони відчувають повну безкарність і повну силу, тому на цей ринок навіть ніхто не хоче заходити. У цьому нема фінансового сенсу.

Там нема нормальної маржі, нема механізмів роботи з природним монополістом — облгазом. Облгаз на цій території — природний монополіст. Також там є афілійований газзбут. Незалежний постачальник завжди йому програє.

— Чи варто змінювати цю систему?

— Її необхідно змінювати. Якщо її не змінити, то ми ніколи не позбавимося від спеціальних обов'язків на ринку газу і ніколи не створимо конкурентний роздрібний ринок. На 80% це робота регулятора та АМКУ, на 20% — це робота уряду.

Повна монетизація субсидій не вирішує проблеми в цій системі. Можна підставляти "милиці" на рівні субсидій, але вирішувати треба корінні питання.

Нагадаємо, Росія в Раді Європи, Україна відчуває себе обдуреною, - La Croix.

Читайте на ГК:У Харкові дівчина вдарила патрульного (ВІДЕО)
Читайте на ГК:Зеленський нагородив водолазів-ліквідаторів, показаних в Чорнобилі
Читайте на ГК:Зеленський вже має кандидата на Генпрокурора замість Луценка
Цей матеріал також доступний на таких мовах:Російська

Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Стрічка
Система Orphus