Березень обіцяє новий драматизм у зовнішній політиці України - закарпатський політолог.

Березень взагалі є періодом найбільш драматичних зносин України з її найближчими сусідками: для Наддніпрянщини – з Росією, для Закарпаття – з Угорщиною.

Найбільше наш березень нагадує про карикатуру, популярну в українській пресі чверть століття тому: гуцул рубає берізку у своїм дворі. “Нащо, вуйку?” – “Аби москалі не казали, що тут споконвічна російська земля!”. Справді, росіяни приватизували березу в якості свого національного символу, але місяць на її честь назвали таки ми та ще сябри-білоруси з їхнім “сяковіком” – часом нуртування березового соку. Так у самій назві місяця – цілий вузол суперечностей у взаєминах між східними слов’янами, та і не лише між ними. Березень взагалі є періодом найбільш драматичних зносин України з її найближчими сусідками: для Наддніпрянщини – з Росією, для Закарпаття – з Угорщиною.

Березень – március. У березні 1703 р. зустріччю князя-вигнанця Ференца Ракоці з селянськими ватажками Т.Есе і М.Паппом в місті Бережанах на Галичині було започатковано восьмирічну війну угорців проти австрійського поневолення. Ударною силою у цій війні виступили закарпатські українці куруци, котрих сам Ракоці назвав своїм “найвірнішим народом”. 2 березня 1704 р. вони на чолі з І.Бецою здобули для Ракоці Ужгород. Проте надії куруців на власне соціальне і національне звільнення виявилися марними. Їх уечгове “кинули”, що стало однією з кількох причин поразки угорських визвольних змагань. 15 березня 1848 р. – день Угорської національно-визвольної революції, коли угорці знову спробували вирватися з-під Австрії і відновити суверенітет під гаслами свободи і демократії. Як наслідок, 18 березня 1848 р. Угорський сейм остаточно скасував кріпосне право на Закарпатті. Проте невдовзі стало зрозуміло, що Л.Кошут прагне розбудувати Угорщину як моноетнічну державу, де угорські русини будуть асимільовані. Це викликало новий сплеск анти-угорських настроїв серед нечисленної місцевої інтелігенції. Головним їхнім виразником став О.Духнович (день пам’яті 29 березня, коли він помер), який першим із закарпатців рішуче проголосив курс на соборність українців і ширше усіх східних слов’ян – “Бо свої то за горою, не чужі”. Після поразки угорської революції інший наш будитель А.Добрянський (день пам’яті 18 березня) скористався із сприятливої політичної кон’юнктури і домігся в австрійського цісаря створення окремого Ужгородського державного округа. Тоді уперше Ужгород офіційно отримав своє українське ім’я, руську мові запроваджено у школу і діловодство. Та вже 28 березня 1850 р. округ було ліквідовано, у краї відновилася мадяризація. Наступна спроба українсько-угорського порозуміння пов’язана з Угорською революцією 21 березня 1919 р., в ході якої передбачалася автономія нашого краю. Після поразки і цієї революції Закарпаття відійшло до Чехословаччини, проте в краї діяла угорська ірредента – рух за повернення краю до Угорщини. Зокрема, 22 березня 1923 р. в Ужгороді створено русофільське товариство ім. Духновича, у діяльності якого була як москвофільська, так і виразна мадяронська складова. 15 березня 1939 р. у Хусті проголошено незалежну Карпатську Україну, проте за кілька днів її повалили гортіївські війська. Добросусідські стосунки доводиться налагоджувати лише зараз, в умовах реальної незалежності обох держав – не без окремих проблем і провокацій з боку інших сусідів, але віриться, що все врешті-решт буде розв’язано.

Березень – март. В українсько-російських відносинах теж з березня все почалося, тоді же переважно і вирішувалося. 27 березня 1654 р. підписано найпершу з сотень відповідних угод, що так і увійшла до історії під назвою Березневих статей. За нею слідували наступні, в яких український суверенітет усе більше обмежувався. Лише 3 березня 1669 р. лівобережний гетьман Дем’ян Многогрішний підписав Глухівські статті, якими вдалося (внаслідок подальшого бурхливого повстання проти Москви) бодай трохи відстояти своє. Через кілька днів правобережні козаки, очолювані гетьманом П.Дорошенком, визнали протекторат Туреччини, аби при її підтримці боротися проти Польщі і Росії. 13 березня 1772 р. “любі друзі” Д.Многогрішного після тривалих наклепів на нього у Москву таки домоглися свого, гетьмана було звинувачено у антиросійських настроях і заслано до Сибіру. Новим лівобережним гетьманом став І.Самойлович, котрий мусив проводити уже значно більш промосковську політику. За рахунок цього він спробував об’єднати обидві частини України і 17 березня 1674 р. був проголошений гетьманом обох берегів Дніпра. Польща не мала сил опиратися цьому, але в березні 1677 р. у ситуацію втрутилися турки. Проголошений під їхнім покровительством правобережний гетьман Ю.Хмельницький розгорнув боротьбу проти І.Самойловича. Останнього врешті-решт вибито з Правобережжя, і у березні 1679 р. той організував примусове переселення людей з правого на лівий берег Дніпра. Надалі українсько-російські суперечності все загострювалися, що призвело до ліквідації Петром Першим Запорозької Січі і майже цілком гетьманської автономії. Проте у березні 1734 р. Січ таки відновлено, бо Росія готувалася до війни проти турків і потребувала козацької підмоги. 27 березня 1793 р. Росія приєднала до себе Правобережну Україну, після чого почато і її русифікацію. Натомсть 18 березня 1913 р. у Львові створено організацію українських січових стрільців, що поставила за мету збройною силою вирвати з-під Росії Наддніпрянщину і доклалася до поразки Росії у Першій світовій війні. В результаті було проголошено Українську Народну республіку. 23 березня 1918 р. її уряд видав найперший в нашій історії акт про українізацію, тобто запровадження української мови в усі сфери суспільного життя, перш за все у діловодство. 11 березня 1936 р. у Москві відкрито Першу декаду українського мистецтва, які відтоді стали традиційними. В самій же Україні тоді тривало ініційоване з Москви нищення української інтелігенції – так зване “Розстріляне відродження”. Поштовх до багаторічних репресій дав започаткований 9 березня 1930 р. фальсифікаторський процес над Спілкою визволення України на чолі з академіком С.Єфремовим. Одним же з позитивних наслідків украй драматичних багатовікових українсько-російських зв’язків могло стати відкриття космічної ери саме українцем, проте 23 березня 1961 р. Валентин Бондаренко загинув під час випробувань у барокамері. Першим у космос полетів Ю.Гагарін, але на кораблі, сконструйованим уродженцем України С.Корольовим. А 16 березня 1962 р. у космос запущено перший штучний супутник серії “Космос”, розроблений дніпропетровським КБ “Південне”, котре стає провідним у радянському ракетобудуванні. 11 березня 1985 р. до влади в СРСР прийшов уродженець Кубанщини змішаного російсько-українського походження М.Горбачов, який і розвалив найбільшу слов’янську імперію (а за нею розпалися і такі ж поліетнічні Чехословаччина з Югославією). М.Горбачов, правда, спробував зупинити започатковані ними же самим процеси. 17 березня 1991 р. відбувся референдум про збереження СРСР. Але стиснута кілька століть пружина розправилася і різко відкинула Україну від Росії. Спробою налагодити стосунки вже на рівноправних засадах стала Співдружність Незалежних Держав. У березні 1992 р. в Києві відбувся найперший самміт глав держав СНД. Проте і цей механізм поки не виправдав себе, не викликає особливого ентузіазму України і пропонований їй Єдиний Економічний Простір. Головним вузлом українсько-російських суперечностей стали Крим, Чорноморський флот, правовий статус Севастополя і Азовського моря. У березні 1995 р. все ж вдалося призупинити проросійський дрейф Криму, ліквідувати посаду Президента Криму, скасувати сепаратистський варіант його Конституції, повернути регіон в законодавче поле України. Нарешті, 16 березня 2014 р. Кремль провів у Криму сфальсифікований референдум про його перехід від України до Росії. У березні 2017 р. відбувся розрив економічних відносин (економічна блокада) між Україною і районами Донбасу під російською окупацією. Коли ж через багато поколінь дипломати заб’ють кілок у могилу українсько-російських суперечностей, він буде не осиковим, а таки березовим.

Березень – Marсh. 3-7 березня 1994 р. відбувся перший офіційний візит Президента України Л.Кравчука до США, в ході якого підписано спільну заяву про розвиток дружби і співробітництва між двома країнами. За кілька днів, 23 березня у Брюсселі підписано угоду про співробітництво між Україною і Європейським союзом. У березні 2006 р. суперечливі українсько-євроатлантичні відносини спробували використати як козирну карту у виборчих баталіях, проте намарно. 21 березня 2014 р. Україна підписала політичну частину Угоди про асоціацію з ЄС. Щоправда, 3 березня 2014 р. президент Єврокомісії Жан Клод Юнкер заявив, що Україна не зможе стати членом ЄС і НАТО в найближчі двадцять років. Проте наш Президент має з цього приводу протилежну думку. Історія цих взаємин ще тільки починається. Хотілося би, щоб у ній справді було менше трагічних сторінок, ніж у наших колишніх стосунках з Угорщиною чи Росією.