Від паводку до паводку: що спільного з рахівським "міні-паводком" та повенями 1999 і 2001 років.

Катастрофічні наслідки чергового локального паводку 17 серпня 2018 року у місті Рахів, викликають справедливі обурення у громадськості.

Пропонуємо вашій увазі допис Гамора Федора:

Про ці проблеми багато говорилось і раніше. А в наших аналітичних публікаціях з цього приводу, в газетах «Голос України» (1999 р.) та «Урядовий кур’єр» (2001 р.) привернуто увагу суспільства та влади до причин, що їх породжують й запропоновано заходи щодо зменшення імовірності їх виникнення.

На жаль, нас ніхто із владних кабінетів до цього часу, так і не почув. Тому ми, уже в черговий раз, теж на сторінках газети «Голос України», в номері за 19 квітня 2018 р. ( посилання за адресою), запропонували внести певні доповнення до гірського та екологічного законодавства України, яким можна би врегулювати деякі аспекти цих екологічних проблем.

Ми знову пропонуємо зацікавленим сторонам ці матеріали для аналізу та розгляду.

ЧОМУ ВИХОДЯТЬ РІКИ З БЕРЕГІВ?
У вітчизняній і зарубіжній пресі дуже активно обговорюють наслідки катастрофічних повеней на Закарпатті. Одні автори, особливо ті, що причетні до лісогосподарської науки і практики, всіляко прагнуть аргументувати відсутність впливу господарської діяльності у горах на результати паводка. Інші навпаки – в агресивній формі стверджують, що саме через суцільну вирубку лісів на схилах маємо такі катастрофічні наслідки. Лунають заклики притягнути винних до відповідальності.

Цитують навіть висловлювання однієї з румунських газет про намір уряду їхньої країни звернутися до Міжнародного суду про стягнення з України збитків, завданих цьогорічним паводком притисянським повітам Румунії. Згадують узагальнюючі матеріали словацької преси, згідно з якими причини паводків за останні десятиріччя, що мали місце в Словаччині, Угорщині, Польщі та західних регіонах України, також треба шукати в методах господарювання в Карпатах. Ми виступаємо за об'єктивний аналіз екологічних причин катастрофічних стихійних явищ, за пошук шляхів зменшення їх руйнівного впливу в майбутньому.

Протягом останніх десятиріч регіони Українських Карпат періодично зазнають величезних людських, матеріальних і моральних втрат від катастрофічних повеней та інших екологічних лих. Але найбільше потерпають Закарпаття та сусідні європейські країни. Так, внаслідок повені 1970 року на річках Тиса і Прут Угорщина та Румунія зазнали збитків, які сягнули десяти відсотків їхнього річного національного доходу. Повені 1992 – 1993 років завдали збитків Закарпатській об¬ласті на суму, еквівалентну сотням мільйонів американських доларів.

Ще більшою є шкода від паводків 1998 року. Великих збитків завдають народному господарству також ерозійні процеси, зсуви та селеві потоки. Тому оголошення Закарпатської області зоною надзвичайної екологічної ситуації є особливо актуальним. Але викликає занепокоєння, що у документах, прийнятих у зв'язку з цим, не сказано жодного слова про ліквідацію причин катастрофічних повеней, що породжені недалекоглядною діяльністю людини.
Закарпатська область на 75 відсотків – гірська територія. Тут протікає 9429 річок сумарною довжиною 19866 кіло¬метрів. Середня густота їх мережі становить 1,7 кілометра на один квадрат¬ний кілометр і є найбільшою в Україні. Отож Закарпаття належить до регіонів з особливою екологічною вразливістю.

Однак протягом багатьох десятиріч, без врахування специфіки гірських умов, тут здійснювали – і здійснюють! – непродумане інтенсивне господарювання. У великих обсягах, особливо у повоєнний період, вели суцільні рубки лісу, безсистемне будівництво доріг і трельовочних волоків, нафто- і газопроводів, ліній електропередач, розорюючи крутосхили... На думку вчених-екологів, тут уже давно порушено екологічну рівновагу. І тому сьогодні треба чітко усвідомлювати: поряд з катаклізмами природи, що періодично нагадують про себе у вигляді надмірних опадів, все-таки однією з основних причин стихійного лиха є надмірне вирубування лісів у минулому та супутня господарська діяльність.

Цілком зрозуміло, що зменшення процента лісистості, зниження верхньої межі лісу, докорінна зміна вікової структури деревостанів, трансформація мішаних лісів на монокультури на великих площах – усе це істотно порушило водний і гідрологічний режим значних водозбірних басейнів. Масове вирубування лісів гірської частини Закарпаття призвело до того, що сьогодні молодняки і середньовікові насадження сягають семидесяти відсотків. А в окремих лісгоспах, як, наприклад, у Ясінянському, де якраз формується верхній водозбір Тиси, цей показник є ще більшим і виходить за межі науково обґрунтованих норм. Бо відомо, що лісова екосистема сповна виконує водорегулюючу функцію лише у віці ста і більше років.

За висновками академіка М. Голубця, глибокі антропогенні зміни біоценотичного покрову обумовили збільшення поверхневого стоку вчетверо, а зниження сумарного випаровування і випаровування води, цю затримуються на кронах дерев, – на десять відсотків. Окрім того, внаслідок величезних ерозійних процесів у горах відбувається замулення русел Тиси та її притоків, що також сприяє підвищенню рівня води у них. За деякими підрахунками, ріки Закарпаття щорічно виносять майже 1,8 мільйона тонн твердих наносів. Під час великих дощів ця кількість намулу зростає в декілька разів, осідає на дно рік та змінює їх русла.

Тепер на всіх рівнях говорять про те, що в останні роки в Закарпатті недоосвоюється лісовий фонд, визначений розрахунковою лісосікою. І це справді так. Але ми замовчуємо те, що лісозаготівлі нерідко ведуть уздовж річок, гірських потоків та поблизу автомобільних доріг. У такий спосіб у багатьох місцях знищують водоохоронні лісосмуги і навіть вирубують верби та вільхи на берегах.

Підтвердженням того, що від режиму лісокористування багато в чому залежать обсяги збитків від повеней, можуть бути праліси Угольсько-Широколужанського масиву Карпатського біосферного заповідника. У зоні їх розміщення ні в попередні роки, ні тепер паводок не наніс таких великих збитків, як, скажімо, у сусідній Усть-Чорнянській долині, де чи не найбільше вирубують ліси.

Можна навести і багато інших складових причин повеней – ліквідація дамб, що колись існували, безсистемний забір гравію і каменю, захаращення порубочними рештками гірських потоків, відсутність належного берегоукріплення. Але сьогодні водночас з ліквідацією наслідків стихії треба дума¬ти і про усунення причин, які породжують ту стихію.

На наше глибоке переконання, без переорієнтації народногосподарського комплексу гірської частини Закарпаття у бік розвитку екологічно безпечних видів діяльності цьому краю завжди потенційно будуть загрожувати не тільки повені, а й інші стихійні біди. Отже, на наш погляд, треба подумати про обмеження або навіть відмову, як це зроблено в багатьох гірських країнах Європи, від суцільних рубок у горах.

Таке рішення, по-перше, стало б цілком спів¬звучним із Лісовим кодексом України, у статті 3-й якого підкреслено, що "ліси України... виконують переважно екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні), естетичні, виховні та інші функції, мають обмежене експлуатаційне значення і підлягають обліку та охороні". По-друге, треба з урахуванням досвіду зарубіжних країн розробити і впроваджувати Державну програму протиповеневих за¬ходів, особливо у верхній течії Тиси та найбільших її притоків. По-третє, з метою створення сприятливих умов для запровадження екологічно безпечних видів діяльності, зокрема розвитку туристично-рекреаційної індустрії, створити у верхів'ях басейну Тиси на території Рахівського району та інших гірських частинах Закарпаття спеціальні еколого-економічні зони. І, по-четверте, вжити заходів для розширення мережі об'єктів природно-заповідного фонду, насамперед території Карпатського біосферного заповідника, модель якого дозволяє поєднати охорону природи та інтереси місцевого населення.

Крім того, треба звернути увагу на ще одну проблему, яка боляче нагадала про себе після повені. Йдеться про по¬бутове сміття. Викликає справжній жах те, в якому стані опинилися тепер береги Тиси й інших річок. Сьогодні це справжні сміттєпроводи. Всі берегові насадження, на декілька метрів у висоту, від першого гірського населеного пункту і, очевидно, до самого Дунаю, буквально вкутані найрізноманітнішими побутовими відходами та іншим непотребом. Це створює загрозу не тільки виникнення епідемій, а й підриває імідж України. Треба всім зацікавленим органам повести рішучу боротьбу з цим ганебним явищем!

Думаю, що запропоновані заходи не лише зменшать імовірність повеней, але і створять передумови для практичного впровадження в Карпатському регіоні прийнятої на конференції ООН в Ріо-де-Жанейро в 1992 році стратегії сталого розвитку.

Федір Гамор,
директор Карпатського біосферного заповідника,
академік Української екологічної академії наук,
доктор біологічних наук.
Голос України, 26 січня 1999 року, № 13 (2015)

ВІД ПАВОДКУ ДО ПАВОДКУ

Паводок, який вкотре спіткав Закарпаття, вимагає не тільки ліквідації його пагубних наслідків, а й об'єктивного аналізу причин, що підсилюють руйнівну дію катастрофічних стихійних явищ у Карпатському регіоні. Попри всі дискусії, що точаться в суспільстві навколо цієї проблеми, вчені-екологи та й значна частина населення вважають, що однією з причин цього лиха є порушення екологічної рівноваги у горах Ця думка, наприклад, отримала однозначне схвалення на багатьох наукових форумах, зокрема на міжнародній науково-практичній конференції "Екологічні та соціально-економічні аспекти катастрофічних стихійних явищ у Карпатському регіоні (повені, селі, зсуви)" (Рахів, 1999).

Внаслідок багатовікової господарської діяльності у горах лісистість Українських Карпат зменшилась із 95 до 53 відсотків, знижено на 200-300 м верхню межу лісу, порушено вікову структуру деревостанів. В їх складі більш ніж 70 відсотків становлять молодняки та середньовікові насадження, водорегулююча роль яких набагато нижча, ніж у перестиглих та перестійних лісах. На площі понад 100 тис. гектарів створено монокультури смереки, які також менше утримують вологу.

Крім того, велика розораність гірських крутосхилів, пасовищна деградація гірських лук, повальне застосування тракторного трелювання деревини з гір, будівництво нафто- і газопроводів, ліній електропередач, безсистемне прокладання великої кількості ґрунтових гірських доріг викликають величезні ерозійні процеси, внаслідок яких утворюються селі, зсуви, замулюються русла гірських рік і потоків. Саме тому в експертному висновку державної комісії з вивчення причин листопадового 1998 р. паводку в Закарпатті, який підписали керівники 9 міністерств і відомств України, записано: "...доцільно здійснити заходи щодо переорієнтації господарського комплексу гірської час¬тини Закарпаття в бік розвитку еколого-безпечних видів діяльності, зокрема розширення рекреаційного використання лісів та збільшення площі природно-заповідних територій. З метою забезпечення сприятливих умов для розвитку туристично-рекреаційної індустрії слід створити у верхів'ях басейну Тиси спеціальні еколого-економічні зони, передовсім на території Рахівського району".

На жаль, нічого цього не робиться, хоча антропогенна руйнація гірських екосистем не припиняється. Більше того, за даними органів державної статистики, тільки в Закарпатській області обсяги лісозаготівель, які здійснюються переважно суцільними рубками, із застосуванням екологічно шкідливих технологій, у минулому році порівняно з 1997-им зросли наполовину. Варто нагадати, що внаслідок багаторічних досліджень впливу рубок на структуру водного балансу водозбірних басейнів, відомий вчений-лісознавець О. В. Чубатий у монографії "Гірські ліси – регулятори водного режиму" (1984) дійшов висновку, "що шкода, яку завдає навколишньому середовищу порушення оптимальних гідрологічних умов лісових масивів, в економічному сенсі може бути більш істотною, ніж вартість вилученої із лісового біоценозу деревини". На цьому тлі досить дискусійно виглядають твердження Національної Академії наук з цих питань, які опубліковані у місцевій пресі напередодні цьогорічного паводку.

Тому, на наше глибоке переконання, хоч які б великі кошти виділяла держава на ліквідацію наслідків катастрофічних повеней, без зміни режиму господарювання в горах, цьому краю завжди потенційно загрожуватимуть не тільки паводки, а й інші стихійні лиха. Це красномовно підтверджує й досвід сусідніх гірських європейських країн.

Враховуючи це, для зменшення ймовірності виникнення в майбутньому катастрофічних стихійних явищ у горах доцільно було б прийняти указ Президента України про додаткові заходи щодо вивчення та попередження причин виникнення катастрофічних стихійних явищ у Карпатському регіоні, у якому передбачити:

по-перше, широкомасштабні комплексні дослідження стану природних гірських екосистем Карпатського регіону та, з урахуванням досвіду європейських гірських країн, розробити екологічно обґрунтовані протиповеневі і протиерозійні заходи у верхів'ях басейнів Тиси, Дністра, Прута та інших гірських рік;

по-друге, прийняття Державної програми переорієнтації господарського комплексу гірської частини Закарпаття в бік розвитку екологічно-безпечних видів діяльності, створення тут туристично-рекреаційної індустрії, розширення площі природно-заповідних територій;

по-третє, враховуючи особливу роль верхів'я басейну Тиси у формуванні катастрофічних паводків та з метою відпрацювання моделі сталого розвитку в гірських регіонах Карпат, подання на розгляд Верховної Ради проект закону щодо запровадження в Рахівському районі Закарпатської області еколого-економічного експерименту із наданням суб'єктам господарювання, що розвивають екологічно-безпечні види діяльності, пільгового кредитування, податкових та митних пільг;

Нарешті, у зв'язку з підготовкою до відзначення оголошеного ЮНЕСКО 2002-го роком гір, здійснення комплексу заходів із поліпшення соціально-економічного становища горян, збереження природного та культурного спадку гір, вдосконалення еколого-освітньої роботи та формування екологічної культури населення.

Прийняття такого документа могло б створити позитивний імідж Україні напередодні саміту глав держав Карпатського регіону, проведення якого за ініціативою Міжнародного фонду охорони природи (WWF) передбачається в Бухаресті весною цього року.
Федір ГАМОР,
директор Карпатського
біосферного заповідника,
доктор біологічних наук
Урядовий кур'єр, 17 березня 2001 року, № 48