Закарпаття не голосувало, бо не побачило свого кандидата.

Перед другим туром президенських виборів вже мовилося, що якщо Закарпаття дасть меншу явку, ніж у першому турі, це буде вже просто непристойно.

Та так і сталося – явка ще на пів-відсотку менша, ніж раніше і складає всього 46,38 %. Іншими словами, область сказала виборам дружнє «фе”. Попри різні технічні причини, які експерти обговорювали у попередні тижні (великі свята у різних конфесій, прекрасна погода тощо), є ще одна – найбільш вагома.

Закарпатці не побачили принципової різниці між кандидатами. Тобто різницю, звісно, бачили (хоча би щодо досвіду), але не вважали її вирішальною. За великим рахунком двох кандидатів сприйнято як «обоє рябоє”. Дехто висловив свою позицію викреслюванням у бюлетені обох кандидатів (тобто де-юре перетворенням бюлетеня на недійсний), але більшість просто проголосували ногами. Закарпатці сприйняли обох як представників олігархату – тільки різних відгалужень цієї багатоголової гідри. З цієї точки зору і дійсно – обирати між двома головами одного дракону немає жодного сенсу.

При цьому я би не тішився якоюсь особливою свідомістю ужгородців, де явка традиційно найвища по області, бо тут просто найбільше спецдільниць (лікарень, сізо тощо), де виборці просто не мають куди подітися і дають майже абсолютну явку. Решта же електорату голосувала приблизно так, як і по цілій області.

На звичайні дільниці прийшли переважно прихильник В.Зеленського (за нього 80% закарпатців, що трохи більше, ніж в середньому по Україні). При цьому ясно, що голосували не так за кота у мішку, як проти П.Порошенка.

Натомість прихильники П.Порошенка (чи противники В.Зеленського) просто сиділи вдома, деморалізовані справді гігантським розривом між кандидатами, який показували напередодні всі соціологічні фірми. Спробу переломити цей розрив через масову мобілізацію «бордового” електорату (як це було на Львівщині і Франківщині) тут навіть не розпочато.

П.Порошенко визнав, що у нього фатальні проблеми з комунікацією, з тим, щоб дійти до кожного виборця. Але це визнання зроблено надто пізно, причому виправлялась ситуація не надто рішуче і ефективно. У В.Зеленського з комунікацією ще більші проблеми, просто в силу сприятливого збігу обставин він міг взагалі нічого не робити і все одно перемогти. Але цей збіг обставин зникає вже через кілька тижнів.

Для закарпатців загалом типова психологія «моя хата скраю”. Рівень недовіри до влади тут вищий, ніж у будь-якому іншому регіоні. Такими нас сформувала наша багатовікова історія. Щось подібне хіба що у буковинців, чия історія багато в чому перегукується з закарпатською. Закарпатці звикли, щоб їх ритуально умовляли і довго припрошували до будь-якої дії. Звідси наш жарт про невдале весілля: все було на столі, але ніхто не силував їсти-пити. Це точно про нинішню президентську кампанію. Від запропонованого вибору очі розбігалися, але закарпатці на це купилися ні у першому турі, де вибір на будь-який смак, ні у другому, де він вже був зведений до мінімуму. Достукатися до сердець закарпатців так і не вдалося (голоси за Зеленського – це просто антирейтинг Порошенка). Кандидати наївно гадали, ніби тут можна обмежитися самою зовнішньою рекламою. Не знаю, чи спрацювала вона в інших областях, але у нас точно ні.

Добре це чи погано, але закарпатці взяли на себе мінімум відповідальності за майбутнього президента. Ментальна автономність тепер тільки посилилася. Команда Порошенка програла Закарпаття, бо не приділяла йому належної уваги. Хоча схоже, що наступна команда буде ще скупішою на спілкування з глибинкою.

Сергій Федака.

Нагадаємо, стали відомі результати виборів за кордоном.