100 років тому закарпатські гуцули створили власний представницький орган, який оголосив про прагнення приєднатися до України. Однак цього не сталося через короткозорість керівництва ЗУНР.
Осінь 1918-го принесла не тільки поразку країн Четвертного союзу в Першій світовій війні, а й ознаменувалася хвилею національно-визвольних революцій народів Центрально-Східної Європи. Український національно-визвольний рух дуже швидко набув широкого розмаху й охопив не лише населення колишніх підавстрійських земель Галичини та Північної Буковини, а й територію підконтрольного угорській владі Закарпаття, повідомив Тиждень.
Наприкінці жовтня – на початку листопада 1918-го в Угорщині відбулася демократична революція, внаслідок якої до влади прийшов уряд на чолі з лідером опозиційних сил Міхаєм Карої. 16 листопада того самого року в країні було проголошено республіку. Новий уряд задекларував право національних меншин на самовизначення, однак за будь-яку ціну намагався зберегти єдність земель корони Св. Стефана. У цей час на слов’янських і румунських землях, які раніше перебували під угорським контролем, виникли національні органи влади, що закріпили розпад багатонаціональної імперії та відокремилися від Угорщини. Закарпаття було єдиним слов’янським краєм, який після краху Австро-Угорської монархії залишився у складі Угорщини.
Закарпатська Гуцульщина з огляду на своє географічне розташування (північно-східна гірська частина краю), а також на міцні етнографічні зв’язки з галицькою та буковинською частинами була особливим регіоном Угорської Русі, яка, попри політику мадяризації, на момент розпаду дуалістичної монархії зберігала відносно високий рівень етнічної свідомості населення, яке постійно відчувало спорідненість із сусідніми жителями Гуцульського краю.
Ясінська рада
Революційні події кінця жовтня 1918-го та повалення монархії Габсбургів викликали значне піднесення поміж місцевого населення. Вже 3 листопада задля захисту селян від дезертирів і мародерів з фронту в с. Ясіня на Гуцульщині (нині Рахівський район Закарпатської області) було організовано народну міліцію, до якої увійшли колишні військовослужбовці австро-угорської армії на чолі з поручиком Степаном Клочураком. Цього самого дня вони роззброїли підрозділ угорських жандармів і прикордонників у селі та призначили на посаду його старости замість угорця місцевого мешканця Дмитра Маснюка.
8 листопада цього самого року в центрі Ясіні було проведено багатотисячне віче, в якому взяли участь мешканці села та його околиць. На зібранні ухвалили резолюцію про об’єднання з Україною. Водночас народним голосуванням було обрано представницький орган – Українську Народну Раду на чолі зі Степаном Клочураком. До її складу увійшли 42 особи, з яких 38 українців, двоє німців і двоє євреїв. Обрані члени складали присягу на вірність місцевій громаді. Новостворена Рада першою в краї заявила про свою українську орієнтацію й прагнення до об’єднання з Україною. Вона перебрала на себе законодавчі функції. Крім того, було створено виконавчий орган – Головну управу в складі 12 осіб, а також Гуцульську народну самооборону, що сформувалася з підрозділів народної міліції та добровольців (200 осіб).
Головною рисою, яка вирізняла Гуцульську Народну Раду з-поміж інших подібних представницьких органів, котрі діяли на Закарпатті в 1918–1919 роках, було те, що вона за демократичним принципом сформувала власні органи самоврядування, які впорядковували та реформували життя громади Ясіні та її околиць, а також організувала власні збройні сили.
Завдяки діяльності різних комісій, які були створені в структурі Головної управи Ради, зокрема харчової, торговельної, лісової, шкільної, адміністративної, військової та скарбової, вдалося частково відновити соціально-економічний стан післявоєнної напівзруйнованої Ясіні та її околиць. Було взято під контроль усі продовольчі запаси, розроблено план їх поповнення, велася боротьба
зі спекуляцією, бандитизмом. Розпочалися роботи з будівництва доріг, реконструкції мостів, спорудження приміщень для громадських, адміністративних та військових установ, народних шкіл. Відповідні комісії надавали продовольчу та соціальну допомогу інвалідам, бідним гуцульським родинам, дітям-сиротам. Вдалося відновити діяльність народної школи, де навчання проводилось українською мовою. Місцеві органи організували роботу культосвітніх установ, які, зокрема, агітували за приєднання Закарпаття до України.
«Підтримка» ЗУНР
Головним завданням Української Народної Ради в Ясіні на початковому етапі її існування стало встановлення контактів із Державним секретаріатом ЗУНР у Станіславові. Для ведення офіційних переговорів із представниками західноукраїнської влади щодо можливості приєднання східних районів Закарпаття до складу України в середині листопада 1918 року було направлено делегацію на чолі зі Степаном Клочураком. Під час зустрічі з державним секретарем Сидором Голубовичем закарпатські посланці передали копію протоколу засідання Гуцульської Народної Ради про прагнення об’єднатися з Україною. Однак прем’єр-міністр ЗУНР заявив, що з огляду на несприятливу ситуацію на українсько-польському фронті уряд не може надати військово-політичну допомогу закарпатським українцям і що вони мають взяти всю ініціативу в свої руки. У результаті поїздки в структурі Державного секретаріату ЗУНР було створено Секцію пропаганди для угро-русинів, яку очолив Степан Клочурак. Не маючи наміру вбивати клин у відносини із сусідньою Угорщиною, через територію якої проходили важливі лінії постачання зброї, амуніції, медикаментів, сировини та українських військовополонених, західноукраїнський уряд вирішив підтримувати закарпатських гуцулів неофіційно.
Намагаючись відновити свій контроль над північно-східними гірськими районами Закарпаття, угорська влада наприкінці грудня 1918 року відправила до Ясіні урядового комісара Кальмана Фізешірі, уповноваженого розслідувати факти «бандитизму» та «анархії» в регіоні, а також каральний батальйон у складі 620 осіб для наведення «порядку». З поверненням угорських військ було роззброєно підрозділи народної міліції, скасовано Українську Народну Раду в Ясіні, що перейшла в підпілля, відновлено угорську мову в школі та в урядовому спілкуванні, а на всі посади місцевої управи призначено колишніх угорських урядовців. У краї почалося переслідування українського національного руху.
У січні 1919 року делегація Гуцульської ради на чолі з Клочураком виїхала до Станіславова, де взяла участь у засіданні Національної Ради Західної України, на якому було прийнято рішення про злуку ЗУНР та Української Народної Республіки (Наддніпрянська УНР) в одну соборну державу. Закарпатські представники Степан Клочурак та Юлій Бращайко були обрані до складу Трудового конгресу, що мав зібратися 26 січня 1919 року в Києві. Незважаючи на декларації про возз’єднання, Закарпаття залишалося під військовим та політичними контролем Угорщини. З огляду на складну ситуацію на українсько-польському фронті та намагання уряду ЗУНР не псувати відносин з Угорською Народною Республікою Українській Народній Раді в Ясіні було відмовлено у військовій допомозі. Закарпатські українці мали власними силами організувати повстання проти угорської влади та домогтися приєднання краю до України. Державний секретар військових справ ЗУНР Дмитро Вітовський погодився тільки на неофіційну відправку групи старшин і вояків Української галицької армії як добровольців на допомогу в організації майбутніх збройних сил на Закарпатті.
Власною ініціативою
За попередньо узгодженим планом під час проведення традиційного колядування на православне Різдво у ніч із 6 на 7 січня 1919 року в с. Ясіня Степан Клочурак разом з однодумцями братами Климпушами, Дмитром Німчуком та Михайлом Сабадюком таємно зібрали 86 озброєних гуцулів, членів роззброєної угорцями Гуцульської народної оборони, до яких долучилися 23 старшини і вояки-добровольці УГА, що вночі прибули з Коломиї. Цієї ж ночі озброєний загін зі 109 осіб, очолюваний Степаном Клочураком, скориставшись святковим настроєм, без жодних втрат роззброїв у Ясіні 620 солдатів угорського батальйону разом із полковником та чотирма офіцерами, підрозділ прикордонної жандармерії, захопив залізничну станцію, пошту та всі урядові установи в селі, обірвав телефонне сполучення з Раховом.
8 січня 1919 року на загальних зборах мешканців Ясіні та навколишніх сіл було відновлено Українську Народну Раду, що проголосила незалежну Гуцульську Республіку й у спеціальному зверненні закликала населення Закарпаття до збройного опору угорському пануванню. Законодавчим органом сформованого державного утворення стала Українська Народна Рада у складі 42 осіб (парламент), а виконавчим – спеціальні секції Ради (уряд) із 12 членів, які щотижня звітували про виконану роботу. Постанови Ради мали силу закону, за дотриманням якого стежив місцевий суд. Також було створено військовий суд. Степан Клочурак очолив законодавчу та виконавчу гілки влади і був командувачем збройних сил, виконуючи, по суті, президентські функції. Проголошена республіка прийняла українські державні символи (мову, герб та гімн) і неформально вважалася складовою частиною ЗУНР, приєднання до якої відкладалося з огляду на несприятливі міжнародні обставини.
Під впливом подій у Ясіні населення багатьох сіл краю створило власні місцеві Ради, позбавивши влади угорських ставлеників. До збройних сил Гуцульської Республіки почали масово вступати добровольці, які складали присягу на вірність їй. Проголошене державне утворення від самого початку свого розглядалось як осередок української влади в краї, що з розгортанням загального національного повстання мав поширитися на всю територію Закарпаття та влитися до складу ЗУНР. Однак успішно розпочавши, війська Гуцульської Республіки несподівано зазнали катастрофічної поразки.
13 січня 1919 року три укомплектовані гуцульські сотні, поповненні новоприбулими стрільцями та старшинами УГА, під командуванням Клочурака вирушили в напрямку на Мараморош-Сигіт для з’єднання з тамтешньою Радою. Порівняно легко українські війська зайняли Кваси, Білин та Рахів, роззброївши там угорські війська та жандармерію. 15 січня було взято Требушани, Вишаву, Великий Бичків, Кізій та Луг. Населення цих сіл радо вітало війська Гуцульської Республіки, поповнюючи їхні лави добровольцями. 16 січня 1919 року українські війська (1100 осіб) зайняли Марамарош-Сигіт. Однак на цей населений пункт висунула претензії сусідня Румунія, переважаючі війська якої 17 січня оточили місто. Українське командування на чолі з сотником Маєр-Михальським після безуспішних переговорів із румунським штабом наказало власним військам без бою відступати до Великого Бичкова. Під час відступу поблизу Сигітської Комори через необачність українських старшин два гуцульські загони потрапили в оточення румунських військ. Як наслідок – 18 осіб було вбито, 39 поранено й велику кількість взято в полон. Після цієї поразки окружна команда ЗУНР у Коломиї віддала наказ про відкликання всіх галичан із території Закарпаття, побоюючись збройного конфлікту з Румунією та Угорщиною, і залишила таким чином Гуцульську Республіку сам на сам із ворогами.
Острів українства
21 січня 1919 року, за кілька днів після невдалого наступу військ Гуцульської Республіки на Сигіт, у Хусті відбувся з’їзд делегатів від Рад Угорської Русі, що ухвалив резолюцію про прилучення українців-русинів північно-східних комітатів Угорщини до складу Української соборної держави і просив українські війська зайняти ці території. Однак наявних військових засобів для реалізації цієї мети уряд соборної Української Народної Республіки, яка була проголошена 22 січня на Софійському майдані в Києві, на той час не мав. У першій половині 1919 року східну частину Закарпаття до Берегового окупували румунські війська, центральна з Мукачевим перебувала під контролем угорців, а західну разом з Ужанською долиною зайняли чехословацькі війська.
Єдиним острівцем незалежності в краї залишалася Гуцульська Республіка. Після трагічних подій у Сиготі гуцульські війська відступили на околиці Ясіні й надалі контролювали цю територію до початку червня 1919-го. На початку квітня 1919 року Степан Клочурак домігся від державного секретаря Західної Області Української Народної Республіки (ЗОУНР – нова назва ЗУНР після об’єднання з УНР) Сидора Голубовича надання економічної допомоги Гуцульщині. Обіймаючи посаду представника Закарпаття при уряді ЗУНР у Станіславові, Клочурак забезпечив постачання з Галичини продовольства та нафти в обмін на деревину, таким чином створивши можливість для реалізації соціальних і продовольчих програм для населення. Було відновлено залізничне сполучення з Раховом, Коломиєю та Станіславовим, реконструйовано зруйновані війною сільські будівлі, почали функціонувати школи.
Остаточно Гуцульська Республіка припинила своє існування 11 червня 1919 року, коли Ясіню зайняли румунські війська та заарештували членів Української Народної Ради. Напередодні румунської окупації Гуцульська рада встигла ухвалити меморандум про приєднання східної частини Закарпаття до складу Чехословацької Республіки. 10 вересня 1919 року Сен-Жерменський мирний договір, укладений на Версальській мирній конференції з Австрією, зафіксував входження Підкарпатської Русі до складу Чехословаччини.
Читайте також:
- Поділитись:
- Twitter(X)
- Telegram
- Viber