ВВС: Що буде з вірою в Бога, якщо людство виявить інопланетян

Існування життя на інших планетах може виявитися несумісним із релігією.

Однак, як пише оглядач BBC Future, чимало богословів допускають можливість існування інопланетян.

У 2014 році Національне управління США з аеронавтики і дослідження космічного простору (NASA) надало грант на суму 1,1 млн дол. Центру богословських студій (екуменічному науково-дослідному інституту, розташованого в штаті Нью-Джерсі) на вивчення "громадських аспектів астробіології".

Декого це розлютило. Фонд "Свобода від релігії", який виступає за чітке розділення церкви і держави, зажадав від NASA відкликати грант, пригрозивши судом.

Представники фонду пояснили свою вимогу занепокоєнням з приводу надто тісної взаємодії державних і релігійних організацій, але також дали зрозуміти, що вважають видачу гранту марною тратою грошей.

"Вченим не слід піклуватися про те, як розвиток науки вплине на переконання, що ґрунтуються на вірі", - заявили вони.

Всі доводи фонду можуть розсипатися в прах, якщо людству доведеться якось реагувати на звістку про те, що інопланетяни існують.

Таке відкриття спричинило б цілу низку питань, відповіді на які лежать за межами науки.

Наприклад, замислюючись про те, що таке життя, ми маємо справу з науковим питанням чи богословським?

Теми походження життя і майбутнього всього живого є дуже складними, і досліджувати їх треба комплексно, в рамках відразу кількох дисциплін.

Те саме можна сказати і щодо реакції людства на встановлення контакту з інопланетянами.

І це не марна фантазія: сьогодні багато вчених стверджують, що відкриття життя поза Землею - лише питання часу.

Для таких упевнених заяв є кілька приводів. Головний з них обумовлений швидкістю, з якою вчені почали виявляти планети за межами Сонячної системи.

У 2000 році астрономам було відомо близько 50 таких "екзопланет". До 2013 року їх було вже 850, а планетарних систем - понад 800.

На думку Девіда Вайнтрауба, доцента кафедри астрономії в Університеті Вандербілта (США) і автора книги "Релігії та інопланетне життя" (Religions and Extraterrestrial Life), до 2045 року кількість виявлених планет може сягнути мільйона.

"Є всі підстави вважати, що незабаром кількість відомих екзопланет, як і кількість зірок, стане незліченною", - пише він.

З виявлених наразі планет понад 20 мають приблизно такі самі розміри, що й Земля, і розташовані в "придатній для проживання" зоні на орбіті зірки.

Такою є, приміром, остання з виявлених планет - Проксима b, яка обертається навколо червоного карлика Проксима Центавра.

Що пильніше ми вдивляємося в космос, то міцніше в нас упевненість у тому, що не лише наша планета придатна для життя.

За рідкісним винятком всі розмови про пошук позаземного розуму зазвичай ведуться в рамках точних або природничих наук.

Освоєння космосу прямо пов'язане з релігійними та філософськими питаннямиКарл Саган, "Космічне питання"

Але наслідки цієї діяльності простягаються далеко за межі біології і фізики, торкаючись гуманітарних наук, філософії і навіть богослов'я.

Як зазначив Карл Саган у своїй книжці "Космічне питання" (The Cosmic Question), яку тепер можна знайти хіба що у букініста, "освоєння космосу прямо пов'язане з релігійними та філософськими питаннями".

Нам доведеться вирішувати, чи є в нашій системі переконань місце для цих нових створінь, або ж факт їх існування здатний в корені підірвати нашу віру.

Дослідження цих питань можна назвати "екзобогослов'ям" або "астробогослов'ям" - ці поняття ввів почесний професор богослов'я Тихоокеанської лютеранської богословської семінарії Тед Пітерс, щоб позначити "міркування про теологічне значення позаземного життя".

Пітерс, за його власним визнанням, був не першим і не єдиним, хто вживав ці терміни - їх було вигадано щонайменше 300 років тому.

Вони трапляються у трактаті, опублікованому 1714 року під назвою "Астробогослов'я, або Демонстрація суті і особливостей Бога з точки зору небес"(Astro-theology, or a Demonstration of the Being and Attributes of God From a Survey of the Heavens).

Чи унікальні ми?

Отже, які питання можуть постати перед нами, якщо інопланетний розум буде виявлено?

Почнемо з питання нашої унікальності, яке бентежило й богословів, і вчених.

Як пояснює у своїй роботі "Чи ми самі?" (Are We Alone?) Пол Дейвіс, пошуки позаземної цивілізації ґрунтуються на трьох принципах.

Перший - це принцип універсальності природи, який стверджує, що фізичні процеси, які відбуваються на Землі, однакові в усьому Всесвіті. Це означає, зокрема, що й процеси, внаслідок яких зародилося життя, діють аналогічним чином всюди.

Другий - принцип повноти, згідно з яким все, що можливе, коли-небудь обов'язково станеться.

З точки зору пошуку життя на інших планетах це означає, що за відсутності перешкод до зародження життя саме життя обов'язково з'явиться, або, як висловився автор цього терміну американський філософ Артур Лавджой, "жодна справжня можливість буття не може бути невиконаною".

На думку Сагана, це пов'язано з тим, що "зародження життя на придатних для цього планетах, мабуть, закладено в саму суть Всесвіту".

Третій - принцип пересічності - говорить, що Земля не посідає якогось особливого місця або положення у Всесвіті.

І саме це може виявитися головним каменем спотикання для авраамічних релігій, які вчать, що люди були створені Богом спеціально і тому мають привілейоване становище відносно інших істот.

У певному сенсі сучасний науковий світ побудований на визнанні нашої пересічності, як зазначив у своїй книзі "Релігії та інопланетне життя" Девід Вайнтрауб:

"Коли в 1543 році від Різдва Христового Коперник оголосив, що Земля обертається навколо Сонця, інтелектуальна революція, яка прийшла за тим [...] вимела жалюгідні залишки аристотелевої геоцентричної моделі Всесвіту на звалище історії".

Теорія Коперника, яка пізніше була визнана революційною, поклала початок процесу, за підсумками якого вчені - такі як Дейвіс - дійшли висновку, що Земля - це "типова планета, яка обертається навколо типової зірки у цілком типовій галактиці".

Саган каже про це ще виразніше: "Ми усвідомлюємо, що живемо на незначній планеті, яка обертається навколо банальної зірки, загубленої в галактиці в якомусь віддаленому куточку всесвіту, в якій таких галактик більше, ніж людей".

Але як примирити цю заяву з переконанням у тому, що людина є вінцем творіння Бога?

Як людям повірити, що творець любить їх як власних дітей, якщо планета, яку вони населяють, - лише одна з мільярдів?

Виявлення розумних істот на інших планетах може зробити таку ж революцію й у самосвідомості людини. Чи спричинить таке відкриття у вірян почуття власної меншовартості, а відтак, сумніви у своїй вірі?

На мою думку, це занепокоєння є надуманим. Для віри в те, що Бог взаємодіє з людьми і турбується про них, ніколи не було потрібно, аби Земля була в центрі світобудови.

У псалмах, які шанують й іудеї, і християни, стверджується, що Бог дав імена всім зіркам (Псалом 147: 4).

Як свідчить Талмуд, Бог за ніч облітає 18 тисяч світів.

Як стверджує Пітерс, якщо життя виявиться де-небудь іще, це в жодному разі не зменшить Божу любов до мешканців Землі, "як не зменшується любов батьків до своєї дитини, якщо у неї є брат чи сестра".

Якщо вже вірити у Бога, навіщо обов'язково виходити з того, що Він здатний любити лише деяких зі своїх чад?

Одкровення

Але чи згадується можливість існування позаземного життя в самих релігійних текстах?

"В основі релігії, - пише католицький священик і богослов Томас О'Мейра, - лежить твердження певного контакту всередині і водночас за межами людської природи".

Для іудеїв, християн і мусульман це передбачає наявність якогось одкровення в письмовій формі, хоча воно і обумовлено конкретними історичними обставинами, в яких спочатку передавалося з уст в уста.

Найкращі богослови визнають пов'язані з цим обмеження, але деякі з них схильні сприймати тексти абсолютно буквально. Для них виявлення інопланетян може здаватися загрозою для основ віри.

Якщо запитати у християнина, чи вірить він в інопланетян, напевно, він звернеться до біблійної розповіді про створення світу.

Проповідник Біллі Грем заявив, що, на його тверде переконання, Бог створив життя і на інших планетах "у далекому космосі"

Не виявивши там жодних свідчень існування життя поза Землею, він, як і креаціоніст Джонатан Сафарті, може дійти висновку, що люди - єдині розумні істоти у Всесвіті.

"У Писанні ясно стверджується, що розумного життя більше ніде немає", - написав Сафарті у статті в журналі "Новини науки і богослов'я" (Science and Theology News).

Можливо, християнин і зможе прийняти факт існування інопланетного життя, але для цього йому необхідно буде докорінно переглянути своє розуміння божественного одкровення, визнавши неповноту своїх знань.

Крім того, йому доведеться серйозно подумати над поняттям Боговтілення - християнського догмату про те, що Бог був присутній у всій повноті у людині на ім'я Ісус Христос.

Християни вірять в те, що спасіння можливе лише через Христа і що всі шляхи до Бога ведуть через Нього.

Але яке значення це має для інших цивілізацій, які живуть собі в далеких куточках Всесвіту і нічого не знають про Христа?

Томас Пейн розглянув це питання у своєму відомому трактаті "Вік розуму", написаному в 1794 році, де обговорюється можливість існування безлічі світів.

На думку Пейна, віра в безліч світів "робить християнську релігію дрібною й смішною, та розвіює її, як пух за вітром".

Якщо порятунок у християнстві можливий лише для тих істот, в світі яких відбулося Боговтілення, це означає, що Бог все Своє життя тільки те й робить, що відвідує безліч розсіяних в космічному просторі світів і швиденько вмирає там на хресті, а потім воскресає.

Таке уявлення здається Пейну абсурдним, і це одна з причин, чому він заперечує християнство.

Можливо, люди - єдині зіпсовані створіння у Всесвіті

Але на цю проблему можна подивитися й з іншого боку: можливо, перевтілення Бога і Хресна жертва в історії Землі поширюються на всіх істот у всьому Всесвіті. Пейн про це не подумав.

Цю точку зору висунув єзуїтський священик і колишній директор Ватиканської обсерваторії Джордж Койн, який досліджував цю проблему у своїй книзі "Багато світів: богословські аспекти нового Всесвіту й інопланетного життя" (Many Worlds: The New Universe, Extraterrestrial Life and the Theological Implications), що вийшла друком у 2010 році.

"Чи міг Він, Бог, залишити інопланетян у гріху? Бог обрав дуже особливий спосіб врятувати людей. Він послав до них Сина Свого Єдинородного - Христа ... Чи зробив Він це й заради інопланетян?"

"У християнському богослов'ї... глибоко вкорінене поняття загальності Божого спасіння - поняття того, що в порятунку так чи інакше беруть участь усі створіння, навіть неживі".

Є і ще одна гіпотеза. Можливо, порятунок є виключно земним явищем.

Богослов'я не стверджує, що первородний гріх осквернив все розумне життя у Всесвіті. Можливо, люди - єдині зіпсовані створіння.

Або, висловлюючись мовою релігії, можливо, Земля - єдина планета, якій не пощастило з першими людьми - Адамом і Євою.

Хто сказав, що наші інопланетні брати і сестри морально недосконалі і потребують духовної спокути? Може бути, вони досягли вищого ступеня духовного розвитку, ніж ми?

Як зазначає Дейвіс, для духовного мислення живій істоті необхідні самосвідомість і "досягнення такого розвитку розуму, який передбачає здатність оцінювати наслідки своїх дій".

На Землі така ступінь когнітивного розвитку налічує щонайменше кілька мільйонів років.

Якщо де-небудь у Всесвіті є інші живі істоти, дуже малоймовірно, що вони перебувають на точно такому ступені еволюції, що й ми.

З огляду на величезний термін існування Всесвіту, можливо, що деякі з позаземних цивілізацій давніше за нашу, а значить, вони просунулися далі на шляху еволюції, ніж ми.

Цілком можливо, підсумовує вчений, "що ми належимо до числа найменш розвинених у духовному плані істот у Всесвіті".

Якщо Дейвіс правий, то всупереч таким літературним творам, як фантастичний роман Мері Рассел "Птах малий", це не люди розповідатимуть своїм інопланетним братам і сестрам про Бога, а зовсім навпаки.

Це, однак, не скасовує права релігій заявляти про отримання божественного одкровення.

Немає підстав стверджувати, що Бог однаково відкриває ті самі істини всім розумним мешканцям Всесвіту. Цілком можливо, що інші цивілізації пізнають Бога міріадами інших способів, і всі вони перегукуються між собою.

Самобутність

Але як щодо розбіжностей між релігіями? Як таке відкриття могло б вплинути на унікальність окремих віросповідань?

В оповіданні "У нас на Венері є рабин!", опублікованому в 1974 році, письменник Філіп Класс запрошує іудеїв та всіх вірян задуматися над цим питанням.

Дія оповідання відбувається у майбутньому: єврейська громада на планеті Венера проводить першу в історії Всесвіту Міжзоряну неосіоністську конференцію.

Серед присутніх - розумні інопланетяни бульби, які прилетіли з далекої зірки Рігель.

Зовнішність бульб, покритих сірими плямами і щупальцями, викликає в присутніх євреїв подив. Вони погоджуються, що бульби ніяк не можуть вважатися людьми, а значить, не можуть вважатися євреями.

Щоби вирішити, як вчинити з незвичайними прибульцями, збирається рабинат. Його члени міркують над тим, що буде, якщо одного разу людство натрапить на істот, які захочуть бути євреями. "Чи слід сказати їм, що вони не цілком нам підходять?"

Рабини доходять висновку, що це надто добрий варіант, і дають євреям-венеріанцям парадоксальну відповідь: "є євреї, а є - євреї. Бульби належать до другої групи".

Додаткового комізму розповіді надає зображення міжплемінної ворожнечі, яка, як доводиться визнати, властива релігії. Будь-яке проголошення самобутності розбиває світ на групи: вони і ми.

Але коли йдеться про релігію, цей поділ часто набуває космічних масштабів: вони і ми, і Бог на нашому боці.

У цьому завжди полягала одна з головних проблем міжкультурної взаємодії, яка часом зводиться до перемовин з приводу наявних кордонів замість спроб усунути їх.

Можливо, ця проблема більш характерна для юдаїзму та ісламу, ніж для деяких форм християнства, в якому повсякденним ритуалам приділяється менше уваги, ніж в інших релігіях.

На відміну від християнства, Засновник якого усунув необхідність присутності в певному місці для сповідування своєї віри, іслам - релігія, дуже тісно пов'язана з місцем розташування.

Молитви вимовляються п'ять разів на день, у певний час, обличчям до Мекки і супроводжуються певними рухами тіла: поклонами і схилянням колін.

У певний час необхідно дотримуватися суворого посту, і всім мусульманам, хто може це зробити, необхідно здійснити подорож до Мекки.

В юдаїзмі теж існують пости і паломництво, тагліт, на Святу Землю (хоча останнє не є обов'язковим).

Втім, у сучасному іудаїзмі немає такої сильної прив'язки до місцевості, як в ісламі, з огляду на трагічну історію вигнання і розсіювання єврейського народу по світу.

Що ж має зробити інопланетянин, аби вважатися представником земної релігії? Молитися п'ять разів на день?

А якщо його планета обертається не так, як наша, і дні там набагато коротші - все одно він буде зобов'язаний молитися стільки ж, скільки й мусульманин на Землі?

Чи доведеться йому приймати хрещення? Причащатися? Споруджувати курені на Суккот?

І це якщо уявляти, що інопланетяни влаштовані фізично приблизно так само, як і ми. Але в них може й не бути матеріального тіла. Як тоді навертати їх до віри?

Ці думки можуть здатися легковажними екзобогословськими міркуваннями, але суть питання від цього не змінюється: усі наші релігії пристосовані для планети Земля.

І в цьому немає нічого поганого (звичайно, якщо ми не будемо намагатися звести Всесвіт до нашої кінцевої реальності).

Рабин Джеремі Калманофскі говорить про це так: "Релігія - це людська, суспільна реакція на трансцендентність [...] Норми юдаїзму відкривають нам прекрасний, перевірений часом шлях до освячення свого розуму, вдачі і тіла, до ушляхетнення людства, вдосконалення цього світу, поєднання свого життя з нескінченним Богом на нашій скінченній Землі".

І якого ж висновку він доходить? "Я єврей. Бог - ні".

Теорія цього рабина може допомогти нам замислитися про своїх ближніх у відкритому космосі, а також про своїх ближніх на нашій власній планеті.

Якщо релігія є реакцією людини на божественне - навіть якщо цю реакцію пропонує і пропагує сам Бог, - очевидно, що вона буде відрізнятися в залежності від обставин, в яких формується.

Якщо західні християни зможуть навчитися поважати релігійні почуття прибульців, які сприймають ідею Бога на свій лад, можливо, вони також навчаться жити в мирі з мусульманами на Землі - і навпаки.

"У мільярді сонячних систем, - пише О'Мейра, - форми, яких може набути любов, необмежені. Різні втілення божественного життя не суперечитимуть одне одному або створеному світу".

Кінець релігії?

Якщо завтра вранці ми раптом дізнаємося, що людство вступило в контакт з розумними інопланетянами, як на це відреагує релігія?

Дехто вважає, що після такого відкриття ми вступимо на шлях, кінцева мета якого - перерости релігію.

Як встановило одне показове дослідження, проведене Пітерсом, число тих, хто вважає, що виявлення позаземного життя може покласти край земним релігіям, серед невірян вдвічі вище, ніж серед вірян (69% і 34%, відповідно).

Однак вважати, що релігія дуже слабка, щоби вижити в одному світі з прибульцями, було б хибно принаймні з історичної точки зору.

Як зазначає Пітерс, такі заяви недооцінюють "адаптивність релігії, яка вже неодноразово мала місце".

За кількома винятками, як-от лютий фундаменталізм і ставлення до одностатевих шлюбів, релігія часто демонструвала здатність без зайвого галасу пристосуватися до змін.

І, безумовно, її винахідливість і адаптивність свідчать про те, що в релігії є щось таке, що знаходить резонанс з основою людської душі.

Як зазначає О'Мейра, деякі аспекти релігії доведеться скорегувати, але не відкинути повністю.

"Якщо буття, одкровення і благодать зазирнули в інші світи, а не тільки на Землю, це трохи змінює християнську самосвідомість" (та будь-яку релігійну самосвідомість).

Однак, веде далі богослов, "для цього нічого не треба додавати або прибирати - треба лише по-новому поглянути на основи".

У багатьох релігіях заведено вірити в те, що Бог дав імена зірок. Чи буде надто сміливим припустити, що він також дав імена й їхнім мешканцям?

І що вони теж, кожен на свій лад, кличуть і Самого Бога...

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Future.